Уроки минулого

22 січня — День соборності України

22 січня виповнюється 90 років, як на велелюдному мітингу в Києві урочисто оголосили про злуку Української Народної Республіки та Західної Української Народної Республіки. Цей акт засвідчив споконвічне бажання українців жити в єдиній державі. Відтак здійснилися священні мрії, якими жили й за які вмирали найкращі сини та доньки України. На щастя, політичні розбіжності між Заходом і Сходом тоді не стали на заваді щирому бажанню возз’єднатися.

На час проголошення Акта злуки УНР існувала рівно рік — 22 січня 1918-го Михайло Грушевський з балкона будинку на вулиці Софійській, 20/21 зачитав IV Універсал, котрим утверджувалася самостійність УНР.

ЗУНР, до складу якої входили Галичина, Буковина й Закарпаття, постала в листопаді 1918 року й відразу ж виступила з ініціативою возз’єднатися з Наддніпрянською Україною. Спочатку переговори велися з гетьманом П. Скоропадським, а після зміни влади — з Директорією.

Однак українцям не судилося спільно жити в єдиній державі. Через кілька днів після проголошення злуки Директорія під ударами Червоної армії була змушена залишити Київ; Польща війною пішла на Галичину — ЗУНР проіснувала до липня 1919 року.

За радянських часів будь-які згадування про Злуку заборонялися, а їхніх ініціаторів карали таборами. Лише 1990-го наші сучасники змогли відзначити День соборності: під синьо-жовтими знаменами вони «живим ланцюгом» поєднали Львів і Київ. Символічно, що 2005 року інавгурація Президента України В. Ющенка відбулася у дні святкування соборності.

Нині День злуки відзначають на державному рівні. Серед численних заходів, що пройдуть по всій Україні, — відкриття музею УНР у столичному Будинку вчителя, де в 1917–1919 роках засідала Центральна Рада.

Кореспондент журналу «Віче» попросив доктора історичних наук, професора Руслана ПИРОГА докладніше розповісти про події, на тлі яких відбулася злука УНР та ЗУНР.

— Руслане Яковичу, що все ж таки стало першопричиною об’єднавчих процесів?

— Насамперед це одвічні прагнення двох гілок українського народу, які тривалий час перебували в складі різних імперій — Російської й Австро-Угорської. Процес активізувався восени 1918 року, коли завершилася Перша світова війна та розпалася Австро-Угорщина. Стимулювала ініціативу об’єднання загроза військового вторгнення з боку Польщі, потреба у спільному захисті від агресора.

— Лідери УНР репрезентували переважно партії соціалістичного спрямування, котрі ще не облишили надій порозумітися з московськими більшовиками. У такому контексті виникає запитання: наскільки природнім з політичної точки зору було об’єднання УНР і ЗУНР?

— У поглядах наддністрянських і наддніпрянських лідерів справді були істотні розбіжності. Вони зумовлені різними історичними традиціями, політичною культурою, а відтак і ментальністю. Хоча провід ЗУНР усвідомлював перспективу еволюції В. Винниченка в бік радянської влади, але розвиток воєнно-політичної ситуації на перший план висував все ж нагальну потребу захисту від польської експансії. А ось припустити, що С. Петлюра укладе договір з Ю. Пілсудським за рахунок західноукраїнських земель, навряд чи хтось міг.

— Знаємо, що 1 грудня 1918 року у Фастові був укладений «передвступний договір». На яких умовах об’єднувалися УНР і ЗУНР?

— Цей договір підписали члени Директорії на чолі з В. Винниченком і представники ЗУНР Л. Цегельський і Д. Левицький. Передбачалося, що ЗУНР увійде «з усією територією й населенням як складова частина державної цілости в Українську Народну Республіку». За проголошеним 22 січня 1919 року Актом злуки ЗУНР ставала Західною областю УНР. Виробити механізм реалізації цього документа, на жаль, не вдалося — справу відклали до скликання Українських установчих зборів.

— Лідер ЗУНР Євген Петрушевич беззастережно відмовився від своєї посади, не висунувши жодних умов?

— Є. Петрушевич був уведений до складу Директорії УНР. Водночас залишався Президентом Української Національної Ради (парламенту ЗУНР. — Ред.), а на початку червня 1919 року в умовах кризи йому було передано всю повноту цивільної та військової влади — він отримав офіційний титул диктатора.

— Руслане Яковичу, чому Україна не змогла знайти військових союзників? Невже обов’язково було воювати і з Денікіним, і з Махном, і з Польщею, і з Румунією, і навіть з військами Антанти?

— Проблема вибору союзників стояла перед національними урядами впродовж усього періоду української революції. Молода УНР, рятуючись від більшовицької агресії, запросила до України німецькі й австро-угорські війська (Брестська угода). Гетьманат П. Скоропадського також спирався на цих союзників і впав після їхньої поразки у Першій світовій війні. С. Петлюра вдався до союзу з поляками для повалення радянської влади, заплативши за це надто високу ціну — західноукраїнські землі.

— Відомо, що йшли переговори про приєднання до УНР Кубанського краю. Чи проявлялися об’єднавчі тенденції на інших етнічних українських землях і чому Кубань так і не ввійшла до складу України?

— Українські уряди намагалися проводити соборницьку політику стосовно етнічних українських земель. Ішлося про Холмщину та Підляшшя, Бессарабію і навіть Крим. Щодо Кубані, то найактивніше у цьому напрямі діяв П. Скоропадський: виношувалися плани приєднати ці території, послати туди українські війська. Однак у краї поряд з україноорієнтованими «чорноморцями» були й козаки-«лінійці» — прихильники єдиної та неділимої Росії. Урешті домінування в регіоні денікінської Добровольчої армії вирішило справу не на користь приєднання до України.

— Яке значення має Акт злуки з погляду сьогодення?

— По-перше, це переконлива демонстрація давніх соборницьких устремлінь українців по обидва боки Збручу. По-друге, два національно-державні утворення здійснили офіційну правову фіксацію цих домагань. По-третє, навіть не зреалізований, Акт злуки залишався протягом десятиліть яскравим символом боротьби за Незалежну соборну Україну. І, нарешті, це той історичний досвід, з якого мають діставати уроки сучасні політики.

Розмову вів
Юрій ПОТАШНІЙ.