Нобелівський скандал – премія миру

Як сприйме світ урочисте проходження екс-президента Фінляндії Марті Ахтісаарі переможною килимовою доріжкою на церемонії вручення Нобелівської премії миру? Адже він отримає її за… здобуття незалежності провінцією Косово, яку не визнали ані ЄС, ані ООН. Отже, цьогорічна Нобелівська премія миру стала чи не найсуперечливішою в історії.
Формально Ахтісаарі премійовано (про що було оголошено ще в жовтні) за 30-річну миротворчу діяльність на різних континентах і, зокрема, за участь у врегулюванні косовського конфлікту: він розробив план надання провінції статусу самостійної держави. Однак саме цей факт і викликає суперечку навколо рішення норвезького Нобелівського комітету в Осло: можливо, для косовських албанців це й свято, а от для міжнародної спільноти та Сербії — аж ніяк. Деякі російські політики оспорюють рішення: «Премію не можна давати за підбурювання до війни й заохочення сепаратизму». А сам Ахтісаарі коментує ситуацію як цілком логічну, адже, за його словами, він відігравав провідну роль у розв’язанні не лише косовського, а й регіональних конфліктів у Північній Ірландії, Центральній Азії та на Африканському розі, а також у наданні незалежності Намібії.

2008 РІК ПОДАРУВАВ СВІТОВІ НОВУ КОГОРТУ НОБЕЛІВСЬКИХ ЛАУРЕАТІВ І В УСІХ ІНШИХ НОМІНАЦІЯХ

Нобелівську премію засновано понад сто років тому шведським винахідником і промисловцем Альфредом Бернхардом Нобелем у 5 галузях: фізики, хімії, медицини та фізіології, літератури й справи миру. Увесь свій капітал (близько 31,5 млн. шведських крон) учений призначив на її фінансування. Згідно з його волею, річний прибуток від цієї спадщини має ділитися на 5 рівних частин між особами, які попереднього року найбільше прислужилися людству в різних сферах життєдіяльності. Премію з економіки на вшанування пам’яті про нього засновано 1969 року Державним банком Швеції. Після смерті Нобеля (1896) парламенти Швеції та Норвегії (країн, які тоді утворювали міждержавний союз) протягом чотирьох років узгоджували умови нагородження, а 1901 року розпочалося вручення премій. Та слід зауважити: не кожного року можна визначити гідних кандидатів. Так, премію не вручали в 1916, 1917, 1919, 1924 та 1933 роках, а також з 1940 по 1942-й включно.

Фізика. У цій галузі премію отримали вчені зі США та Японії. Половина премії, загальна сума якої 10 млн. шведських крон (1 млн. 399 тис. доларів США), дісталася Йоітіро Намбу з американського Інституту Енріко Фермі за відкриття механізму спонтанного порушення симетрії у фізиці елементарних частинок. Друга половина — Макото Кобаясі з Інституту теоретичної фізики Кіотського університету за відкриття джерела порушення вищезгаданої симетрії. Обидва ці відкриття в недалекому майбутньому дадуть змогу пояснити, чому Всесвіт складається з матерії, а не з антиматерії й матерії порівну, а також феномен існування маси в природі.

Лауреатами Нобелівської премії в галузі хімії стали троє вчених зі США: Осаму Сімомура, Мартін Челфі з Колумбійського університету Нью-Йорка та Роджер Цьєн із Університету Каліфорнії в Сан-Дієго за відкриття та дослідження зеленого флюоресціювального білку, котрий став одним із найважливіших дослідницьких інструментів у біології, бо дозволяє вести спостереження за процесами в живих клітинах і, як наслідок, запобігати різноманітним захворюванням.

Медицина та фізіологія. Цьогорічні лауреати в цій сфері — німецький учений Харальд цур Хаузен і його французькі колеги-вірусологи Франсуаза Барре-Синуссі та Люк Монтаньє. Харальд цур Хаузен отримав половину премії за відкриття вірусу, що спричинює рак. Другу половину поділять французи, нагороджені за відкриття вірусу імунодефіциту людини, що є причиною СНІДу.

Економіка. Лауреатом у цій номінації став американський дослідник Пол Кругман за аналіз структури торгівлі та географічного розподілу економічної активності. Тобто науковець створив теорію, котра дає змогу більш-менш адекватно відповісти на питання про ефекти вільної торгівлі, глобалізації та причини урбанізації.

Премію в галузі літератури отримав 68-річний французький письменник Жан-Марі Ле Клезіо. Його журі відзначило як «автора нових напрямів, поетичних пригод і почуттєвого екстазу, дослідника сутності людини за межами панівної цивілізації та в її межах». Ле Клезіо опублікував понад 30 книжок, серед яких вітчизняному читачеві доступні «Пустеля», «Золота рибка», «Небесні жителі», «Мондо» тощо.

Церемонія нагородження відбуватиметься водночас у Стокгольмі та Осло. Шкода, що ніхто з українців і цього року не буде її героєм. Утішаємося, що премію свого часу здобували вихідці з України, до того ж у всіх номінаціях, окрім премії миру. Теоретично Президент Віктор Ющенко міг здобути її 2005 року, однак його випередили МАГАТЕ й Мухаммед аль-Барадеї, отримавши нагороду за «зусилля із запобігання використанню атомної енергії у воєнних цілях і із забезпечення її використання в мирних цілях у максимально безпечних умовах». Утім, згадаймо уславлених земляків.

ПОСТАТІ

Ілля МЕЧНИКОВ, уродженець села Іванівка Куп’янського повіту на Харківщині, котрий отримав Нобелівську премію 1908 року в галузі фізіології й медицини за розробку вакцини проти сибірської виразки;

Зельман ВАКСМАН, який народився в місті Прилуки на Чернігівщині й отримав премію 1952 року за відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного в лікуванні туберкульозу;

Шмуель Йосеф АГНОН, що отримав премію 1966 року в галузі літератури за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу, талановите відображення загальнолюдських проблем сучасності, за багатство та глибину творів (народився в місті Бучач на Тернопільщині);

Семен (Саймон) КУЗНЕЦЬ, уродженець Харкова, 1971 року нагороджений спеціальною премією імені Нобеля з економіки за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке привело до нового, глибшого, розуміння як економічної та соціальної структур, так і процесу розвитку;

Роальд Гофман (САФРАН), який народився в місті Золочів на Львівщині й премію отримав 1981 року за розробку теорії протікання хімічних реакцій;

Георгій (Жорж) ШАРПАК, уродженець міста Дубровиця на Рівненщині, котрий отримав 1992 року премію з фізики за винахід пристрою, що відбраковує субатомні частинки в субатомному прискорювачі;

Девід ГРОСС — лауреат премії з фізики 2004 року за відкриття асимптотичної свободи в теорії сильних взаємодій (разом із Ф. Вільчеком та Д. Політцером). Його мати Нора (Фаїна) Гросс народилася в Україні, а 1914 року сім’я емігрувала до США.

Звісно, їхня слава не може не радувати. Однак ця радість із гіркотою для нашої держави, яка й досі втрачає світил науки, що могли б працювати на її користь і, можливо, отримати врешті Нобелівську премію як її громадяни, а не вихідці з України.

Підготувала Юлія ЦИРФА.