Світова криза: тест на зрілість української економіки

Cвітова економічна криза, перші ознаки якої увиразнилися для уважних аналітиків ще три роки тому, неодмінно призведе до погіршення показників національного господарювання в Україні. Адже вітчизняна економіка є високоінтегрованою в світову. Приблизно 40% виробленої українськими підприємствами продукції експортується, а понад 30% банківського сектору належить іноземцям. Водночас не забуваймо і про політичне протистояння, яке не дозволяє різним органам влади та центрам ухвалення рішень діяти злагоджено й гармонійно.

Актуальне для багатьох питання — спрогнозувати наслідки кризи та визначити шляхи мінімізації відповідних негативних проявів. Але робити прогнози дуже складно, оскільки невідомі основні тренди розвитку кризи в майбутньому та характер економічних рішень основних економічних агентів. Мабуть, усім зрозуміло, що на нинішньому етапі реформування й розвитку економіки України першочерговим завданням державних інституцій (передусім економічного блоку уряду та НБУ) є недопущення (чи бодай мінімізація) негативних проявів світової економічної кризи на вітчизняних теренах. Непогано було б навіть спробувати «повернути» ситуацію на свою користь — хоча б там, де це можливо…

Лунають полярні оцінки глибини кризових явищ та їхнього впливу на економіку України. Одне авторитетне видання пише: «Наприкінці вересня міжнародне рейтингове агентство Fitch знизило рейтинг дев’яти відомих українських банків зі «стабільного» до «негативного». Уже в жовтні така ж доля чекала на ще три фінансові установи... На думку рейтингової служби Standard & Poor’s, за рівнем ризиків банківської системи Україна належить до останньої групи надійності — 10, де, крім нашої країни, на цей час перебувають банківські системи Венесуели, Ямайки та Болівії. Тим часом фінансові проблеми банківської сфери та іпотечного кредитування найближчим часом можуть перекинутися на сектор реальної економіки. Вона почала гальмувати в умовах, коли ціни продовжують зростати».

І далі: «У результаті українська банківська система, яка ще кілька років тому була вимушена миритися зі зневажливими порівняннями з розмірами лише одного не найбільшого банку з сусідньої Польщі, упевнено закріпилася в п’ятірці лідерів у всій Центральній та Східній Європі. При цьому в банків значно поліпшилися не тільки валові, а й якісні показники. Приміром, частка проблемних (прострочених і сумнівних) кредитів у загальному обсязі виданих позичок знизилася рівно вдвічі (із 3,2 до 1,6%). Завдяки істотному підвищенню рентабельності банківського капіталу (із 8,4 до 11,4%) і активів (із 1,1 до 1,4%) значно поліпшилися фінансові результати. Якщо за дев’ять місяців 2004 року прибуток банківської системи становив 1,1 млрд. грн., то аналогічний показник нинішнього року вищий більш як усемеро — 8 млрд. грн. Прагнення до публічності та прозорості зробило банківські установи одними з найбільш добросовісних платників податків, визнають у Державній податковій адміністрації, яка ще кілька років тому висувала банкірам серйозні претензії з цього приводу. За підрахунками ДПАУ, якщо в середньому по Україні податкова віддача (відношення сплаченого податку на прибуток до валових доходів) суб’єктів господарювання становить 1,5%, то в банків — близько 6%. Відповідно до даних податківців станом на 1 вересня 2008 року, банківська система перерахувала до бюджетів усіх рівнів 3,9 млрд. грн., у тому числі відрахування з податку на прибуток становили 2,3 млрд. Це — у 1,8 разу більше, ніж за аналогічний минулорічний період».

Складність ситуації в тому, що вказані оцінки, попри розбіжності, є правомірними й обгрунтованими. Перша базується на результатах експертного аналізу та експертного передбачення («прогнозування майбутнього»), друга — на даних статистики («оцінка минулого»). Натомість усім верствам суспільства (включаючи громадян, чиновників і бізнесменів) потрібні не наукоподібні коментарі та звіти, а чіткі прості рецепти. Тож спочатку давайте спробуємо подивитися на кризу крізь факти.

Без рожевих окулярів

Для початку — трохи новітньої економічної історії. Головні прояви кризи більшість громадян спостерігає в царині валютних курсів. Найпомітніші зміни тут відбулися 16 вересня, коли долар за день «виріс» на 4,5 копійки, через день — на 11,5 копійки, ще через день — на 7,5 копійки. Наступного тижня панувала та само тенденція. Рада НБУ запровадила новий валютний коридор — 4,95 грн. плюс/мінус 8% (було 4,85 плюс/мінус 4%). Проте верхню межу нового коридору (5,34) досить швидко подолали — вже 9 жовтня на міжбанку долар коштував 5,64 грн.

На перший погляд, такі коливання викликані різким збільшенням попиту на валюту (що стало наслідком виходу на ринок як покупця компанії «Нафтогаз України»). Але насправді, вважаємо, зумовлено це низкою системних причин, як зовнішніх, так і внутрішніх. Серед зовнішніх — різке падіння цін на чорні метали (деякі металургійні підприємства змушені були повністю зупинити виробництво). У результаті Україна позбулася джерела фінансування дефіциту поточного рахунку платіжного балансу. Плюс активне вилучення коштів іноземними інвесторами, котрі оцінюють ризики як надто високі…

Не додає оптимізму обіцяне російськими партнерами зростання цін на газ. Існують обгрунтовані побоювання, що для промислових споживачів майбутня ціна буде вельми «спекотною»… Для багатьох підприємств це означатиме або швидке банкрутство, або перехід у власність до нового хазяїна за скромною ціною. У будь-якому разі діловий клімат залишатиметься малопривабливим.

Окремі ділові видання називають основною причиною кризи української економіки кризу світову. Це — правда, але не вся. Адже українська економіка має низку «системних хвороб». Тож перейдемо до причин внутрішніх: висока інфляція (за деякими оцінками, офіційний рівень інфляції вже не відображає реального стану речей, оскільки у споживчому секторі економіки ціни з початку року виросли в середньому на 35%), зниження темпів економічного зростання, вкрай низька інноваційна активність, недостатні темпи реалізації проектів з модернізації промисловості (зокрема, в сфері енергозбереження), слабка розвиненість виробничої та ринкової інфраструктур, хронічний дефіцит (і чималенький!) поточного рахунку платіжного балансу.

Погодьтеся, тільки простий перелік указаних чинників, навіть без прив’язки до світової кризи, наштовхує на висновок: економіка України перебуває в стані, м’яко кажучи, дуже далекому від ідеалу. Коли до зовнішних викликів і внутрішних проблем додати політичне протистояння й відсутність бюджету (а відтак, неможливість держави мінімізувати наслідки кризи за допомогою бюджетно-податкових важелів впливу), стає зрозуміло, що ситуація дуже непроста.

Найвразливіші

Які галузі української економіки можуть постраждати найпершими, або вже постраждали?

Українські банки після «бенкету» кредитування на ринку нерухомості й у сфері споживчого кредитування опинилися в доволі складному становищі. Висока інфляція стримує зростання заощаджень і як наслідок акумуляцію фінансових ресурсів. Внутрішня ліквідність банків заслабка.

Очікуваний «обвал» ринку житлової нерухомості, падіння цін на експортні товари, а також зниження курсу гривні негативно позначаться на спроможності позичальників виконувати свої зобов’язання. Тобто частка проблемних активів банків зросте. На думку Standard & Poor’s, у разі економічної рецесії в Україні рівень проблемних активів може досягти 35—50%.

За даними аналітиків, на кінець першого півріччя поточного року зовнішній борг українських банків сягнув 35,7 млрд. дол., або майже 30% їхніх сукупних зобов’язань. Більшість банків мають від’ємні розриви короткострокової ліквідності і надзвичайно залежні від припливів нових вкладів клієнтів. Ліквідні активи становлять лише близько 12% сукупних і покривають не більше 40% короткострокових зобов’язань. Погіршення якості кредитного портфеля стане і наслідком, і причиною зниження темпів зростання ВВП, адже вже сьогодні значна частина українських підприємств збиткова.

Але основа української економіки — реальний сектор. Проте експортні виробництва зазнають втрат. Українські металургійні комбінати вже в серпні зменшили виробництво прокату більш як на 20% (унаслідок зниження попиту та падіння цін). Отже, зменшилися валютні надходження й податкові платежі. Якщо трендів не змінити, країна може опинитися в економічній катастрофі. 

Інший уразливий сектор — будівництво. Згортання програм кредитування та перегрів українського ринку житлової нерухомості призвели до прогнозованого падіння попиту. Нині третину проектів загальмовано, ще третина ризикує перетворитися на «довгобуди». Ситуація ускладнюється тим, що саме на будівництві зав’язано багато суміжних галузей, передусім виробництво будматеріалів. Темпи падіння в будівництві сягнули 15%.

На черзі галузі споживчого сектору. Адже в багатьох сферах роботодавці змушені знижувати зарплати й навіть скорочувати працівників. Крім того, аграрний сектор є експортоорієнтованим, а зниження попиту з боку іноземних покупців — не за горами. Тим паче купівельна спроможність населення падає вже зараз. У серпні Держкомстат зафіксував різке зниження реальних зарплат — на 2,8% (порівняно з липнем). Такого значного зниження рівня доходів громадян (місяць до місяця) не було вже багато-багато років...

Непереливки нині й машинобудівній галузі. Найуразливішими є підприємства, котрі працюють на експорт (транспортне й аграрне машинобудування), а також на споживчий сектор (виробництво автомобілів).

Прогнози на 2009-й

Очевидно, українська валюта зазнає значної девальвації. Адже імортні товари і російський газ дедалі дорожчають, а товари українського експорту, на жаль, дешевшають. Уряд може вжити адміністративних заходів, але вони запізнилися й показали невисоку ефективність. Україну чекає збільшення зовнішньоторговельного дефіциту, фінансувати який буде нічим. Якщо посадовці не запропонують рецептів для нормалізації ситуації, гривня падатиме й надалі…

«Девальваційний тренд національної валюти» частково зменшить проблеми на первинному ринку житла, але значно збільшить кількість неблагонадійних позичальників і погіршить якість кредитного портфелю банків.

Слід прогнозувати істотне зниження припливу іноземних інвестицій. Нерезиденти завжди обережно ставляться до країн із нестійкою політичною системою. Не додають інвесторам упевненості й низькі рейтинги конкурентоспроможності України (не в останню чергу через бюджетну та банківську кризу).

За оцінками експертів, саме наступного року ринок нерухомості України, цілком імовірно, продемонструє своє рекордне падіння. Те, що однокімнатна квартира в Києві коштує дорожче, ніж трикімнатна в Парижі, — аномально. І це розуміють усі. Кількість громадян, готових переїхати з регіонів до столиці й купити квартиру, мізерна. Оскільки всі, хто бажав і міг це зробити, вже зробили. До того ж рівень зарплат «на периферії» нині наближається до київського, і є сенс жити та працювати саме в регіоні.

Що робити?

Державний апарат «збирає пропозиції». Їх продукують відомства, науковці, експерти. Високі інституції ті пропозиції узагальнюють і готують проекти рішень.

Якість цієї роботи, на жаль, лишає бажати кращого. Зокрема, такого висновку можна дійти бодай тому, що Президент не погодився із запропонованим РНБО проектом рішення про системні заходи з посилення фінансово-бюджетної дисципліни й мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку країни.

На думку автора, найбільшу увагу необхідно звернути увагу на поліпшення показників зовнішньоторговельного балансу. Слід істотно скоротити обсяги імпорту та принаймні зберегти обсяги експорту (в рентабельних секторах). У цьому сенсі доцільно вдатися до заходів фіскального регулювання (але в рамках чинних міжнародних зобов’язань), а також застосувати «розумні» адміністративні обмеження. Економісти добре знають, що ринок — система з «провалами», і латати ці провали можна інколи й антиринковими методами…

Держава має налагодити механізм державно-приватного партнерства для реалізації проривних проектів, зокрема, у високотехнологічних секторах економіки. Необхідно активізувати розвиток інноваційного підприємництва. Слід реально (а не на папері) формувати нові наукоємні галузі. Адже сировинна економіка вичерпала себе…

Держава також повинна створити механізм викупу (платної націоналізації) акцій або часток у статутному фонді тих стратегічних підприємств і банків, котрим загрожує банкрутство (довгострокова неплатоспроможність). Але викупати, звісно, потрібно лише ті активи, які мають достатню економічну цінність і можуть стати в нагоді у майбутньому.

Доцільно посилити платіжну та кредитну дисципліну. Можливе незначне збільшення окремих видів податків (зокрема, акцизів).

Звичайно, не завадять активні консультації з урядами іноземних держав і співробітниками міжнародних економічних організацій (передусім МФО) про можливості надання конкретної допомоги для мінімізації негативних наслідків кризи. Слід переглянути боргову політику держави, оптимізувавши її відповідно до сучасних викликів.

Професор Анатолій Гальчинський пише: «Якою буде руйнівна сила кризи, як довго вона триватиме і яким стане те «нове», про яке йдеться, ми поки що не знаємо і знати не можемо. Економічна наука, яка зазвичай «оспівує» лише існуючу практику, демонструє у цьому сенсі ще більшу безпорадність, ніж державні сановники та офіційні інституції, що своїми «антикризовими» заходами прагнуть лише одного — повернення назад, відтворення минулого. Однак саме таке прагнення є утопією. Повернення вже просто неможливе».

На думку відомого науковця, слід виходити з того, що світова економічна криза за всіма своїми ознаками лише розгортається. Жодна з країн, зокрема й Україна, не має будь-яких шансів уберегтися від її руйнівних наслідків. До того ж нинішня криза — це криза не лише геоекономічного, а й геополітичного устрою світу, який сформувався останніми десятиліттями. 

Перспективні сфери

Україна має значний потенціал з розробки та продажу програмного забезпечення й може діяти за прикладом Ірландії, котра залучила мільярдні інвестиції комп’ютерних компаній США під свої розробки. Для такого прориву потрібно поєднати зусилля держави та вітчизняних комп’ютерних компаній. Давно вже на часі розглянути можливості власного шляху розвитку програмного забезпечення, аби позбавитися залежності від монополістів на цьому ринку і скласти їм конкуренцію.

На думку фахівців Національного інституту стратегічних досліджень, найпозитивніший вплив на економічне зростання України справить поглиблення торговельних зв’язків із країнами ЄС. У подальшому ведучи перемовини про укладення нового базового договору між Україною та Європейським Союзом, нашу делегацію слід зобов’язати уникати формування рамок двосторонніх домовленостей, зокрема, пов’язаних із обмеженнями «європейської політики сусідства», «нової європейської політики сусідства» чи «країни—кандидата на вступ до ЄС». Регулювання торговельної політики повинне базуватися не на засадах односторонньої політики Євросоюзу, а згідно з досвідом відносин Україна—ЄС, результатами спільної діяльності, а також з огляду на перспективи подальшого поглиблення співпраці в торговельній сфері.

Держава має разом із національними виробниками гармонізувати галузеві стандарти, норми та правила, що дозволить зберегти кошти при адаптації до вимог ЄС найважливіших стандартів, зокрема стандартів на основні товарні групи експорту (на противагу загальній гармонізації).

За даними фахівців Національного інституту проблем міжнародної безпеки, за обсягом експорту озброєння Україна посідає шосте місце у світі. Підприємства оборонно-промислового комплексу (ОПК) мають розробки, кращі за зарубіжні аналоги. Це дає змогу нашій країні утримуватися на світовому ринку озброєнь. Чималенький потенціал і фундаментальний науковий заділ ОПК можна використати як чинник технологічного прориву та важіль державної антикризової політики. 

Високим є потенціал усіх видів транспортування (наземного, водного і трубопровідного). За прогнозами, до 2010 року транзитний товаропотік через територію України до країн Європи зросте до 158 млрд. дол. США на рік (майже половина сьогоднішнього вітчизняного ВВП). Проте без радикального оновлення технологій транспортного обслуговування клієнтів домогтися швидкого й ефективного розвитку транспортного комплексу неможливо.

Непогані перспективи має сфера туризму і курортів. Люди готові витрачати дедалі більше коштів на подорожування та оздоровлення. Вагомим чинником підвищення інвестиційної привабливості галузі є підготовка до Євро-2012. Однак наразі показники невтішні: за даними Всеукраїнської федерації роботодавців у сфері туризму України, в країнах-сусідах туризм забезпечує 6—8% національного ВВП (а в деяких — до 30%), в Україні — менше 1%. За відносною кількістю створених у туризмі робочих місць ми відстаємо, приміром, від Франції у 8 разів. Водночас не забуваймо, що розвиток цієї сфери забезпечує не лише швидку окупність інвестицій, вирівнювання якості життя в регіонах країни, піднесення суміжних галузей, а й поповнення валютних запасів і підвищення іміджу держави.

Автор: Сергій ЗАХАРІН