№6, березень 2009
Кого ми називаємо інтелігентом? Насамперед людину, підготовлену до теоретичного, раціонального мислення, хоча головну якість, характеристику все-таки залишаємо за її душею. Адже інтелігентною людиною можна назвати робітника, фермера, вчителя і представників інших професій. Епітетом «інтелігентний» позначаємо не фах, а людські чесноти.
Наведемо приклади інтелігентів, котрих такими беззастережно визнавало все суспільство. Один із них — художник Врубель. Він сповідував культ глибокої натури. Його творчість — це краса форм, гра кольорів, досконалість пластики, світ гармонії. Митець не боявся порушувати теми високого філософського смислу, прагнув відшукати істину — межі Добра і Зла. Головні риси, які визначали особистість Врубеля, — зрілість розуму, поклоніння перед гармонією світу, в основі якої витончені відчуття Прекрасного, делікатність, терплячість, невичерпне прагнення до праці заради мистецтва, утвердження краси, долучення до неї людини, навернення її до Добра.
Цим розумінням пройнята його «Царівна-Лебідь»… Яка нелюдська журба в її очах! Адже їй належить опуститися в ту страшну чорну глибочінь, де немає світла. А де темнота, там руйнування, хаос, коли не дивляться, не зважають на досконалість, витонченість, красу.
Візьмімо іншу картину художника — «Богатир». У ній він показав стан єдності життя Природи та Людини, коли перша давала богатирям силу і спокій, гармонію життя, втрачену нинішніми поколіннями.
У видатної української співачки Соломії Крушельницької в житті була головна мета — досягти найвищого професійного рівня. «Ви будете хорошою співачкою», — сказав їй відомий журналіст. «Я вже є хороша співачка. Я хочу стати великою співачкою. Я хочу довести песимістам, що і галицькі співачки можуть сягнути світових вершин». І досягла цього. Досягла, як сама вважала, ціною своєї душі, бо за щастя вважала усвідомлення того, що робить свою справу. Творення як мета, самопосвячення. У цьому вбачала смисл своєї праці, те, що єднає її з людьми. Крушельницькій важливо було дарувати їм свою Любов.
Отож істинний інтелігент живе заради любові до інших, на це спрямовані всі його думки, почуття та дії. Такі інтелігенти увійшли у вічність. Вони виявили все найкраще, що може людина. Бо їхня свідомість і воля укріпили дух, який віддзеркалився у прекрасному. «Істина людини — це те, що робить її людиною, — писав Антуан де Сент Екзюпері. — Лише дух, торкнувшись глини, робить із неї людину».
Абсолютне значення людини ґрунтується на Істині, а не на інтересі. Люди вищої організації розуміють всезагальний космічний закон, відчувають свій зв’язок із Космосом, свідомо й інстинктивно прагнуть до небесної духовної колиски — своєю духовністю наблизитися до найвищого, божественного. І справді, той, хто піднявся до такого рівня, коли не може зрадити високих духовних устремлінь заради прагматичних, корисливих інтересів, повірить в існування високої духовності — Абсолюту. Бо де Любов, там вирішуються всі питання. Любов врятує світ від небуття. Віра й сила любові рятували життя. І коли люди це усвідомлять, лише тоді вони будуть щасливі.
Любов — Творення, Бог. Вона народжує вищу свідомість. А вона — в усіх діях людини, якими остання демонструє свою повагу до Істини — Добра, Справедливості, Прекрасного, а отже, й до інших людей, створених єдиним Творцем — за образом Всевишнього.
Особливо гостро відчувають комплекс своєї неповноцінності низькі в духовно-моральному сенсі люди. Вони щосили прагнуть придушити в інших благородне начало. Саме тому все краще так часто гине. Спрацьовує «закон усередненості», «закон більшості». «Низькі або вивищені структури відкидаються процесом, він б’є якраз по вищих виявах людини, по всьому, що прагне до сходження, по тих, хто рухає прогрес, — писав Іван Єфремов. — Закономірність у таких випадках несприятливих збігів — серйозна тенденція всіх процесів суспільства обертається невдачею, помилкою, руйнуванням з погляду людини». Низькі в духовно-моральному плані люди, користуючись силою своєї більшості, роблять життя під себе. А в ньому немає гідного місця чистоті душі, духовності, моральності, істинній гідності. Адже й нині у суспільстві поширене явище напівінтелігентності. Є неначе поверхневі знання як поводитися заради користі. Вона нерідко провокує здатність низького, підлого вчинку. Ерудиція працює для себе, на себе, але не для гармонії з іншими. Такими індивідами керує лише особистий інтерес.
Цей тип поведінки давній. Його витоки особливо увиразнилися за часів народовольчих пошуків. Інтелігенція зробила народ своїм ідолом. Любов до справедливості, суспільного добра, народного блага паралізувала любов до Істини. Натомість з’явилося корисливе ставленням до неї. Істина мала стати інструментом суспільного перевороту, народного благополуччя, людського щастя. «Але оманливо спрямоване людинолюбство вбиває боголюбність — любов до Істини», — писав Микола Бердяєв.
Емоційність, супроводжуючи прагнення реалізації інтересу, підміняла серйозну розумову діяльність. Услід за демагогією, деморалізацією душі розвивається моральний страх, гасне любов до Істини, думки, втрачається жага справедливості. Таке явище помітне на різних рівнях. Політик не хоче брати на себе відповідальність за вирішення державних справ. І навіть не обтяжує себе глибоким вникненням у суть проблеми. Видавець-хабарник не видасть талановитого твору без задоволення своїх корисливих потреб.
Людина з хорошою, світлою душею в своїх вчинках керується поняттями Добра, Справедливості, Закону, Прекрасного.
Інтелігентну людину передусім характеризує єдність слова та діла. Вона — надійний партнер. Вона відчуває душевний біль інших людей уже навіть інстинктивно. Відповідальність змушує її прогнозувати ситуації, аби не допускати негараздів для інших. А де єдність слова й діла, там творення, там добро. Така людина обов’язкова. Бо для неї підвести інших – те саме, що завдати собі болю.
Для особистостей із таким рівнем відповідальності немає справ, які вони не могли б зробити ще краще. Бо немає межі їхньому прагненню до досконалості. А керуючись добром, завжди можна знайти вихід із скрутного становища. Рівень свідомості, духовний і професійний розвиток дедалі розширюють межі бачення, забезпечують зростання сутнісної значущості ідеалів. За такого світосприйняття справжній інтелігент здатний якнайповніше враховувати фізіологічний, психологічний, морально-духовний стан кожної людини.
Критеріями вчинків виступає духовно-моральна, естетична свідомість. Для інтелігентів людина — не лише засіб виробництва, а насамперед мета. Їхні рішення — це продукт не тільки інтелектуальних вправ, а роботи серця, почуттів. І тоді цінність кожної особистості підтверджується у справі новими ефективними технологіями, діями, соціальним прогресом. Якість рішень керівників з таким світосприйняттям висока, що дає змогу досягати на практиці суспільно значущих результатів. Адже турбота про людину породжує політ думки, висоту почуттів, що наближає Прекрасне у практичних справах, які стають одухотвореними. Дивитися на Прекрасне — самому ставати кращим. Таку думку висловив іще Платон.
А споглядання Прекрасного, у свою чергу, виховує витончений смак, підвищує рівень запитів, особливо естетичних, і в цілому культуру людини. Вона, як земля, обробляється, окультурюється для подальших сходів. Ця взаємозалежність добре простежується на династіях старовинних родів. Там родова, професійна честь (майстрові люди) була вища за все. Діти бачили найкращі зразки поведінки, результати праці. Отож у своєму сприйнятті, розумінні відштовхувалися від побаченого й удосконалювалися далі, прагнули до ще вищих здобутків.
Керівник видавництва перед друкуванням «Біблії для дітей» поставив завдання перед колективом все робити з любов’ю. Пояснив значення цієї книжки для маленьких читачів і вплив її на них. І всі усвідомили: заряд любові у біблїї одухотворить її сприйняття дітьми, чиї виховані в такий спосіб свідомість і почуття не дозволять творити зло. Глибоко посіяні зерна Істини постійно навертатимуть читачів до вищих устремлінь, до Бога, до спілкування з ним, яке не допустить, хочеться сподіватися, ганебних вчинків. Цей процес має принципове моральне значення й виховну силу. Так народжується інтелігентність, відкриваються сили любові, що перетворюється на Світло.
Ось як І. Єфремов характеризував поведінку землян майбутнього: «Самі земляни спочатку здавалися надто серйозними й зосередженими. Їхня небагатослівність, нелюбов до дотепів і цілковите несприйняття будь-якого блазнювання, постійна зайнятість і стримане вираження почуттів в очах балакучих, нетерплячих, психічно нетренованих тормансіан здавалися нудними, без справжнього людського сенсу».
Сподіватимемося, що земляни майбутнього насправді стануть такими: серйозними й зосередженими, сповненими прагнення до точності соціального, психологічного аналізу. Нелюбов до блазнювання пояснюється тим, що людині, котра осягає зв’язок із Космосом, себе в ньому, несерйозність не приносить задоволення. Але навпаки радує зустріч з відкриттям — частиною Великого, Всезагального. А для його наближення потрібна дисципліна. І люди такого складу свідомо себе їй підкоряють.
Постійна зайнятість — результат чіткої, осмисленої мети, прагнення її досягти, довести справу до кінця, забезпечити єдність слова та діла.
Стриманість почуттів — як прагнення до краси форми, відповідальне ставлення до людської гідності, своєї й чужої. Кожен жест, рух, слово, інтонація особистості мають засвідчувати повагу до ближніх, її внутрішню красу.
Що багатшою є загальна культура, то людина привабливіша, значущіша, ближча до Абсолюту, як сукупності виявів вищих устремлінь, Божественного. Світлом свого Духу вона виконує космічну місію — наблизитися до Абсолюту, співдіяти з ним, творити. І вона сама тоді розуміє необхідність обмеження індивідуального, власних почуттів, прагнень. Бо інакше анархія, примноження безладу, хаосу. За таким станом суспільства можна судити про періоди його занепаду, невміння знайти правильний вихід зі становища. І це тоді, коли на Землі не може бути іншої альтернативи, як дії для охорони миру, спокою, радості, творчості.
Хаос і розруха створюють ґрунт для захоплення влади певними групами тиранії або позбавленими здорового глузду та культури керівниками. Сила без знань призводить до ще більшої тиранії. У такій обстановці поширюватимуться прислужництво, невігластво. А за жорстокості — страх, аморальність. Не допоможуть і закони, поки люди самі не усвідомлять необхідності їхнього виконання.
Життя в атмосфері обману, страху, за інших негативних чинників спричиняє загальне ослаблення людського організму, погану спадковість. І для подолання цього явища потрібна висока моральна відповідальність, не кажучи вже про складнощі тонкого проникнення в генні структури.
«Іще мало хто, навіть серед мудрих правителів, знає, що моральність народу, його виховання у гідності й повазі до предків, до праці та краси найважливіше для долі людей і держави. Важливіше від бойових машин, слонів, воїнів у броні, кораблів. Усе це не допоможе, коли падає моральність і виховання народу», — писав І. Єфремов. Адже в людях тоді проявляється все найгірше. Руйнується віра, чесність, гідність, зникає почуття патріотизму. Саме за таких обставин загинуло чимало сильних свого часу держав.
Нині, коли демократія сприймається багатьма як вседозволеність, водночас продовжують існувати вимоги суворого виконання морально застарілих або недосконалих законів, котрі суперечать здоровому глузду, шкодять розвитку та прогресу, для утвердження моральності нагального значення набуває культура політичного виховання. Бо самі лише заклики до демократії, без спонукання людей до осмислення, аналізу того, що відбувається, спричиняли регрес, забуття уроків історії, нехтування цілями, за які ще недавно боролися.
Політики впродовж десятиріч керувалися своїми інтересами, а не моральністю, релігією, філософією. До того ж в основу політики було покладено будівництво та зміцнення держави, а не удосконалення людини. Нині ситуація може повторитись, якщо духовну моральність, людську культуру, людяність, як найвищий її вияв, не буде піднято на державний рівень, якщо вони не стануть державною політикою.
Може бути багато партій, суспільних сил, різноманітних поглядів на шляхи до Добра, так само, як і різних виявів Абсолюту. Але виправданням їхніх дій, відносин можуть бути лише чисті прагнення до Справедливості, Краси, Гармонії. Наразі суспільні сили переважно визнають лише власну правоту, забуваючи, що добро, здобуте шляхом зла для інших, уже не є абсолютним, ще ж і надто перетворюється на зло. Бо в космічну енергію вноситься дисгармонія, руйнування, хаос, що неодмінно обернеться злом для тих, хто їх спричинив. Отже, моральність має бути критерієм політика.
І саме інтелігенція мусить стати каталізатором найвищих духовних пошуків у суспільстві, прогресивних змін. Саме вона, з її витонченим мисленням і розвиненим серцем, розуміє, відчуває зародження Істини, утверджує її своїми діями в ім’я торжества справжньої, всебічної, цілісної культури — людяності! А вона є тоді, коли Людина є носієм духовного світла.
Автор: Галина ПАНЧУК
Архів журналу Віче
№10 | |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Прем'єр Словаччини сказав Шмигалю про холодне ставлення до вступу України у НАТО, але не в ЄС
Нідерланди виділять 400 млн євро на розробку безпілотників для України
Фіцо каже, що ніколи не погодиться на членство України в НАТО
Президент Естонії закликав Захід знести стіну обмежень навколо України
Байден відмовляє Ізраїль від ударів по нафтових об’єктах Ірану
"Торгова війна" ЄС і Китаю, Молдову лякають путчем, рішення ЄС про сосиски: новини дня
Литва визнала Корпус вартових ісламської революції терористами і закликала ЄС брати приклад
Оборонний бюджет Польщі на 2025 рік буде рекордним
Фіцо мріє про "нормальні відносини з РФ" після війни в Україні