№4, лютий 2009
(до 60-річчя Загальної декларації прав людини)
Проголошена у 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини вже 60 років сприяє соціальному прогресові. Це є свідченням життєздатності ідеології, на якій ця декларація заснована. Дослідження положень декларації в їх генетичному зв’язку з ідеологією Просвітництва, положеннями Декларації незалежності США 1776 року та Декларацій прав людини й громадянина 1789 року і 1793-го – Великої французької революції дає підстави для такого висновку: Загальна декларація прав людини стала реалізацією у контексті ХХ століття ідеї природного права.
Саме втілена у декларації ідея природного права забезпечила видатну роль цього акта ООН у сприянні соціальному прогресові. Цей факт указує на те, що подальший розвиток концепції прав людини має ґрунтуватися на ідеї природного права, розвинутій у сучасному контексті. На нашу думку, сьогодні вкрай потрібно розвивати концепцію прав людини. І ось чому.
За попередніми підрахунками, йдеться про майже 800 тисяч томів із грифами «таємно» та «цілком таємно».
Наразі дедалі очевиднішим стає поширення у світі феномену зловживання правами людини. Сваволя й ілюзії, що виявляються як зловживання правами людини, представляють реальну загрозу для сучасної цивілізації. Цим зловживанням сприяють, зокрема, неправильні (застарілі) уявлення про сутність прав людини. Еволюція наших уявлень про сутність прав людини – це закономірність, яка актуалізується для нас як виклик нового часу. Відповіддю на цей виклик повинен стати пошук нової, досконалішої концепції прав людини, яка виключала б користування правами людини з позиції сваволі й ілюзій.
Саме як зловживання правами людини слід визнати, наприклад, активність людей з так званою нетрадиційною сексуальною орієнтацією у вимозі легалізації одностатевих шлюбів під вивіскою боротьби за права людини. Те саме можна сказати про феміністок, що тлумачать права людини як «зрівнялівку» жінок і чоловіків. Це стосується і підприємців, котрі експлуатацію найманих працівників виправдовують правом людини на свободу підприємництва. А хіба не зловживанням правом людини на свободу слова є поширення журналістом отриманої ним із використанням свого статусу інформації з корисливою метою? Спекуляцією правами людини в умовах демократії є і зловживання недобросовісних політиків, що полягають у використанні під час виборів волевиявлення громадян, котрі не мають належної політичної культури.
Щоб знайти критерій, що дає змогу розрізняти права і псевдоправа людини, потрібно вирішити так зване основне питання концепції прав людини.
Для цього треба по-новому інтерпретувати ідею природного права, на якій ця концепція має ґрунтуватися. Як методологічний інструмент для цього пропонується застосувати так званий принцип соціального натуралізму: «Соціальні феномени так само природні, як і фізичні і біологічні, – вони породжуються Матір’ю-Природою і існують поза її законами» (докладніше про принцип соціального натуралізму див., зокрема: Костенко О. М. Культура і закон – у протидії злу. – Київ: Атіка, 2008. – 352 с.; Костенко О. М. Проблема № 1 сучасної цивілізації (в українському контексті). – Черкаси, 2008. – 112 с.). Відповідно до принципу соціального натуралізму соціум – це «третя» природа, яка існує поряд із фізичною («перша» природа) і біологічною («друга» природа). Ґрунтуючись на принципі соціального натуралізму, «основне питання» концепції прав людини слід формулювати так: «Права людини – це витвір Матері-Природи чи волі і свідомості людей, чи і того й іншого?». Вирішення цього питання можливе в світлі юриспруденції нового типу, заснованої на принципі соціального натуралізму, тобто у світлі «натуралістичної» юриспруденції. Згідно з нею, права людини – це свобода людини жити за природними законами суспільного життя, забезпечена шляхом закріплення її у законодавчих актах. Поширення останнім часом зловживань, що маскуються під цю свободу, тобто зловживань «правами людини», закріпленими у вигляді законодавства, становить новий виклик для сучасної цивілізації, на який можна відповісти лише розвиваючи концепцію прав людини. Як же слід її розвивати в контексті «натуралістичної» юриспруденції, аби забезпечити протидію зловживанням правами людини?
На нашу думку, доктрина «натуралістичної» юриспруденції вказує на те, що для протидії сваволі та ілюзіям, які проявляються як зловживання правами людини, нагальною є потреба доповнити поняття «природних прав людини» поняттям «природних обов’язків людини». Відповідно до «натуралістичної» юриспруденції, природні обов’язки людини – це обов’язки, що покладаються на людину природними законами суспільного життя, закріпленими у законодавчих актах. Наприклад, феномен необхідної оборони у світлі зазначеного підходу можна інтерпретувати так: природне право на життя однієї особи забезпечується природним обов’язком іншої особи не посягати на чиєсь життя. Порушення цього природного обов’язку породжує у того, хто захищається, природне право на позбавлення життя нападника, якщо це необхідно для захисту свого життя. Саме таке співвідношення «природного права» і «природного обов’язку» відтворено, зокрема, у ст. 36 Кримінального кодексу України.
Природні закони суспільного життя людей (в тому числі закони природного права) визначають їхню поведінку через «механізм» волі й свідомості людини. Проходячи через волю й свідомість людини, зазначені закони трансформуються у «природні права» та «природні обов’язки». Узгодженість волі і свідомості людини із природними законами і, зокрема, із законами природного права, за якими існує людське суспільство, створює феномен, який називається правовою культурою цієї людини. Ця правова культура людини може бути також представлена як єдність «природних прав» і «природних обов’язків». Визначена у такий спосіб правова культура людей є радикальним засобом протидії зловживанням правами людини. А репресія може бути лише паліативним засобом. Отже можна дійти висновку, що формула забезпечення прав людини має бути такою: «правова культура громадян плюс репресія за порушення прав людини». Без правової культури використання законодавства про права людини стає проявом сваволі та ілюзій у вигляді зловживань правами людини. З принципу соціального натуралізму також випливає постулат: «Культура – мати порядку!». Зокрема, правова культура є «матір’ю» такого правового порядку, за якого лише і може бути забезпечено права людини.
Згідно з представленою таким чином концепцією прав людини критерій для розрізнення прав і псевдоправ людини можна визначити як «природність–протиприродність»: права людини – це права, що відповідають законам Матері-Природи, а «права» людини, що не відповідають цим законам, є псевдоправами. За цим критерієм і слід визначати прояви сваволі та ілюзій у вигляді різних зловживань. І вимога легалізації одностатевих шлюбів, і «зрівнялівка» чоловіків та жінок, і експлуатація підприємцем найманих працівників, і поширення журналістом з корисливою метою інформації, отриманої з використанням свого статусу, – все це слід визначати як зловживання правами людини за критерієм, що ця поведінка є протиприродною, тобто такою, що суперечить законам Матері-Природи. Критерій «природності–протиприродності» потрібно застосовувати у всіх випадках під час визначення прав людини. Наприклад, застосування цього критерію для тлумачення п. 3 ст. 16 Загальної декларації прав людини, у якому зазначається, що «сім’я є природним і основним осередком суспільства…», дає підстави для висновку: одностатевий шлюб є протиприродним і тому не може існувати право людини на одностатевий шлюб – це псевдоправо. Легалізація одностатевих шлюбів, як і створення одностатевих «сімей», є проявом комплексу сваволі та ілюзій у вигляді зловживання правами людини.
З допомогою критерію «природності–протиприродності» слід розв’язувати також проблему: «Чи є нормою в контексті прав людини поділ народу на «еліту» і «масу»?». З позиції «натуралістичної» юриспруденції такий поділ є нормою соціального життя, тобто не є порушенням прав людини, якщо він відбувається за законами соціальної природи, тобто за критерієм соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури людей. Люди з вищою соціальною культурою створюють «еліту» народу, природна роль якої полягає в тому, щоб «тягнути» за собою іншу частину народу шляхом соціального прогресу, а решта народу створює «масу», природна роль якої полягає в тому, щоб «тягнутися» за «елітою». І в цьому немає перешкоди для реалізації прав людини. Навпаки, це сприяє їх реалізації. Те саме можна сказати про поділ людей на багатих і бідних, якщо він відбувається природним шляхом, тобто не як результат прояву сваволі та ілюзій людей, а за природними законами економіки, зокрема за законом економічної конкуренції. Протиприродним, а отже, таким, що порушує права людини, слід визнати поділ людей на багатих у бідних у результаті експлуатації людини людиною, бо це суперечить природним законам економіки. Нормальною економікою є та, в якій експлуатація людини людиною витісняється розвиненою економічною конкуренцією в умовах вільного ринку, – це радикальний природний засіб проти експлуатації (а не революція, як пропонував К. Маркс).
Представлена таким чином концепція прав людини, заснована на «натуралістичній» юриспруденції, дає змогу адекватно відповідати на виклики нового часу, зокрема на такі актуальні питання, як «соціальна диференціація людей і права людини», «конкуренція між людьми і права людини», «статева диференціація людей і права людини» і таке інше. Чи є перешкодою для реалізації прав людини поділ людей на «еліту» і «масу», на конкурентоспроможних і неконкурентоспроможних, на чоловіків і жінок? На ці і подібні питання з позиції сформульованої відповідно до «натуралістичної» юриспруденції концепції прав людини слід відповісти так: усе, що узгоджується із законами соціальної природи, не може бути перешкодою для забезпечення прав людини, а все, що не узгоджується з ними, є такою перешкодою. Понад те, слід визнати такою, що перешкоджає забезпеченню прав людини, соціальну «зрівнялівку» людей, тобто штучне стирання різниці між «елітою» і «масою», конкурентоспроможними і неконкурентоспроможними людьми, чоловіками і жінками, бо це суперечить законам соціальної природи.
Якщо, виходячи з цих положень, що випливають із «натуралістичної» юриспруденції, розглядати нинішній стан забезпечення прав людини в Україні, то, на наш погляд, слід дійти такого висновку: 1) законодавство як інструмент репресії для паліативної протидії порушенням прав людини – у задовільному стані; 2) правова культура громадян як радикальний засіб протидії порушенням прав людини – у незадовільному стані. Для виправлення цього треба: по-перше, доповнити концепцію прав людини поняттям «природні обов’язки людини»; по-друге, з допомогою науки розкривати у законах природного права не лише те, що вони надають правову свободу людині, а й те, що вони покладають на неї правові обов’язки; по-третє, формувати правову культуру громадян як єдність правової свободи і правових обов’язків людини, не обмежуючись розвитком законодавства, яке є лише інструментом забезпечення прав людини що використовується залежно від правової культури громадян.
Однак пріоритетний розвиток правової культури громадян для забезпечення прав людини не означає, що не має розвиватися також законодавство, спрямоване на це. Зокрема, на нашу думку, для цього слід законодавчо закріпити право громадян України на конституційну скаргу як ефективний інструмент забезпечення прав людини (зважаючи на досвід, наприклад, ФРН).
Це лише деякі положення щодо концепції прав людини та засобів їх забезпечення, які випливають із доктрини «натуралістичної» юриспруденції.
Автор: Олександр КОСТЕНКО
Архів журналу Віче
№10 | |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
У Польщі вітають крок України в бік відновлення ексгумацій жертв Волинської трагедії
Сибіга і Сікорський не мали у Варшаві офіційної зустрічі, але перетнулись на "дружню розмову"
У Франції відхилили ініціативу ультралівих щодо імпічменту Макрону
Суд ЄС підтвердив законність заборони на юридичні послуги для російських компаній
Ідеї де і як організувати тимбілдинг у Києві
Регистрация оффшорных компаний: ключевые моменты
Новий прем’єр Франції у програмній промові пообіцяв підтримку Україні
Парламент Румунії схвалив створення навчального центру для підготовки українських морпіхів