передплата Українською | In English

№3, лютий 2009

Теукри і «Всесвітня історія»: у пошуках істини

Свідчення інформаційного спецпроекту «Всесвітня історія», результати якого й досі наведено в українських шкільних підручниках та які сумлінно вивчають у школах, дуже далекі від реальних історичних фактів. Принаймні стосовно оцінки українського внеску до світової цивілізаційної скарбнички.

Мезин, Кам’яна Могила/Шу-Нун, Трипільська, Скіфська цивілізації набагато старші за так звані класичні цивілізації Давнього Єгипту, Індії, Греції або Риму.

Проте й донині в українських школах дітей переконують, що до Київської держави – України-Русі (ІХ ст. н.е.) у нас нічого не було, а власне українці як народ з’явилися лише у ХIV ст. н.е., та й то відгалузилися від наших значно спритніших (у переробці історичних текстів) північних сусідів...

У зв’язку з цим ми й спробуємо з «неканонічної» точки зору розглянути деякі усталені історичні, політичні та релігійно-філософські міфи, дотичні до істинної тисячолітньої української історії.

Теукри

Попри намагання міфотворців греко-римської цивілізації (виникла і розвинулася протягом ІІ–І тис. до н.е.) дослідники – археологи, історики та мовознавці: О. Білоусько [3], П. Гарачук [6], В. Клочко [12], Л. Васильєв [4], С. Козлов [14], С. Наливайко [20; 21] та ін. – довели, що локалізована переважно в Україні Трипільська цивілізація (VI–II тис. до н.е.) є материнською стосовно класичних цивілізацій та археологічних культур Індії (Ар’яварта), Туреччини (Троя і Каппадокія), Сирії (Фінікія), Кіпру, Італії (Сардинія), Греції (Крит), Лівії та Єгипту.

Римський історик Помпей Трог ще в І ст. до н.е. написав: «Скіфське плем’я завжди вважалося найдавнішим, хоча між скіфами та єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...» [19, с. 91].

Напевно, Помпей Трог не міг не бути обізнаним із відомою працею «батька історії» Геродота «Терпсихора», в якій той прямо називає скіфів-георгіїв «нащадками давніх і славних теукрів».

Не міг він, очевидно, не знати й того, що Теукром (за тим же Геродотом) звали першого царя Трої (3100 р. до н.е.), від імені якого і всіх троянців почали називати теукрами.

Нащадки троянського царя Теукра – Еней та його спадкоємці Рем і Ромул, за свідченням римського історика Тита Лівія (І ст. до н.е.), заснували «вічне місто» Рим [17]. А власне римляни іменували своїх предків-троянців не інакше, як Teucrі [18].

Наведімо для прикладу уривок із поеми «Енеїда» римського поета Вергілія Публія Марона:

«Благочестивый Эней, хоть его и торопит забота
Павших предать земле, хоть печаль мрачит ему душу,
Все же с рассветом спешит богам обеты исполнить...
После к друзьям – ибо плотно его обступили, ликуя,
Тевкров и тусков вожди – обратился он с речью...».

У цьому творі чітко простежується, що Вергілій свідчить: теукри та етруски (туски. – В.Б.) були не лише союзниками під проводом троянського царя Енея, а й друзями!

Історія свідчить, що троянці-теукри заснували не тільки Рим. Наприклад, за іспанськими легендами, підтвердженими археологічними артефактами, тамтешнє місто Понтеведра теж було засноване троянським царем Теукром.

Наскельні малюнки в околицях цього міста підтверджують наявність там дуже давнього поселення. В міському музеї Понтеведри й досі зберігаються золоті браслети, гривни, кельтські прикраси (схожі з мукачівськими!), етруські церемоніальні предмети з теракоти. А одна з мальовничих площ цього портового міста і донині називається ім’ям Теукра (Teucro)!

Теукром звали й героя троянської війни, котрий заснував у ХІІ ст. до н.е. місто Саламін, що на Кіпрі.

Ще один римський поет Квінт Горацій Фланк писав у своїй «Оді»:

«Друзі і союзники!
В край, раніше невідомий,
доля нам торує шлях.
На чолі – Теукр, а Аполлон
Нам обіцяє в цій країні
новий квітучий Саламін».

Варто згадати й «батька географії» Страбона, котрий теж писав про теукрів (Teu/ kroi), які, за його словами, походять з Криту (Eteo/ krhtez – так звані етеокрити) [26].

Отже, судячи з висловлювань Страбона, теукри були представниками протогрецької крито-мікенської цивілізації, яка розквітла у Середземномор’ї у ІІІ тисячолітті до н.е.! Нагадаємо, що Троя, котра отримала свою назву на честь бога Трояна, набула статусу наймогутнішої держави цього регіону в ті самі часи!

Як пише Страбон, «після того, як теукри пішли з Криту, було їм пророцтво, що вони знайдуть собі нову батьківщину там, де на них нападуть земленароджені. І кажуть, що коли вони прийшли під Амаксит, уночі на них напало безліч польових мишей, котрі намагалися з’їсти всю шкіру, що була у них на зброї та обладунках. Тоді-то вони там і поселилися» [26].

Оскільки за античними міфами бог Аполлон допоміг теукрам знищити мишей і зберегти врожай, в місті Хрисі й виник культ Аполлона Смінфея (smi/nqioi) [5], котрого називають ще Мишачим Аполлоном. А згодом він став популярним не тільки в Троаді (країна, столицею якої було місто Троя), а й на островах Середземномор’я та в Малій Азії.

Згаданих вище теукрів багато хто з учених ідентифікують із тьєкер (tjkr) – одним із племен «народів моря», котре, згідно з даними єгипетського папірусу Вен-Амона, населяло біблійне (дорійське. – В.Б.) місто Дор (нагадаємо, що дорійці прийшли до еллінської Спарти з території України)!

Теукроса Вавилонця (І ст. н.е.) згадують перські хроніки, оскільки астрологічна праця останнього за наказом перських царів Сасанідів була у ІІІ ст. н.е. перекладена (увага!) із санскриту перською державною мовою. Цю інформацію можна отримати, звернувшись до праці французького історика Філіпа Гюїза «Давня Персія», котра вийшла 2002 році в Парижі, а згодом була перекладена ще й російською мовою [9].

Якщо додати до цього, що легендарна династія Кеянідів, яка правила в «доісторичній» Давній Персії ( у тому числі й найвідоміший герой іранського епосу Рустам) належала до саків/скіфів, то вимальовується надзвичайно цікава картина – теукри домінували на тодішній політичній арені людства!..

Показово, що теукри відзначилися не лише в переможних битвах і будівництві могутніх держав минулого.

Як свідчив «батько ботаніки» й водночас особистий лікар римського імператора Нерона Діоскорид (Dioscorides) Педаній (I ст. н.е.), лікарські рослини з виду самосилу використовував під час Троянської війни син тамтешнього царя із уже згаданого нами міста Саламіна.

Ці цілющі рослини допомагали відновлювати сили троянських воїнів і називалися teukrion на честь першого царя Трої, котрий, вважають історики, першим використав згадані рослини для лікування людей.

У давньоіндійському епосі «Махабхарата» не раз згадується верховний жрець Шукра, який теж «чомусь» говорив санскритом – літературною мовою аріїв [21]. Цікаво, що в його імені також є корінь укр.

Можливо, саме тому ще дореволюційний історик З. Рагозіна у своїй книжці «История Мидии, второго Вавилонского царства и возникновения Персидской державы» (СПб, 1903 р.) однозначно стверджувала, що скіфи є предками українців [24].

Це підтверджується і ґрунтовними дослідженнями знавця санскриту С. Наливайка, котрий дійшов аналогічних висновків після вивчення староіндійських текстів, написаних згаданою вище мовою аріїв [21].

Своєю чергою, відомий російський сходознавець Л. Васильєв у  фундаментальній двотомній праці «История Востока» (1998 р.) довів, що «арії вийшли у ІІ тис. до н.е. з берегів Дніпра».

А «береги Дніпра», як пише цей московський автор (уникаючи зі зрозумілих ідеологічних причин слова Україна), як відомо, із давніх-давен є територією проживання українців.

Беручи до уваги достатньо переконливі факти, маємо всі історичні, археологічні, філологічні та релігійно-міфологічні підстави вивести логічний ланцюжок становлення й розвитку українського етносу: «теукри – скіфи – арії – українці», а саму назву народу українці віднести щонайменше до кінця ІV тис. до н.е.!

«Окраина» чи «околітія»?

Враховуючи наведені вище історичні факти, ми аж ніяк не можемо погодитися з традиційною тезою про походження назви України від слова «окраина».

Продовжуючи етимологічно-лінгвістичний аналіз назви «Україна», розгляньмо корінь країна (страна – російською,  state – англійською).

На Балканах (неподалік населених пунктів Кий і Києво) і досі існує адміністративно-територіальна одиниця Сербська Країна. А в одній із книг ХІХ століття згадується місто «Биаград – столичный град тоя украины» [11, c. 56]. Як можна здогадатися, ідеться про нинішній Белград.

У середні віки в Європі, як свідчить Френсіс Дворнік, були відомі князівства Словенська Крайна і Войнова Крайна, що входили до складу Священної римської імперії [10, c. 26, 116].

Отже, слово країна з давніх-давен є доволі поширеним у Європі.

Історичні дослідження свідчать, що слово україна (оукраїна) активно вживали в географічній топоніміці середньовіччя поряд із такими поняттями, як князівство, край, землі. Наприклад, у книзі «Слово Христолюбця» читаємо: «Ноне по оукраинам молятся ему проклятому богу Перуну» [1, с. 265]. А в «Повісті про два посольства», де описано часи царювання московського царя Івана Васильовича, натрапляємо на вельми показову фразу: «В наши украины и на наши городы войною учнутъ ходити» [22, с. 357].

Псковський 1-й літопис від 1481 року згадує Україну за Окою, Тульську Україну, а у «Сказанні про Мамаєве побоїще» та Псковському 2-му літописі (1481 р.) згадується Псковська Україна.

Але й це не все! «Розпис міст» Російської імперії від 1652 року дає такий перелік 37 українських міст: Тула, Калуга, Кашира, Коломна, Переяслав, Рязанський Ярославець і т. ін. [23, с. 278–270]. Тут же читаємо: «Калуга и др. украинские города» [23, с. 487], «В Туле и иных украинных городах» [23, с. 489], «Украйных Севских городов», «Украйных Польских городов» [23, c. 582], «Малороссийских городов жители приезжают в Московское государство и в украинные городы» [23, c. 973].

Тож можемо переконатися, що слово україна означало, навіть за московськими мірками, аж ніяк не околицю їхнього князівства, адже підмосковні міста Тула, Калуга, Коломна розташовані в самому серці Московської держави.

Отже, напрошується й певний висновок щодо «неточності» та «неупередженості» перекладу й тлумачення російськими імперськими істориками загальноприйнятого поняття україна, як країна, край, держава, земля. А, дійшовши цього висновку, нині вже можемо зрозуміти, для чого все це робилося: немає історичної пам’яті, немає й такого народу – українці. Є, звісно, лише якісь там малоросы с окраины, котрі відгалузилися від великоруської народності...

Лелеги, кияни та теукри в Давньому Єгипті

Історики-сходознавці переконані, що сучасна назва Єгипту походить від грецького слова Ейгюптус. Саме так, на їхню думку, спочатку іменували храм Хет-ка-Птах – Палац Духа Птаха, котрий згодом передав своє ім’я єгипетській столиці (Мемфіс – сучасний Каїр), а потім і всій країні [15, с. 37–39]. Храм Богу Птаху (лелеці?) і фортецю навколо нього збудував 3100 року до н.е. об’єднувач двох єгипетських царств – Верхнього й Нижнього Єгипту – цар Менес (чи не від пеласгійсько-шумерського слова мена/міна, тобто купець, міняла?). Є й думка, що цього фараона звали Міна (в перекладі із санскриту – риба) [25]. Тепер це важко довести. Проте доведено, що саме за цього єгипетського володаря в Єгипті почалося літописання.

Фараони, які заступили Менеса на єгипетському царському троні, за свідченням відомого українського історика Олега Крижанівського, теж мали «чомусь» не єгипетські прізвища [15, с. 39]. Владу свою вони не втримали (це є окремою темою) і позбулися свого єгипетського царства.

Звернімо увагу, що назва головного єгипетського храму Хет-ка-Птах «чомусь» звучить дуже вже по-українськи: Хата-Птаха. У вихідців з доісторичної України – пеласгів/лелегів тотемом був білий птах (лелека). На бойових кораблях народів моря (на носовій та кормовій частині) «чомусь» розміщувалися фігурки лелек, а самі лелеги/карійці, як довідалась американська авторка Докія Гуменна, із «невідомих причин» носили шапки з пір’ям свого священного птаха [8].

За свідченням уже згаданого нами засновника географічної науки Страбона, лелеги (які разом із пеласгами й еллінами заклали основу грецького етносу) були кочівниками і «скрізь, де вони просувалися, залишали кургани». Отже, за описом «батька географії», лелеги дуже схожі на скіфів!

Судячи із зображень, викарбуваних на єгипетських пірамідах (поховання дружини фараона Хеопса та його матері Хетепхерес, поховання Тутанхамона і т.ін.), єгипетські цариці тих часів були європеоїдного типу (білявками з голубими очима). Крім того, варто зазначити, що на кам’яних скрижалях тогочасних єгипетських храмів доволі часто трапляється зображення тризуба (нині – малий Державний герб України) [7].

Але й це не все! Як свідчить авторитетний російський історик Е. Церен, царів у Давньому Єгипті в останню путь «чомусь» проводжали на санях (і це в пустелі, де ніколи не буває снігу!). А в тогочасному архітектурному мистецтві Єгипту виникає архітектурний стиль, «чомусь» побудований на імітації у камені дерев’яних стовпових і шатрових конструкцій, характерних для ямної археологічної культури – саків [27]!

Нагадаємо, що саками в давніх Україні, Персії та Індії, як свідчить відомий санскритолог С. Наливайко, звали представників власне скіфського племені! В українському Криму, як відомо, і досі стоїть місто Саки, котре, безперечно, має тисячолітню історію [13]!

Після втрати лелегами та киянами влади в єгипетській державі, архітектурний і мистецький стиль гробниць (храмів) фараонів істотно змінюється. Зокрема, зникають мотиви імітації дерев’яного домобудування, зникають із храмових малюнків воїни арійської зовнішності з «оселедцями», не знаходимо там і портретів фараонок-білявок...

Повертаючись до біблійних народів моря, слід зауважити, що серед них дослідники виокремлюють дорійців (оріїв), критян (згадайте Страбона та його свідчення про походження теукрів), лелегів та ін. [26].

Варто також зазначити, що на Полтавщині і донині лелек називають лелегами (як один з літописних народів моря, згадуваних у єгипетських та єврейських священних книгах, зокрема, і в Біблії), на Чернігівщині й досі стоїть місто Мена (збігається з іменем єгипетського фараона-інтегратора), а птах лелека є символом міста Кам’янця-Подільського, що на Хмельниччині [13].

Нагадаємо, що в перекладі із санскриту (мови аріїв) слово міна означає риба [24]. І зіставимо це з тим, що перші християни, яких переслідувала влада Римської імперії, «чомусь» своїм символом теж обрали рибу. Намалювавши рибу на своїй руці, вони показували цей символ як перепустку на катакомбні богослужіння, за участь у яких можна було запросто потрапити на арену римського Колізею та стати жертвою хижих звірів...

Нинішні корінні єгиптяни – копти, до речі, і досі роблять собі на руках татуювання у вигляді так званого коптського хреста – символу своєї віри (символ анх).

Як вважає І. Кузич-Березовський, друга праукраїнська (арійсько- скіфська. – В.Б.) хвиля проявилася в Єгипті у ІІ тис. до н.е. як дві правлячі династії: XV – Великі Гіксоси та XVI – Малі Гіксоси [16].

Це підтверджується, зокрема, поверненням у подальші часи зображень на пірамідах (гробниця фараона Херемхеба, ІІ тис. до н.е.) портретів воїнів, дуже схожих своїми «оселедцями» та рисами обличчя на трипільців-аріїв (ІІІ тис. до н.е.), київських дружинників переможця Хозарії князя Святослава (ІХ ст.) й українських козаків (ХІV ст.).

Загалом етнонім гіксоси сучасні єгиптологи перекладають як володарі чужоземних країн [15]. Тож із яких таких чужоземних країн прибули ці володарі до Єгипту?

В. Янович вважає, що гіксоси були саками (гіг саки – великі саки) [28], а С. Березанська та її колеги-історики ідентифікують саків із представниками так званої ямної археологічної культури, які домінували в Україні у ІІІ–ІІ тис. до н.е. (у Криму і досі існує їхнє прадавнє місто) [2].

На рубежі XVIII і XVII століть до н.е. вони захопили Нижній Єгипет, де створили могутню племінну державу і збудували свою столицю – фортецю Аваріс, котру поєднали захисним муром завдовжки 625 кілометрів із фортецею Геліополь [15, с. 52]. Гіксоси протрималися на півночі африканського континенту не менш ніж 260 років і згодом, як і лелеги, були змушені поступитися владою тамтешнім аборигенам.

Але в усякому разі ми маємо підстави стверджувати, що предки українців – племінні об’єднання лелегів, киян та скіфів-саків – були елітою могутніх тогочасних держав на півночі Африки.


Джерела

1. Аничков Е. В. Язычество и Древняя Русь. – СПб, 1914. – С. 265.

2. Березанська С. С. та ін. Давня історія України. – К., 1997.

3. Білоусько О. Україна давня: євразійський цивілізаційний контекст. – К., 2002.

4. Васильев Л. С. История Востока. В 2-х т. – М., 1998.

5. Вейсман А. Д. Греческо-русский словарь. – М., 1991.

6. Від Трипільської культури до сучасності / За ред. В. Коцура. – К., 2004.

7. Губко О. Психологія українського народу. – К., 2003.

8. Гуменна Д.  Минуле пливе в прийдешнє. Розповідь про Трипілля. – Нью-Йорк, 1978.

9.  Гюиз Ф. Древняя Персия / Пер. с франц. – М., 2007.

10. Дворнік Ф. Слов’яни в європейській історії та цивілізації. – К., 2005.

11. Историография начала имени, славы и расширения народа славянского. – СПб, 1722. – С. 56.

12. Клочко В. І. Народи моря і Північне Причорномор’я // Археологія. – 1990. – № 1.

13. Коваль А. П. Знайомі незнайомці. Походження назв поселень України. – К., 2001.

14. Козлов С.  Тысячелетние тайны великой пустыни // Независимая газета. – 2007. – 26 дек.

15. Крижанівський О. П. Історія Стародавнього Сходу. – К., 2006.

16. Кузич-Березовський І. Оріяна. Кимерія-Праукраїна. У 2-х т. – Детройт, 1979.

17. Ливий Тит. История Рима от основания города.
В 3-х томах. – М., 2005.

18. Литвинов В. Д., Скорина А. П. Латинська мова. – К., 1990.

19. Людина і довкілля. Антологія. Кн. 1 / Упоряд.
В. С. Крисаченко. – К., 1995.

20.  Наливайко С. І.  Таємниці розкриває санскрит. – К., 2001.

21. Наливайко С. І. Українська індоаріка. – К., 2007.

22. Повести о двух посольствах // Хрестоматия по истории русского языка. – М., 1990. – С. 357.

23. Полное собрание законов Российской империи. Т. I. Собр. 1 (с 1649 по 12 декабря 1825 г.) – С. 278–279.

24. Рагозина З. Л. История Мидии, второго Вавилонского царства и возникновения Персидской державы. – СПб, 1903.

25. Санскритско-русский словарь / В. А. Кочергина. – М., 1996.

26. Страбон. География. В 17-ти книгах. – М., 1994.

27. Церен Э. Библейские холмы. – М., 1966.

28. Янович В. Наследие тисячелетий. – К., 2006.

Автор: Валерій БЕБИК

Плакат - брат барикад

Останні новини

Пентагон оцінює загальні втрати РФ в Україні у 70-80 тисяч Сьогодні, 09 серпня

Ердоган має важелі, щоб стимулювати Путіна до виконання угод - посол Вчора, 08 серпня

Косово оголосило затриману напередодні пропагандистку РФ персоною нон грата 07 серпня

Зеленський попросив ЄС ввести санкції проти атомної галузі РФ за обстріли ЗАЕС 07 серпня

Косово затримало російську журналістку за підозрою у шпигунстві 07 серпня

Ердоган вважає, що "зернова угода" ствоює передумови для ширших перемовин України й Росії 06 серпня

Німецький міністр назвав крадіжку українського зерна Росією "огидною формою війни"  06 серпня

Британська розвідка: РФ масово перекидає війська на південь, починається нова фаза війни 06 серпня

США готують для України пакет військової допомоги на $1 млрд – ЗМІ 06 серпня

ЄС запровадив нові санкції проти Януковича і його сина 05 серпня