№1, січень 2009

Тимофій Мотренко: «Новий закон про держслужбу нам потрібен як повітря»Тимофій Мотренко: «Новий закон про держслужбу нам потрібен як повітря»

Державна служба нині переживає не найкращі часи. Часті зміни урядів спричиняють значну плинність кадрів серед держуправлінців. Досі залишаються законодавчо не врегульованими численні аспекти державної служби та місцевого самоврядування, що гальмує їх розвиток. Чиновники скаржаться на недостатнє матеріальне забезпечення, а громадяни закидають службовцям недбале ставлення до обов’язків і хабарництво.
Про шляхи розв’язання цих проблем кореспондентові журналу «Віче» розповів начальник Головного управління державної служби України Тимофій МОТРЕНКО.

— Тимофію Валентиновичу, які пріоритети визначила для себе Головдержслужба на нинішньому етапі діяльності?

— Таких напрямів у нас декілька. Перше — це подальший розвиток нормативно-правової бази з питань державної служби. Ми переконані в тому, що головні проблеми галузі можуть бути вирішені лише в разі оновлення правового поля. Воно має відповідати стандартам Європейського Союзу.

Друге — запровадження в адміністративну практику держслужби передових зарубіжних методик. Згаданий пріоритет тісно пов’язаний із підвищенням професійного рівня держслужбовців. У нас, до речі, для цього є всі необхідні інструменти, які значною мірою навіть фінансуються Європейським Союзом.

Третій безумовний пріоритет — посилення роботи з запобігання проявам корупції та запровадження сучасних методик, які забезпечували б прозорість державної служби перед суспільством. Знову ж таки, це має відбуватися через прийняття відповідних нормативно-правових актів. На жаль, у Верховній Раді нині перебуває вже декілька законів щодо держслужби.

Четвертий пріоритет — програма «Електронне міністерство», тобто запровадження в практику державної служби сучасних інформаційних технологій.

— Які засадничі положення варто невідкладно ввести в дію для поліпшення державного управління?

— Ось уже впродовж чотирьох років Головдержслужба працює над новою редакцією закону про державну службу. Це — базовий закон, який визначатиме основи діяльності чиновників. Тому ми зацікавлені в його якнайшвидшому ухваленні.

Справа в тому, що закон про держслужбу від 1993 року приймався в зовсім інших умовах, до того ж він був першим на теренах колишнього СРСР. Це одночасно і перевага, і біда. Перевага в тому, що ми раніше за інших конституювали інститут державної служби. А мінус — тоді до багатьох речей ми ще просто «не дозріли». Передусім ідеться про поділ посад на адміністративні та політичні, про масову зміну кадрів після чергових виборів. Пригадаймо 2005 рік: тисячі людей тоді були змушені залишити держслужбу. З якої причини? Вони ж не мали жодного стосунку до політики, а лише виконували накази керівництва! Адже міністр не змінює, приміром, усіх водіїв на автобазі, усіх хірургів у лікарні чи вчителів у школі, котрі працювали в умовах іншого режиму. Ми не можемо всіх із країни відправити на іншу планету, бо змінилося політичне керівництво.

У світі вже давно придумали, як розв’язати таку проблему: слід просто поділити держслужбовців на політиків й адміністраторів. Політики — це посадовці, які знають, що треба робити, а адміністратори — як робити. Різниця між ними полягає в механізмі отримання посад: політиків обирають, адміністраторів призначають за підсумками конкурсу.

У провідних країнах світу до міністерств після виборів приходять лише міністр, заступник міністра (він один, а не 12, як у нас) і служба міністра (до 10 осіб). Це команда однодумців від певної партії чи коаліції. Ніхто навіть на думці не має змінювати інших співробітників, хоча в міністерствах подекуди налічується до 12 тисяч осіб. Більше того, міністр максимально зацікавлений, аби чиновники залишилися на своїх місцях, адже його успіх на посаді здатна забезпечити лише кваліфікована команда. Якщо проводитимемо паралель із футболом, то нікому не захочеться міняти професійних гравців мадридського «Реалу» на невідомих новачків.

Законодавчого закріплення потребує запровадження прозорого конкурсу на всі категорії посад державної служби. Сьогодні у нас конкурс ніби й є, але він хитрий. Нині людина може прийти на посаду: а) через конкурс, б) з резерву, в) через стажування. Два останні шляхи дають змогу обійти конкурс. Тому в Україні близько 70 відсотків чиновників призначаються за підсумками конкурсів, а решта, на найкращі посади, — поза конкурсом. Ба, на посади 1—2 категорій (перші заступники й заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади та їхні заступники, директори департаментів міністерств) конкурс взагалі не поширюється! Цих керівників призначають за іншими критеріями, і далеко не завжди перевага віддається професіоналам.

Законом досі не визначено шкали дисциплінарної відповідальності державних службовців — вони живуть за Кодексом законів про працю, однаковим і для держслужбовця, і для двірника. Але ж має бути галузева система, в якій діяли б свої механізми досудового з’ясування конфліктів на держслужбі. Коли звичайний громадянин судиться з державою, це нормально, а коли чиновник, найнятий державою для виконання її функцій, судиться з державою, це вже нонсенс. Такі питання мають розглядати дисциплінарні й апеляційні комісії, як це робиться в усьому світі. І номенклатура санкцій проти держслужбовця мусить бути широкою, а в нас їх лише дві: догана та звільнення.

Наступний важливий момент — законодавче закріплення засад формування зарплатні. Нині базові положення матеріального статусу держслужбовця визначаються постановами Кабміну, а не законом. Оклад та обов’язкові доплати мусять становити не менше 80—90% заробітної плати — нині цей показник ледве дотягує до 60%. Адже премії керівник може й не дати, інколи навіть з огляду на власні антипатії.

Службовці, котрі від імені держави розпоряджаються суспільними ресурсами, становлять особливу категорію держуправлінців. Слід зауважити, що знайти моральну, патріотичну, професійну людину дуже складно — такі фахівці на вагу золота.

В Україні, на відміну від «старих» європейських країн, досить гостро стоїть питання деполітизації державної служби. Держслужбовців усіляко втягують у політичну діяльність: «Якщо ти хочеш працювати в цьому міністерстві, вступи до моєї партії». В такий спосіб міністерства стають партійними. У проекті нового закону про держслужбу прописується, що державні службовці не можуть бути членами політичних партій. Насправді це положення захистить тих чиновників, котрі не бажають долучатися до політики.

Інший аспект, який потребує врегулювання, — доброчесна поведінка державного службовця. Головдержслужба розробила відповідний законопроект: Кодекс доброчесної поведінки. Нині чиновники керуються правилами поведінки державного службовця, затвердженими лише Головдержслужбою. Оскільки ці правила мають рекомендаційний характер, ніхто не зобов’язаний їх дотримуватися. А ми хочемо законом зрівняти всіх, хто служить суспільству й державі, — від Президента країни до працівника сільради. До законопроекту закладено вимоги й щодо вартості подарунків держслужбовцям, і щодо перебування на держслужбі родичів, свояків, кумів тощо.

Досвід показує, що керівників вищих категорій слід готувати за спеціальною методикою. На жаль, нинішня система освіти державних управлінців переважно академічна, налаштована на надання класичної вищої освіти. Однак державі потрібні фахівці з ґрунтовними знаннями, а не просто з дипломами. Тож маємо посилювати практичну складову при підготовці вищих керівних кадрів.

Нині у Верховній Раді перебуває проект закону про держслужбу № 1400, до якого не потрапили деякі важливі статті. Тому, коли виносити цей законопроект на голосування, його потрібно доопрацювати.

Головдержслужба розробила власний проект закону, що знімає всі означені вище проблеми. Він був готовий до внесення до Верховної Ради в грудні, як і планувалося. Законопроект пройшов процедуру обговорення, його погоджено в міністерствах.

— Тимофію Валентиновичу, які нагальні проблеми місцевого самоврядування потребують, на ваш погляд, першочергового розв’язання?

— Згідно з Законом «Про службу в органах місцевого самоврядування» (ст. 6) лише Головдержслужба має право надавати органам місцевого самоврядування методично-консультативну допомогу, тому ми добре вивчили проблеми галузі. Перша з них — висока плинність кадрів, особливо в роки виборів. Адже зазвичай новий голова сільради чи міський голова приводить свою команду, котрій довіряє. Друга — невисокий освітній рівень управлінців. Якщо загалом на держслужбі неповну вищу освіту мають 15 відсотків, то в місцевому самоврядуванні — понад 30. Невисокий і рівень підвищення кваліфікації: щорічно перепідготовку проходять удвічі менше працівників самоврядування, ніж у системі державної служби. Аби зняти проблему, територіальні підрозділи Головдержслужби вже уклали майже 500 угод про співпрацю з органами місцевого самоврядування. Наші фахівці вчать правильно писати документи, складати плани, займатися бюджетуванням тощо.

Наразі Головдержслужба готує пропозиції для зведення законодавства щодо державної служби й місцевого самоврядування в єдине ціле. Ми досі залишаємося єдиною країною в успішному світі, де діють два закони для одного типу робіт. Адже насправді немає різниці між водіями, котрі працюють в органах місцевого самоврядування, й тими, котрі працюють у державній установі, так само, як і між службовцями. Ми хочемо, щоб після прийняття нового закону про держслужбу до нього було додано розділ про особливості служби в органах місцевого самоврядування. Тоді зникнуть усі непорозуміння. Наприклад, відповідно до закону про держслужбу чиновника можна звільнити з посади за порушення присяги. Такого положення в законі про місцеве самоврядування немає, тут навіть не передбачається прийняття присяги.

— Які тенденції простежуються в зміні кадрового складу держуправлінців?

— Якби збереглася та тенденція, яка мала місце з 1993 до 2005 року, можна було б сказати, що з кадрами у нас все гаразд. На жаль, у 2005—2007 роках кожна зміна урядів призводила до масового відтоку державних службовців вищих рівнів. 2005-го звільнилося на 9,6 тис. осіб більше, ніж у середньому за попередні роки. Неправда, коли кажуть, що тоді з держслужби пішло 18 чи навіть 28 тисяч. Якщо базовий рівень плинності кадрів не перевищує 12% (близько 50 тис. осіб), то 2005 року плинність становила понад 15%. У 2006-му при зміні уряду додатково звільнилося 3,6 тис. чиновників, у 2007-му — 2,8 тис. Це переважно топ-керівники. Але ж вони потрапили на посади не випадково, а пропрацювавши на держслужбі по 10—20 років. І ось цей гумус було ніби зрізано бульдозером. А що навзамін? Тому мушу констатувати: повноцінного інституту держслужби в Україні наразі не побудовано.

Водночас можу стверджувати, що державна служба існує. Створено систему підготовки держслужбовців, маємо значний приплив молоді (близько 60% службовців становлять люди до 35 років). Нині на вищі посади вже приходять чиновники, які починали свою кар’єру не за радянських часів, а в незалежній Україні. Це важливий психологічний чинник, адже такі люди не прив’язані до практики минулого. Не може не радувати, що зростає увага суспільства до держслужби, створюються умови для повноцінної роботи. Щоправда, на сьогодні не вельми високий відсоток фахівців, підготовлених власне для державної служби: 16 тис. із майже 280 тис. службовців. Головдержслужбу не задовольняє не надто широка мережа спеціалізованих навчальних закладів. Ми переконані, що конкуренцію на цьому ринку слід посилити.

Викликає занепокоєння надмірна кількість на нижчих посадах жінок (80—85 відсотків). Однак їх обмаль на високих. Якщо загальна кількість жінок у системі держслужби перевищує 60 відсотків, то керівників серед них — лише 10. Ніде в світі немає такого співвідношення.

Звісно, держслужбовці не задоволені нинішнім рівнем матеріального забезпечення. І не тому, що завжди хочеться отримувати більше, а тому, що рівень заробітної платні не адекватний фізичним і моральним навантаженням службовця: колосальна відповідальність, ненормований робочий день, робота у вихідні, стресові ситуації, постійний цейтнот. Нинішня зарплата недостатня, щоб ми могли утримати професіонала високого ґатунку, на котрого полюють «мисливці за головами» від бізнесу.

До того ж держслужбовець, як і вчитель, мусить мати пристойний вигляд, адже він — обличчя влади. А пристойне коштує пристойних грошей. Що таке зарплата за Марксом? Це кошти на відновлення робочої сили. Відповідно, службовець повноцінно працюватиме лише тоді, коли йому вистачатиме коштів на відновлення. Цікаво, що у зв’язку з нинішньою економічною кризою інтерес до робіт Маркса й Енгельса на Заході зріс у 30 разів.

Нагадаю, у січні 2008 року прийняли рішення про підвищення зарплати держслужбовцям до 45 відсотків. Але цього не сталося, оскільки видатки держбюджету вже було затверджено. Тому підвищення ми очікуємо 2009-го — в середньому на третину. На сьогодні середньозважена зарплата службовців становить близько 1,9 тис. гривень. Прийнята норма у провідних країнах — не менше половини від зарплати в бізнесі.

— На що найбільше скаржаться громадяни, звертаючись до Головдержслужби?

— Нехлюйство, хамство, непрофесійне ставлення, черствість, тяганина, неоперативність, непрозорість держслужби — традиційний набір скарг на держслужбовців. Ми переконані: доки не буде внесено змін до законодавства, які давали б змогу притягувати до відповідальності, включаючи кримінальну, чиновника, котрий надав неякісну послугу, доти навести лад не вдасться.

До нас звертаються зі скаргами й державні службовці. Вони нарікають на порушення при прийомі на роботу, накладенні дисциплінарних стягнень, виплаті матеріальної винагороди, скаржаться на морально-етичні проблеми в стосунках із керівниками, на порушення чинного законодавства стосовно реалізації їхніх прав — на відпочинок, навчання тощо.

Головдержслужба 2008 року здійснила понад 160 перевірок за сигналами як держслужбовців, так і окремих органів влади. Цим займається спеціальний підрозділ — Контрольно-інспекційне управління. За підсумками перевірок ми готуємо приписи щодо усунення недоліків.

— Яких заходів слід ужити, щоб боротьба з корупцією нарешті стала ефективною?

— За всіма світовими корупційними індексами Україна перебуває внизу «турнірної» таблиці. Загалом проблема полягає в ментально успадкованій тотальній корумпованості суспільства. Насправді корупція розпочинається з народження малюка й закінчується похованням людини: в обох випадках треба дати хабара.

Суть вітчизняної корупції відрізняється від західної. Якщо там платять за доступ до суспільних ресурсів, то в нас переважно за отримання послуги кращої якості. Тут належить багато зробити, але засоби мають бути ті само, що й у цивілізованому світі.

По-перше, необхідно забезпечити максимальну прозорість діяльності державного службовця. Образно кажучи, кожен чиновник має усвідомити, що він сидить за прозорим столом у прозорій кімнаті, позаяк живе за гроші платників податків і мусить перед ними звітувати.

По-друге, громадяни мають знати, протягом якого терміну, за умови надання повного переліку документів, вони повинні отримати ту чи іншу довідку. Якщо термін більший, за це потрібно карати. Якщо — менший, карати треба ще суворіше, бо невідомо, чому службовець так поспішає: чи не через особисту зацікавленість?

По-третє, слід посилити санкції за порушення. Хабарництво в незначних розмірах потрібно з адміністративного правопорушення перекваліфікувати на кримінальне. Чи інше: стаття 30 чинного закону про держслужбу дає змогу керівникам припиняти держслужбу чиновникам, які були притягнуті до корупції, але в нас немає жодного такого випадку, хоча притягнутих до корупції — тисячі. Щоб цей механізм запрацював, потрібно внести зміни до закону про боротьбу з корупцією.

Як показує світовий досвід, корупція є всюди. Її не зупиняє навіть розстріл, що практикується в Китаї. Головне — масштаб корупції. А його в Україні слід негайно мінімізувати.

— Тимофію Валентиновичу, розкажіть, будь ласка, детальніше про програму «Електронне міністерство».

— Суть цієї програми в організації електронного документообігу. Її завдання — забезпечити максимальний доступ до інформаційних ресурсів органів влади, щоб громадяни мали змогу не лише отримувати інформацію, а й послуги в режимі он-лайн. Наприклад, у Великобританії 100 відсотків послуг населенню (довідки, дозволи, ліцензії тощо) надаються через Інтернет. Тобто ніхто не контактує безпосередньо, а це означає, що у чиновника немає спокуси збагатитися за рахунок відвідувача.

Аби програма запрацювала, потрібно якомога ширше запровадити в життя суспільства комп’ютерні технології. Відповідне законодавство частково вже існує, але його слід розвивати. Необхідно також описати всі державні послуги, створити їх реєстр, розпланувавши, які з них можна надавати вже нині, а які — за рік чи два.

Друга складова «Електронного міністерства» — запровадження електронного обліку державних службовців. Ця база даних могла б використовуватися для відстеження службового просування, підвищення кваліфікації, формування резерву, добору й розстановки кадрів.

Наступний важливий аспект електронного урядування — електронний документообіг між установами. Має запрацювати спеціальна система, якою електронні документи передаватимуться від центральних органів влади до секретаріату Кабінету Міністрів і в зворотному напрямі. Для експерименту ми запропонували налагодити такий документообіг між Головдержслужбою і Кабміном, Головдержслужбою й органами місцевої влади кількох регіонів.

В Україні прийнято закони про електронний документ, про електронний підпис, але, хоч як це дивно, досі не існує електронного документообігу. Чому? Головно через психологічний бар’єр. Ми звикли, що документ має бути паперовий, а електронна його копія, роздрукована на принтері, у нас не сприймається.

 

Розмову вів
Юрій ПОТАШНІЙ.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Парламент Греції не зміг оголосити вотум недовіри уряду Сьогодні, 29 березня

Молдова не підтверджує дані про проліт ракет своєю територією під час удару РФ по Україні Сьогодні, 29 березня

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня