Ганна ПОНОМАРЕНКО: Принципова справедливість і життя людини – найдорожчі цінності

В органах МВС України працює жінка, що має звання генерал-майора міліції, — Ганна Олександрівна ПОНОМАРЕНКО, ректор Харківського національного університету внутрішніх справ. Цей вищий навчальний заклад є базовим у системі МВС із підготовки слідчих. Говорять, що жінкам властива якась особлива інтуїція: від них важко щось приховати, сказати неправду. Інколи це тривожить і трохи інтригує… чоловіків. Однак суто жіночої інтуїції замало, щоб успішно працювати слідчим, отримати звання генерал-майора міліції, стати ректором університету, що готує фахівців для основних підрозділів системи МВС. Напевно, потрібні ще якісь якості. Саме ті, завдяки яким працівника називають професіоналом. Про службу, обов’язок, відданість справі, а також про жіночність наша розмова з Ганною ПОНОМАРЕНКО.

Ганна ПОНОМАРЕНКО, доктор юридичних наук, генерал-майор міліції, ректор Харківського національного університету внутрішніх справ. ,

До цього обіймала такі посади: начальник центру громадських зв’язків управління МВС України в Херсонській області, начальник Суворовського районного відділу Херсонського міського управління МВС України в Херсонській області, заступник начальника Управління МВС України в Херсонській області – начальник слідчого управління, заступник начальника Управління МВС України в Полтавській області – начальник слідчого управління, заступник начальника Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим – начальник слідчого управління.

Удостоєна почесного звання «Заслужений юрист України» та орденів княгині Ольги ІІ та ІІІ ступенів. Нагороджена відзнаками МВС України: «Лицар звитяги», «Лицар Закону», «Закон і честь» та іншими, а також відзнакою Верховної Ради АР Крим «За вірність обов’язку».

– Яку роль, на вашу думку, відіграє жінка в сучасному суспільстві?

– Знаєте, я впевнена, що в державі жінка має відіграти значиму роль у розвитку та об’єднанні суспільства, моральному відродженні України, піднятті духу національного порозуміння, вихованні майбутнього покоління.

– Ганно Олександрівно, в управлінській діяльності є свої правила, але є й те, що називають «жіночим питанням». Як поєднується необхідність жорстких рішень – віддавати накази, вимагати звіту, а коли треба, то й удаватися до стягнень – і жіночність? Як практично поєднуються речі, здавалося б, несумісні?

– В управлінській діяльності, й  система ОВС не виняток, жорсткість – один із елементів керівництва. У слідстві, карному розшуку, при охороні громадського порядку віддання вказівок, розпоряджень, жорсткий контроль за виконанням – це повсякденна робота. Це поведінка в рамках Положення про проходження служби. Тому стиль поведінки жінки в системі органів внутрішніх справ обґрунтований нормами, за рамки яких вийти не можна. Однак я впевнена, що жінці, на будь-якій посаді, мають бути притаманні особливі риси: більша толерантність, більша щирість, навіть душевність. Щодо другої половини запитання. Гадаю, це природно, але на роботі трапляється всяке. І мій особистий стиль доволі жорсткий, не жорстокий, а саме жорсткий. Я – максималіст. І тому в роботі завжди вимагаю максимально позитивного результату.

– А якщо підлеглі не в змозі досягнути максимуму?

– Передусім, до того, як призначити людину на посаду, я довго її вивчаю. І якщо вже приймаю рішення, то, як правило, раз і назавжди. Мій помічник Сергій Іванович Мандрик працює зі мною сімнадцять років. Він прийшов до мене сержантом, коли я була майором. Нині я –  генерал-майор, він – майор. Я захистила докторську дисертацію, він – майбутній кандидат наук. І таких людей, з якими я працюю не один рік, багато: проректор з кадрового забезпечення полковник міліції Василь Юрійович Кікінчук, начальник навчально-наукового інституту з підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання полковник міліції Максим Юрійович Бездольний і багато інших. Якщо ж у чомусь помиляюсь у людині (але в чомусь випадковому, а не в принциповому, як наприклад, порядності), то тоді я її навчаю. Призначивши людину на посаду, я беру на себе відповідальність за неї, а тому зобов’язана підтримувати її. І ця практика мене ніколи не підводила.

У мене з колегами цілковите порозуміння. На ректоратах рішення приймаються одностайно. І не тому, що ректор жорсткий. Я – людина демократична. Але для мене демократія – це передовсім порядок. Якщо хтось із колег має особливу думку й аргументовано її обґрунтовує, то я дослухаюся.

Будь-який курсант і студент вільно заходить до мене в кабінет. Номер мого мобільного телефону зазначено на дошці оголошень. І мені телефонують курсанти, студенти, їхні матері та бабусі. Телефонують із різних питань. І, дякуючи Богу, останній рік лише для того, аби дізнатися певну інформацію: коли будуть канікули, коли починається сесія й таке інше. А коли я тільки прийшла на посаду ректора, були геть інші запитання: чому курсанти роздягнені, чому голодні, чому в гуртожитку брудно?

– Чи не важко керувати й конкурувати з чоловіками в управлінській діяльності?

– Ні, керувати не важко, але своя специфіка є. Чоловічу половину суспільства я шаную. Що стосується конкуренції, то я, навпаки, намагаюся співпрацювати. Хто не хоче співпрацювати, я їх просто по-доброму не помічаю.

– А як вам співпрацюється з жіночою половиною університету? Серед них є багато яскравих особистостей, що мають значні досягнення в освітянській та науковій діяльності?

– Я ціную кожного працівника Харківського національного університету внутрішніх справ і вважаю, що без представниць прекрасної статі наш університет виглядав би зовсім інакше. Жіноча толерантність, чарівність, уміння йти на поступки й, безперечно, високий професіоналізм є одним із «китів», на яких ґрунтується сьогоднішнє та майбутнє процвітання нашого вищого навчального закладу. У нашому університеті немає жодного підрозділу, в якому не працювали б жінки! Вони – чудові педагоги та науковці, вихователі й фінансисти, медичні працівники й кухарі, будівельники та прибиральниці. До того ж встигають не тільки на роботі, а й удома: турботливі й люблячі жінки, мами, бабусі. Мені навіть важко уявити наш університет без представниць жіночої статі! Тож напередодні Міжнародного дня прав жінок і миру хочу їм усім побажати щастя, найміцнішого здоров’я, світлої долі, гарного настрою та натхнення в усіх справах і починаннях.

– Пригадайте, будь ласка, якою була перша реакція колективу, в котрий  ви приходили на управлінську посаду, як на керівника-жінку?

– Мабуть, найемоційнішою та найбурхливішою реакція була тоді, коли я, як єдина жінка в системі ОВС, очолила Суворовський райвідділ міліції в Херсонській області. Це може зрозуміти тільки той, хто через це пройшов. І я вдячна долі за таке професійне випробування.

– Протягом життя ви працювали в різних галузевих службах і підрозділах системи МВС України, обіймаючи відповідальні посади. Де робота для вас була найцікавішою?

– Якщо бажаєш працювати, то цікаво в кожній галузі, але найбільш пізнавальний, хоча напружений і складний, шлях – слідство! Це відповідальність за долю людини… А взагалі, якщо прагнеш до професійного вдосконалення, то в міліції немає нецікавих галузей.

Знаєте, я ні на якому етапі професійної діяльності не ставила за мету робити кар’єру. Я просто добросовісно працювала, дбала про результати та завжди переймалася долею людей. І вдячна, що мої керівники це помічали й давали відповідну оцінку.

– Ганно Олександрівно, як дівчина може обрати професію працівника органів внутрішніх справ? У вашій родині хтось працював за цим фахом?

– Мої батьки хотіли, щоб я була педагогом. Я добре знала математику, перемагала на республіканській олімпіаді й серйозно займалася спортом. Бути педагогом? Я сказала: «Ніколи». Того року, коли я закінчила школу, було державне замовлення: направити кращих випускників на роботу до органів внутрішніх справ. Мені запропонували. І я погодилася. Мати не дуже схвалювала це рішення. А батько, він був офіцер і ветеран війни, сказав: як дитина вирішила, так хай і буде. Такий шлях. Мене викликали у Великоолександрівський райвідділ: потрібен інспектор у дитячу кімнату міліції. Я сказала: подумаю. Мене викликав Віктор Васильович Спірін – керівник кадрового апарату Херсонського обласного управління. Словом, подумати не дали. Ми нещодавно зустрічались. Я дякувала цій людині за те, що вона залишила гарний слід у моєму житті, як і багатьом колегам із Херсонської області, з якими починала працювати.

– Ви народилися на Херсонщині. Чи підтримуєте зв’язки із земляками?

– Звичайно. Там я очолювала Херсонський юридичний інститут, який у підпорядкуванні нашого університету. У мене добрі стосунки з багатьма колишніми й нинішніми керівниками обласної адміністрації та обласної ради, ділові стосунки з мером міста Херсона. Я буваю там у відрядженнях. Відвідую Малоолександрівську середню школу, яка дала мені путівку в життя. Спілкуюсь із депутатами та мешканцями Великоолександрівського району.

Дуже вдячна землякам за високу оцінку моєї діяльності: 25 лютого 2009 року рішенням 30-ї сесії районної ради мені присвоєно звання «Почесний громадянин Великоолександрівського району». Мабуть, для мене це найвище визнання. Адже служіння державі й людям – це та винятково почесна, важка, відповідальна доля, яку обираємо свідомо.

– Не є таємницею, що багато з тих дівчат, які навчаються в університеті, прагнуть бути схожими на вас. Чому, на вашу думку, вони пов’язують свою долю з правоохоронними органами? Міліціонер – це жіноча професія?

– Це професія для людей, а люди поважають дбайливе й щире ставлення до них. Жінці це притаманне більше, ніж чоловікові. Звідси й висновок: так! У наших дівчат-курсантів багато причин, які спонукали їх пов’язати свою долю з правоохоронними органами. І я запевняю вас, усі вони позитивні – династії, вподобання, романтика…

– Ганно Олександрівно, до чого вас зобов’язує звання генерал-майора міліції?

– Насамперед я вдячна за високу оцінку моєї роботи. Це новий високий ступінь відповідальності та довіри, що зобов’язує бути в усьому прикладом, ще відповідальніше використовувати та передавати набутий досвід майбутнім колегам-правоохоронцям.

– У вас велика кількість значущих нагород. Які з них є найціннішими для вас?

– «Закон і честь», «Лицар Закону». Знаєте, самі назви цих відзнак говорять про їхню значущість. Ну й, звичайно, два ордени Княгині Ольги, але я пам’ятаю кожну нагороду й кожну відзнаку, бо це – частина мого життя.

– Найскладніший бік управлінської діяльності – фінанси. На проректора університету можна покласти певні зобов’язання. Але за фінансові питання завжди відповідає перша особа. Як вам вдається їх вирішувати?

– Тут допомагає попередній досвід роботи у практичних підрозділах органів внутрішніх справ. Звісно, фінансові питання я нікому повністю передовірити не можу. Хоча в управлінській структурі є посада проректора з економічних питань та ресурсного забезпечення, яку гідно обіймає людина з досвідом роботи в підрозділі з боротьби з організованою злочинністю, полковник міліції Володимир Володимирович Яременко. І йому, як проректору, а також керівнику фінансового управління, і керівнику тилового забезпечення я довіряю повністю (для цього вистачило лише декількох перевірок).

Я досить виважено підходжу до питань спонсорської допомоги. Категорично заборонила використовувати курсантів на якихось роботах, аби заробляти гроші. Уся допомога може полягати в тому, що батьківський комітет придбає телевізор у кімнату відпочинку. Не більше. Жодних зборів коштів, поборів.

Вдячна Кабінету Міністрів, нашому міністерству, що попри скруту університет фінансується. За постановою Кабінету Міністрів ми виплачуємо курсантам стипендію повністю і вчасно. Відмінники отримують стовідсоткову надбавку, а ті, що навчаються на «чотири» та «п’ять», – надбавку в п’ятдесят відсотків.

Я два роки обіймаю посаду ректора. І два роки всі працівники університету отримують повне грошове забезпечення. Уже півтора року – матеріальну допомогу в розмірі грошового забезпечення. 95% працівників щомісяця отримують премії – від десяти до п’ятдесяти відсотків.

– І це в умовах економічної кризи?

– В умовах економічної кризи грошове забезпечення виплачується, матеріальна допомога надається. В умовах кризи керівник завжди має думати наперед, як діяти так, щоб людей не залишити без заробітної плати.

Допомагає досвід. Я не перший рік у системі МВС. Знаю, що мушу виконати свої обов’язки. А «економічна криза» та «політика» – це слова. У нас в університеті є своєрідне гасло: діти – вчаться, ми – вчимо. І це – вся політика.

Університет плідно співпрацює з органами державної влади (Верховною Радою, її комітетами та деякими народними депутатами, Конституційним Судом, Центральною виборчою комісією, Секретаріатом Президента), а предмет співпраці – подача науково-експертних оцінок. Я особисто спілкуюсь із народними депутатами з усіх фракцій. Але університет поза політикою. І це знають керівники регіональних відділень усіх політичних партій у Харкові.

– Ганно Олександрівно, питання, яке цікавить керівників багатьох вищих навчальних закладів. За проектом закону «Про вищу освіту» всі освітні заклади мають перебувати у структурі Міністерства освіти і науки України. А університет, який ви представляєте, – це галузевий освітній заклад. Як ви ставитеся до згаданого проекту реформування?

– Ми в навчальному закладі системи МВС готуємо не просто бакалаврів і магістрів. Ми готуємо фахівців. Хіба громадянина цікавить, який диплом у дільничного інспектора чи слідчого? Цікавить його кваліфікація. А щоб підготувати доброго фахівця, потрібно, аби серед викладачів була значна кількість осіб із практичних підрозділів. У нас є достатня кількість таких викладачів. Вони працюють у слідчих підрозділах, підрозділах карного розшуку, підрозділах по боротьбі з економічною злочинністю, а на 0,25 ставки викладають курсантам. Хіба можна навчити, приміром, тактики слідчих дій, жодного дня не працюючи слідчим?

Наступний аспект – організація практики. Як практику на перших курсах, так і стажування на четвертому курсанти проходять у тих органах внутрішніх справ, які їх направили сюди навчатись і до яких вони згодом підуть працювати.

Ніхто не хотів би потрапити до молодого хірурга, котрий упродовж навчання жодного разу скальпеля не тримав. Так само ніхто не хотів би мати справу зі слідчим, котрий жодного разу не був навіть на місці пригоди.

Кожен із навчальних закладів системи МВС нині має певну спеціалізацію. Приміром, Харківський національний університет внутрішніх справ є базовим із підготовки слідчих. Таких фахівців готуватимуть також інші навчальні заклади. Але наш заклад відповідає за підготовку програм, методичної літератури, практичних і навчальних посібників зі слідчої справи. Ми залучаємо фахівців і з інших закладів. Лише місяць тому в нашому університеті заступник міністра внутрішніх справ Петро Васильович Коляда проводив науково-методичний практичний семінар-нараду, в якому взяли участь усі заступники начальників ГУУМВС – начальники слідчих підрозділів областей, усе керівництво Головного слідчого управління та проректори з навчальної роботи всіх навчальних закладів, начальники навчально-методичних центрів і керівники факультетів та інститутів, котрі готують слідчих. Міністерство внутрішніх справ дбає про зв’язок освіти та практики. Наш ідеал – це людина, котра прийде працювати в райвідділ, сяде за стіл і знатиме, що їй робити, бо буде фахівцем.

Під час роботи в практичних підрозділах мені траплялися досить підготовлені молоді фахівці, але були й такі, особливо випускники цивільних закладів, котрі плутали Кримінальний і Цивільний кодекси.

Що стосується організації освіти й наукової роботи, то університет діє виключно за нормативною базою Міністерства освіти і науки України. І я запевняю: жоден документ, який приходить із Міністерства внутрішніх справ стосовно освіти, і найменшою мірою не суперечить нормам, встановленим законами та положеннями Міністерства освіти і науки. Але всі вимоги останнього доповнюються методологічними напрацюваннями органів внутрішніх справ. 

У нашому університеті шість навчально-наукових інститутів. У підпорядкуванні – Херсонський і Кіровоградський юридичні інститути, Сумська філія та п’ять навчально-консультативних пунктів. Загальна кількість курсантів і студентів – 14 тисяч осіб. Це класична форма університету. Ведемо підготовку за сімома напрямами та дев’ятьма спеціальностями.

Тут ключовим є поняття «запит». Система МВС має дати відповідь на питання, скільки потрібно фахівців. Має враховуватися стан комплектування підрозділів внутрішніх справ і те, скільки працівників іде з органів на першому, другому, третьому році служби. Тож казати про те, багато чи мало є курсантів із певної спеціальності, можна, лише системно проаналізувавши стан справ у галузі. А механічно підходити до цього не слід.

В Японії дев’яносто п’ять відсотків населення мають вищу освіту. І це не шкодить цій країні. Потрібно дбати про освіченість нації. Ми уважно відстежуємо трудову адаптацію наших курсантів. Із наших випускників на першому році служби не звільняється ніхто. На другому, третьому, четвертому – десь 0,3 відсотка. Ми надзвичайно пильну увагу приділяємо профорієнтаційній роботі. За два роки, які я обіймаю посаду ректора, всі проректори та керівники кафедр, усі доценти та професори тричі побували в кожній області, в кожному обласному управлінні внутрішніх справ і кожному обласному управлінні освіти. А в Харкові та Харківській області побували практично в кожній школі. Предмет зустрічей – те, як навчають у Харківському національному університеті внутрішніх справ і чого навчають. Тільки влітку 2008 року перед вступними іспитами я двічі зустрілася з батьками абітурієнтів кожного інституту. Як наслідок, за вступну кампанію ані 2007-го, ані 2008 року – жодної апеляційної скарги. І жодної скарги на університет узагалі від батьків. Ми гарантуємо: кожен абітурієнт, котрий має випускний сертифікат належного рівня, котрий складе іспити й фізичні випробовування, стане курсантом національного вищого навчального закладу.

Корінь зла не в кількості студентів. Корінь зла – в приватних закладах, із яких чимало не відповідають жодним раціональним вимогам, рівню вищої освіти.

– Робота в органах внутрішніх справ дуже складна. Складна передусім психологічно. Адже доводиться зустрічатися з людьми, яких доля застає в найскрутніших ситуаціях: не в радості, а в горі. Лікар спілкується з фізично хворими людьми. А працівник внутрішніх прав спілкується з «хворими» в соціальному плані: це особисті трагедії, травми, емоційні зриви. Як ви переживали такі речі?

– Я теж часто порівнюю професію працівника органів внутрішніх справ із професією лікаря. Працюючи слідчим, часто казала підлеглим: пам’ятайте, ви і хірург маєте подібну місію. Від хірурга залежить, чи житиме людина. А від вас, за державною волею, залежить соціальне й навіть душевне життя людини. Моральна травма іноді може бути важчою, аніж фізична. І це накладає величезну відповідальність. Для мене життя людини й принципова справедливість – це найдорожчі речі.

– Ганно Олександрівно, ви, як доктор юридичних наук, заслужений юрист України, керівник потужного навчального закладу, надзвичайно багато уваги приділяєте роботі над собою. Які завдання ставите перед собою сьогодні?

– Незважаючи на складні умови сьогодення, зберегти науково-педагогічний потенціал. Кожний професор, доктор наук, кожний доцент і кандидат наук – це перлина освіти й науки в нашому університеті. Спільними зусиллями науковців та освітян шести навчально-наукових інститутів нашого національного вищого навчального закладу ми повинні сформувати нову філософію розвитку університету, базовану на переході від екстенсивних до інтенсивних форм, адаптації до тенденцій і умов суспільного прогресу.

Подальший розвиток університету базуватиметься на класичних принципах університетської освіти: нерозривності вищої освіти й науки, поєднанні централізму в управлінні університетом та вузівської автономії. І я впевнена, що в цьому перший проректор з навчальної та методичної роботи доктор юридичних наук Олександр Миколайович Головко, проректор з наукової роботи доктор юридичних наук, професор Анатолій Трохимович Комзюк, які є знавцями освітньої і наукової діяльності та права, мені допоможуть.

Упевнена, Харківський національний університет внутрішніх справ не зупиниться на досягнутому. Готуючи фахівців для органів внутрішніх справ, ми зміцнюватимемо потенціал української міліції, сприятимемо її реформуванню та поступовій трансформації у високорозвинену та високопрофесійну соціальну структуру, яка повністю відповідатиме сподіванням населення України.