Соя як зброя

Колись незабутньої пам'яті товариш Лисенко обізвав генетику "продажною дівкою імперіалізму". І в чомусь був правий. Вона справді нині успішно продається. Біотехнологічну індустрію з використанням генетичної інженерії за прибутками можна порівняти хіба що з комп'ютерною.

Ми з вами також учасники процесу. Знаємо це чи ні, але вже давно споживаємо генетично модифіковані (ГМ) продукти. Наприклад, із ковбасою, шоколадними цукерками, до складу яких за рецептурою входить соя. Навіть якщо ви грамотний споживач і зажадаєте інформації про вміст генетично модифікованих організмів (ГМО) в тому чи іншому продукті, отримати її неможливо. В Україні немає закону, який зобов'язував би виробників або імпортерів харчових продуктів їх маркувати. Як це робиться, наприклад, у Євросоюзі. З 2004 року там набув чинності закон, згідно з яким усі продовольчі товари й корми, що містять більш ніж 0,9 відсотка ГМО, підлягають маркуванню. Також за цим законом рух усіх ГМО має бути простежений – від вирощування й до обробки та роздрібної торгівлі. Цей захід є частиною зусиль Єврокомісії щодо забезпечення споживачам свободи вибору (прочитавши етикетку, європейський споживач сам вирішуватиме, чи хоче він їсти продукти із вмістом трансгенів).

В Україні з усіх питань, пов'язаних із завезенням та випробуванням ГМО, легітимно чинним документом є затверджений постановою Кабінету Міністрів "Тимчасовий порядок ввезення, державного випробування, реєстрації та використання трансгенних сортів рослин в Україні". Але очевидно, що він не є дороговказом для імпортерів ГМО.

За останні роки в Україні офіційно не зареєстровано жодного ГМО. Але це не означає, що їх немає на території держави. Ще й як є! Купуючи картоплю на базарі в дідуся чи бабусі, ви вважаєте, що вона – більш-менш органічний продукт. І даремно. Кілька років тому в Україну завезли тонни генетично модифікованої картоплі біотехнологічної компанії "Монсанто". Після першого врожаю експеримент згорнули й картоплю начебто вивезли. Але ніхто зараз не дасть гарантії, що повністю. У тому-то й проблема з ГМ-рослинами: почати експеримент можна, а повернутися назад, у точку відліку, практично неможливо. Це підтверджують дослідження американських учених, які недавно виявили ДНК ГМ-кукурудзи в її диких родичів високо в горах Мексики, де її вирощування з 1998 року взагалі заборонено.

Отже, на території України ГМ-продукти є. У чому ж різниця між звичайними й генетично модифікованими рослинами? Зовні вони не відрізняються. Людина змінює фізіологічні характеристики рослин, наділяючи їх бажаними ознаками й позбавляючи непотрібних: швидкий чи уповільнений термін дозрівання, змінений вміст білків і жирних кислот, підвищений вміст вітамінів. І все це прямим і коротким шляхом – завдяки "вирізанню" фрагмента ДНК і вставленню його до ДНК іншого організму. Так картопля отримала ген ґрунтової бактерії Bacillus thuringiensis, що виробляє Вt-білок і відлякує колорадського жука. Селекція тут була б безсила: хоч скільки схрещуй бактерію з картоплиною, результату не буде! Окрім здатності протистояти шкідникам, ГМ-рослини можуть бути стійкими до гербіцидів. Вирощування їх економічно й екологічно доцільне, стверджують виробники. Менше отрутохімікатів – менше забруднення довкілля, та й здоров'ю людей не завдається шкоди. Але щодо впливу на людину самих ГМО, то тут науковці не дійшли одностайної думки. Адже практично всі дослідження з цього приводу провадять на замовлення біотехнологічних концернів, а казати про об'єктивність можна тільки в разі проведення незалежних і довгострокових експериментів.

Захисники генетичної інженерії запевняють: перш ніж потрапити на наш стіл, усі продукти, в складі яких є ГМО, перевіряють так ретельно, як не перевіряли жоден продукт за всю історію людства. Незважаючи на це, хочеться все-таки мати право вибирати продукти за власним смаком і розумінням. Для цього в Україні потрібно прийняти закон, який зобов'язував би виробників та імпортерів зазначати вміст ГМ-складників у продуктах.

У Верховній Раді вже відбулося перше читання законопроекту "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично модифікованих організмів". Після доопрацювання його готують до другого читання. Але, як зауважив Володимир Семенович, начальник науково-дослідного центру випробувань продукції Укрметртестстандарту, проблема маркування харчових продуктів і продовольчої сировини в цьому законопроекті не деталізована, а лише окреслена й тому розв'язання її потребує окремих додаткових нормативних актів.

Багато нарікань викликає законопроект у цілому. Складається враження, що прийняття його дуже вигідне біотехнологічним компаніям, які змушені були призупинити діяльність на ринку України за відсутності відповідних законів.

Поки що наші фермери "піратствують", вирощуючи ГМ-сою негласно, без сплати роялті (авторського гонорару). З прийняттям закону, щораз саджаючи генетично модифіковані картоплю, буряк, кукурудзу чи сою, вони платитимуть за використання інтелектуальної власності – за насіння. Звісно, в тому разі, якщо не підуть шляхом органічного сільського господарства. Як це, приміром, зробили у Швейцарії. Після проведення референдуму в листопаді 2005 року ця країна стала офіційно вільною від ГМО. Попри зняття з 2003 року в ЄС мораторію на ввезення генетично модифікованих організмів, багато європейських міст і земель у суді обстоюють право бути вільними від трансгенних рослин.

Звичайно, зневажати наукові досягнення безглуздо й ризиковано. Не може багатомільйонна країна стояти осторонь такого важливого процесу, як розвиток біотехнологій. Але всі види діяльності з ГМО мають базуватися на принципі перестороги, задекларованому в єдиному на сьогодні міжнародному документі стосовно ГМО – Картахенському протоколі про біобезпеку. Україна також підписала цей протокол і, сподіваємося, рухатиметься в напрямі створення цивілізованих правил регулювання в галузі біотехнологій.

Чи їсте ви ГМО? І вже давно!

"Ризик – це усвідомлена можливість небезпеки" (Тлумачний словник української мови). То де підстерігає нас небезпека, якщо ми вживаємо ГМО?

Можливі ризики:

1. Екологічні. ГМО можуть вивільнятися у відкрите середовище і вступати у взаємозв'язок з усім, що їх оточує. А саме обмінюватися своїми генами зі спорідненими організмами. Наприклад, гени стійкості до антибіотиків можуть перейти до хвороботворних мікробів і спричинити захворювання, які важко лікувати. А гени стійкості до гербіцидів із трансгенних рослин – до бур'янів, боротися з якими буде набагато складніше.

У природі можуть з'явитися нові, стійкіші організми, які витіснять звичайні. Використання ГМО ставить під загрозу існування багатьох диких видів.

На відміну від хімічного чи радіоактивного забруднення, генетичне практично не вивчене. Добре відомо тільки, що його неможливо зупинити або ліквідувати.

2. Для здоров'я людини. Можливі пригнічення імунітету, гострі алергічні реакції і метаболічні розлади, оскільки вплив нових білків, які продукують вбудовані в ГМО гени, невідомий. Людина їх раніше не вживала, а досліди з добровольцями не проводилися.

У процесі отримання ГМО досі використовують гени-маркери, стійкі до антибіотиків. Якщо такий ген переходить до мікрофлори кишечнику, то вона стає також стійкою до антибіотиків. Виникає медична проблема: неможливість лікування багатьох хвороб. В Євросоюзі з грудня 2004 року заборонено продаж ГМО з генами стійкості до антибіотиків.

Вплив на всіх учасників харчового ланцюга (корм, що містить трансгенні компоненти, може негативно вплинути на худобу, а потім – на людину).

3. Економічні. Усі ГМ-рослини – це інтелектуальна власність виробника, отже, їх використання платне. Країни, що не мають власної біотехнологічної індустрії, стають залежними від політики фірм – виробників ГМО. Вони диктуватимуть ціни, що і як вирощувати, якими хімікатами користуватися.

4. Ризик біотероризму. Біотехнології можуть використовувати екстремістські й терористичні організації. Продукти харчування стають потенційною генетичною зброєю терористів, досить тільки розпилити над полями пилок рослин, модифікованих відповідно до намірів тієї чи іншої організації. Тож доволі легко можна спричинити різні епідемії, епізоотії, отруєння.

Автор: Катерина КОРОЛЬ