№5, березень 2009

Терапія підпалюванням сердецьТерапія підпалюванням сердець

Відтоді, як він загинув у свої 30 років, минуло ще майже стільки ж. Коли б не та остання його весна 1979-го, якою була б друга, непройдена половина земного шляху?
Чи відчув би в хиткі 1980–1990-ті незатребуваність? Занурився б у перше своє покликання – медицину? Скотився б у прірву безпорадності разом з іншими богемними персонажами? Трансформувався б у продюсера-магната? Спочивав би на лаврах маститості?
Певне, жоден із цих сценаріїв не скроєний на Івасюка.

 

Володимир Івасюк – український поет, композитор, виконавець. Був професійним медиком. Мав художній талант. 1949, 4 березня – народився в місті Кіцмані Чернівецької області в родині вчителів. 1964 – пише першу пісню «Колискова» на вірші батька. 1966 – переїзд до Чернівців. 1970 – пише пісні «Червона рута» й «Водограй». 1971 – «Червона рута» перемагає на І Всесоюзному фестивалі «Пісня-71». 1972 – «Водограй» перемагає в телевізійному конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти!» та фестивалі «Пісня-72». Володимир переїжджає до Львова. 1974 – у складі радянської делегації їде на Міжнародний конкурс «Сопот-74», на якому Софія Ротару перемагає з піснею «Водограй». 1977 – Софія Ротару з піснею Івасюка «У долі своя весна» перемагає на фестивалі «Сопот-77». Виходить платівка-гігант «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару». 1978 – на Всесоюзному конкурсі композиторів-консерваторців у Москві отримує дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хару». 1979, 24 квітня – за телефонним викликом йде з дому й не повертається. 1979, 18 травня – його тіло знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія – самогубство, але вона викликає сумніви донині. 1979, 22 травня – похорон Івасюка на Личаківському цвинтарі у Львові вилився в масову акцію протесту. На творчість композитора накладено заборону.

Лікарем він був і без білого халата, й без аспірантури, до якої вступив уже після шаленого успіху «Червоної рути» та «Водограю». Володимир Івасюк піддав величезну «шосту частину суші» (СРСР) нечуваній терапії. Він лікував піснями, що зачіпали кожного. Ними й гіпнотизував – куди там  усесильній Системі, котра через ті пісні почувалася немічною! Доволі мотивований привід для її неприязні до надміру впливового менестреля.

Ту саму «Червону руту» співали 15 республік Союзу плюс увесь світ. Незнання української не заважало. Безпрецедентний за результативністю приклад популяризації національного духу.

Як там поляк Владислав Броневський називав братів-поетів? «Підпалювачі сердець, динамітники сумлінь, рецидивісти бажання, гніву й ентузіазму». Оцей небезпечний симбіоз якостей підривав священні фундаменти, нейтралізував зомбування натовпу. Прискорювачем реакції слугувала пісня про кохання. Найефективнішим прискорювачем, варто додати.

Приміром, Івасюк піснею звертався до невідомої музи: 

Не стань печаллю у моїм житті,
Не сійся смутком на моїй путі,
Бо смуток може болем прорости…

(«Вернись із спогадів»,
вірші Ростислава Братуня).     

У той самий час прокидалися мільйони чужих чиїхось муз. Не зговорюючись, вони разом подумки рушали туди, де діброви зелені, забуті стежки, чар-зілля, танок водограю.

* * *

Секрет громоподібної слави Володимира Івасюка, мабуть, у тому, що його лірика особлива, хоч як спрощено це звучить. Несхожість цих ліричних творінь ні на чиї інші – від екстраординарності автора.

Івасюк, за спогадами його рідних та друзів, був гарний. Судячи з відеозаписів та портретів, то доволі своєрідна краса. Це різновид чоловічої зовнішності, що, попри античні або модельні канони, причаровує. Розповідають, Володимир буквально спопеляв панянок синіми очима. Володар упізнаваного тенору, він видавався... Ні, не солодкавим Лелем. Швидше трубадуром, який принаджує водночас сумом і завзяттям, сльозою й усмішкою. 

Я несу в очах до тебе
Весь блакитний світ.
Я несу в устах цілунки,
Радісні пісні,
А в руках несу я ласку
Й квіти весняні.

(«Я піду в далекі гори»).

Ось таке нехитре та щире спокушання. Ця пісня, одна з найпронизливіших у Івасюка, демонструє пастки його ліризму. Зміст віршованих рядків, що українська традиція найчастіше тонує невимовною тугою, Івасюк перчив ледь не грайливою ритмікою. А в авторському виконанні пісня-освідчення лунала з якимось бітлівським стакато, увінчуючись легковажним «дам-дам-пам-пам…».

Він підкуповував світлою надією, що, за його ж версією, прихована в будь-якій журбі.

Зрідка, певне, коли буття вкрай песимізувалося, Володимир таки проектував  похмурість світу на пісні. Одна з таких – «Нестримна течія» на вірші Богдана Стельмаха. Страждання тут тотожне безвиході:

І тепер не знаю, як забути
Те, чого ніколи не було.

Кілька років тому власне прочитання цієї пісні запропонував гурт «Плач Єремії» (альбом «Наш Івасюк»). Мороз поза шкіру пробігає…

* * *

До тридцятирічної планки він устиг аж надто багато.

Композитор Івасюк переміг на «Пісні-71» (це у 22 роки). Потім – на наступній «Пісні». Далі – Софія Ротару не раз привозила перші призи із Сопота, де підкорювала публіку творами Володимира. Йому пощастило спостерігати, як його пісні ставали героїнями фільмів та платівок. Івасюк писав музику до вистав, а також фортепіанну, оркестрову, хорову, й ця стезя також виявилася вдячною. А що одіозних премій і найвищих похвал від держави Івасюк удостоївся посмертно, то це явище звичне.

Істинне свідчення слави – народної – паломництво до могили на Личаківському цвинтарі у Львові, яке за три десятиліття й на мить не припинялося.

...Чернівці, 1989-й. (Ось і ще кругла дата.) Перший фестиваль «Червона рута» імені Володимира Івасюка подібний до землетрусу. Виявляється, в Україні є популярна та рок-музика, авторська пісня. (До слова, більшості відомих вітчизняних виконавців дав зелене світло саме цей фестиваль.) Стадіон вибухає ревом, коли Тарасові Петриненку забороняють вийти на сцену. Жовто-блакитні прапори з трибун переміщаються на перші сторінки газет – комсомольсько-партійне керівництво вдається до каральних заходів... Ми, які причетні до чернівецької «Червоної рути», горді, бо ж були першими. Насправді не ми – першим був Івасюк.           

Таким і залишається. Тому що його пісенний гіпноз і нині має ту саму силу. Кожна нова генерація потрапляє в полон безсмертних мелодій. Пам’ять про автора вічнозеленим деревом поривається в небо.

Рядки з пісні Володимира Івасюка на вірші Ростислава Братуня «А ти подумай» виявилися по-доброму пророчими:

Тобі відкритий цілий світ,
Коли у ньому є твій слід.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА

Останні новини

Прем’єр Британії відповів на лякалки Путіна про втягування НАТО у війну Сьогодні, 13 вересня

Румунські ЗМІ розповіли деталі підготовки українців на F-16 у країні Сьогодні, 13 вересня

Швеція хоче подвоїти витрати на цивільну оборону, щоб бути готовою до війни Вчора, 12 вересня

Офіційно: ЄС продовжив на пів року персональні санкції проти РФ, вилучивши два імені Вчора, 12 вересня

Президент Литви: Хочемо придбати для України ЗРК малої дальності Вчора, 12 вересня

Bloomberg: Дозвіл Заходу на далекобійні удари по РФ навряд буде до Генасамблеї ООН Вчора, 12 вересня

Президент Естонії прибув до Києва Вчора, 12 вересня

ЄС готує санкції за передачу Іраном балістичних ракет Росії Вчора, 12 вересня

Глава МЗС Британії оголосив про великий пакет допомоги Україні на понад 600 млн фунтів 11 вересня

Ердоган: Повернення Криму Україні є вимогою міжнародного права 11 вересня