То хто перший простягне «руку дружби»?..

«У секторі Газа залишилося 278 осіб, у тому числі 196 дітей, які є громадянами України. Наша держава стурбована реальною загрозою їхньому життю та безпеці. Тож сторонам необхідно виявити політичну волю й відповідальність для якнайшвидшого припинення бойових дій, аби запобігти подальшому стражданню мирного населення в регіоні», – йдеться в коментарі речника МЗС України Василя Кирилича від 4 січня 2009 року щодо воєнного конфлікту в секторі Газа.

Обстріли єврейської території із сектору Газа після завершення піврічного перемир’я між сторонами 19 грудня 2008 року й ізраїльська операція «Литий свинець» забрали сотні життів.

Іран, Сирія та Лівія різко засуджують дії Ізраїлю,  підтримують його право на самозахист США, Канада та ЄС. І тільки, мабуть, єдине «але» це право не виправдовує: 1434 загиблих палестинці, з яких лише 235 – бойовики. Спірною є точка зору щодо потреби таких жертв задля визволення ізраїльського солдата Гілада Шаліта, захопленого бойовиками ХАМАС 25 червня 2006 року на контрольно-пропускному пункті Керем Шалом.

Водночас ХАМАС відмовляється від ізраїльської пропозиції про довгострокове перемир’я, переговори ж  щодо створення уряду національної єдності, які наразі ведуть представники ФАТХ і ХАМАС у Єгипті, аж ніяк не мають на меті визнання Ізраїлю. Ну хіба що в кордонах 1967 року. І це, знову-таки, суперечить позиції світової спільноти, котра вимагає неучасті терористичного угруповання ХАМАС в управлінні новою державою, створення якої, за словами держсекретаря США Хілларі Клінтон, «є неминучим». Однак ХАМАС не здає позицій, погоджуючись на підписання перемир’я з Ізраїлем лише терміном на рік, адже пропоновані 10–15 років можуть позначитися на боєздатності палестинських угруповань і практично «ліквідувати збройний спротив ізраїльській окупації». Такий радикалізм позначається й на гуманітарному боці конфлікту: низка країн, зокрема європейських, 2 березня 2009 року заявили про готовність надати допомогу сектору Газа тільки через Палестинську національну адміністрацію в Рамаллі, а не напряму уряду ХАМАС, котрий управляє цією зоною. Президент Єгипту Хосні Мубарак узагалі зазначив, що відновлення анклаву не залежить передовсім від фінансової допомоги міжнародної спільноти, бо лише справедливий мир – «єдина можливість підтримати стабільність на Близькому Сході, для чого потрібна й політична підтримка».

А допоки її немає, ізраїльська авіація продовжує атакувати тунелі контрабандистів у секторі Газа, відповідаючи на обстріли території Ізраїлю. Ціллю такого авіаудару, наприклад, 12 березня 2009 року оголошено сотні підземних ходів, що використовуються для доставки з Єгипту до блокованого анклаву зброї й товарів масового вжитку. Тобто виходить, що доставка допомоги до сектору Газа справді контролюється бойовиками. Тому після доправлення до Гази грошової допомоги від США (900 млн. дол.) і ЄС (554 млн. дол.), а також бронетехніки й продовольства з Росії немає стовідсоткової гарантії, що ці ресурси буде використано для відновлення інфраструктури чи то допомоги мирним мешканцям. Та й Ізраїль не може наразі сподіватися, що кількість жертв серед його громадян не перевищить тих 13 осіб, котрі загинули під час проведення операції «Литий свинець». І тут відкривається ще одна грань і так уже непростої проблеми врегулювання конфлікту: загибелі мирних жителів не хоче й цивільна адміністрація Палестини, що аж ніяк не відповідає планам ХАМАС, котрий прагне йти до кінця. Якесь зачароване коло, до котрого насамперед потрапляють пересічні громадяни. А найгірше те, що – й українці: 8 січня 2009 року  внаслідок вибуху снаряда під час обстрілу ізраїльським танком східної частини Гази у власній оселі загинули громадянка України Альбіна Аль-Жар та її дворічна дитина. Ще двоє дітей потерпілої було доправлено до місцевої лікарні з численними тілесними ушкодженнями. Із сектору Газа евакуювали 86 українців, однак іще майже 300 наших громадян досі залишаються на заблокованій території.

***

Ізраїль

Офіційна назва: Держава Ізраїль
Столиця: Єрусалим
Територія: 20 517 км2
Населення: 7 млн. 112 тис. осіб
Офіційна мова: іврит

Форма правління: парламентська республіка з трьома основними гілками влади – законодавчою, виконавчою та судовою. Виконавчу владу представляють президент
(з 15 липня 2007 року – Шимон Перес) і уряд (з травня 2006 року на посаді прем’єр-міністра перебуває Ехуд Ольмерт). Законодавча влада представлена однопалатним парламентом – Кнесетом (120 депутатів). Судова влада в країні здійснюється Верховним Судом.

Міжнародний статус: є офіційно визнаною державою (котра підтримує дипломатичні стосунки зі 163 країнами) та членом ООН. Відповідно до ізраїльського законодавства Ліван, Сирія, Саудівська Аравія та Ємен – ворожі держави; з Мавританією, Марокко та Тунісом дипломатичні відносини на сьогодні призупинено. Венесуела, Болівія та Катар розірвали дипломатичні відносини з Ізраїлем через конфлікт 2009 року.

***

Палестина

Офіційна назва: Палестинська автономія (визнана на міжнародному рівні назва території); Палестинська національна адміністрація (назва, що офіційно використовується Організацією визволення Палестини)
Столиця: Східний Єрусалим (де-юре); Рамалла (де-факто)
Територія: 6 220 км2
Населення: 3 млн. 702 тис. осіб
Офіційна мова: арабська

Форма правління: республіка з двома основними гілками влади – виконавчою та законодавчою. Виконавчу владу представляють голова / президент (з 15 січня 2005 року – Махмуд Аббас) і уряд – Рада Міністрів (з 17 червня 2007 року до березня 2009 року головою уряду був Салям Файяд. Наразі ім’я майбутнього прем’єра ще невідоме). Законодавча влада здійснюється парламентом – Законодавчою Радою (з 18 лютого 2006 року на посаді спікера перебуває Абдель Азіз Дуейк).

Міжнародний статус: держава Палестина нині на стадії створення, однак визнана вже майже 100 країнами. Входить до складу Ліги арабських держав. Але не має статусу повноправного члена ООН, бо не визнається деякими постійними членами Ради Безпеки ООН (Великою Британією, Францією та США), а також більшістю країн ЄС і Японією.

Автор: Юлія ЦИРФА