Мама + Михалик

Наше відрядження на Кубу розпочалося зі знайомства з реабілітаційно-оздоровчим центром «Тарара», де протягом 18 років найкращі фахівці-медики Острова Свободи в буквальному значенні цього слова рятують дітей, котрі постраждали внаслідок Чорнобильської аварії.

19 лютого 2009 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про поглиблення взаємовідносин України та Республіки Куба у сфері реалізації програми допомоги українським дітям, які постраждали внаслідок Чорнобильської та інших екологічних катастроф». У ній, зокрема, висловлюється вдячність кубинському уряду за вагомий внесок у реалізацію цієї програми. Кабінету Міністрів рекомендовано надати гуманітарно-технічну допомогу Республіці Куба у розмірі п'яти мільйонів гривень за рахунок Резервного фонду держбюджету України. Надані кошти використати на закупівлю продукції українського виробництва та її відправлення як гуманітарно-технічного вантажу.

У «Тарара» ми зустріли Наталію Кизилову. Жінка привезла свого сина з Харкова, щоб хлопчика обстежили висококласні лікарі й допомогли розв’язати серйозну проблему, пов’язану з його здоров’ям – відновлення вушної раковини (хлопчик народився без вушка і сприймає звуки лише одним). В Україні згадана операція коштує 40 тисяч євро. Таких грошей пані Наталя не мала, але у відчай не впала. Про те, що кубинські лікарі роблять унікальні операції нашим дітям, довідалася з розповідей знайомих. Однак для поїздки на  Кубу також потрібні були гроші, і чималенькі. 

Матуся хворого хлопчика зверталася в різні інстанції, благала, просила про допомогу всіх, хто зустрічався на її шляху. Двічі домоглася аудієнції в мера міста. Дуже сподівалася на його підтримку. Але високопосадовець просто вислухав і порадив звернутися в органи соціального захисту. Там їй запропонували соцдопомогу в 300 гривень. Н. Кизилова відмовилася прийняти її й заходилася шукати нові адреси. Адже вона мама, котра пообіцяла своєму синові пришити нове вушко, щоб він був таким, як усі діти, щоб жив і розвивався нормально.

– Ви не уявляєте, як важко було переступити через себе, вийти на площу з табличкою і просити в перехожих допомоги, але я це зробила, – згадує жінка. – Випадково познайомилася в метро з дівчиною, котра дуже допомогла, хоча я досі навіть прізвища її не знаю. Вона передала мені привезений з Німеччини комп’ютерний диск із навчальною програмою. Михайлик швидко опанував комп’ютер. З допомогою першої вчительки, яка безплатно з ним додатково займалася, він чудово впорався зі шкільною програмою й уже перейшов у п’ятий клас. Однокласники й учителі ставилися до мого сина нормально. Та й невеликий дефект його зовнішності був майже не помітний – у Михайлика симпатична довга зачіска, що закриває вуха. Проте хлопчик однаково соромився.

Здійснювати операцію в зовсім ніжному віці фахівці не рекомендували: дитина росте, череп формується, і не виключено, що хірургічне втручання довелося б робити кілька разів. Лікарі порадили дочекатися десятиліття. 

Підкреслю, цій тендітній жінці довелося переборювати всі труднощі самотужки. Із чоловіком вона розлучилася. До того ж у неї є ще й старший син. Мене вражає її материнська наполегливість і свята віра в те, що з Михайликом усе буде добре. Це коронна фраза Наталі. І не тільки мене дивує її міцний характер. Кубинські лікарі переконані, що лише завдяки таким мамам неможливе в медицині стає можливим.

Наталі пощастило зустріти дивовижну людину – відомого харківського підприємця Владислава Протаса, котрий сміливо взяв на себе весь тягар турбот про долю Михайлика. Він профінансував поїздку на Кубу, відкрив родині рахунок у банку. Цей благодійник постійно допомагає кубинському реабілітаційно-оздоровчому центру. Просто так, від душі.

Життя привчило Н. Кизилову розраховувати завжди й передусім на власні сили. Але проблему, з якою її зіштовхнула доля, неможливо було розв’язати без участі інших людей. Дякувати Богові, вони знайшлися. Мабуть, у нагороду за те, що сама Наталя ніколи не залишається байдужою до чужої біди. Жінка безмежно вдячна всім, хто бодай трішки своєї уваги приділив хворому хлопчикові, допоміг.

Останні новини з «Тарара»: кубинські лікарі поетапно тричі прооперували Михайлика. Він виявився спокійним і терплячим пацієнтом. Наступна операція – через три-чотири місяці.

На Кубі Наталя змогла створити в своєму тимчасовому домі справжній затишок – завдяки її зусиллям він наповнився теплом. Тут чисто, усе на своєму місці. У вітальні – круглий стіл, на ньому ваза з українськими цукерками, а поруч – екзотичні фрукти. А ще, як і годиться в хорошому домі, щовечора між мамою Натою та Михайликом на диванчику зручно вмощується їхня домашня улюблениця – колоритна місцева кішка.

Севастополь–Гавана–Севастополь.

Автор: Лучія ПУЗИКОВА