Революція не алібі

Страсбурзька “двійка” помаранчевим заочникам

Десять років тому Україна стала членом Ради Європи. Це був перший і, на жаль, на сьогодні найбільший крок нашої держави на шляху євроінтеграції. Європейські експерти вважають Раду Європи неефективною та забюрократизованою інституцією. Справді, найгірше, що може трапитися з найзатятішими порушниками вимог РЄ, – це виключення. Але таких прецедентів за 56-річну історію організації не зафіксовано.

Усі ці роки Україна перебувала (і продовжує перебувати) під процедурою моніторингу. Це означає, що до нас регулярно приїжджають доповідачі Парламентської асамблеї Ради Європи й перевіряють, чи виконуємо ми взяті під час вступу зобов'язання. До Страсбурга доповідачі повертаються зазвичай із однаковим висновком: реформи в Україні впроваджуються надто повільно. Для тих, хто думає, ніби зобов'язання перед РЄ можна виміряти економічними показниками, зазначу, що це – передусім політичні вимоги, які стосуються демократизації країни.

Значне потепління у відносинах між Києвом та Страсбургом настало після помаранчевої революції. Мені тоді пощастило побувати на зимовій сесії ПАРЄ, яка для України напевне стане історичною, адже вперше на адресу нашої держави пролунали позитивні відгуки європарламентаріїв. Досить романтично нині звучать написані тоді рядки: "Зимова сесія Парламентської асамблеї Ради Європи залишиться яскравою згадкою для України. Члени нашої делегації напевне не зможуть забути гарячої підтримки їхніх європейських колег у дебатах про президентські вибори, Віктор Ющенко напевне довго пам'ятатиме аплодисменти в холі палацу Ради Європи та помаранчевий тюльпан від Президента ПАРЄ Рене ван дер Ліндена при вході, Мирослава Гонгадзе запам'ятає дане їй Президентом України слово судити винних у вбивстві її чоловіка, а журналісти переказуватимуть читачам розмови при каві про майбутнє нашої країни, обов'язково світле..."

Сьогодні головна тема розмов при каві – те ж таки майбутнє. Але світлі кольори журналісти давно відклали до шухляд. І не лише журналісти. 3–7 жовтня ПАРЄ зібралася на осінню сесію, на якій знову обговорювали "українське" питання. "ПАРЄ вітає перші досягнення нової влади, однак зазначає, що треба ще багато зробити, щоб забезпечити успіх реформ, яких Україна гостро потребує. Постреволюційна ситуація не може бути алібі для необдуманих, легковажних рішень, які шкодять демократії та правам людини. Боротьба з корупцією та посилення влади закону мають бути пріоритетом для України", – такі оцінки наведено в шостому моніторинговому рапорті, який представили незмінні доповідачки ПАРЄ по Україні Ренате Вольвенд і Ханне Северинсен. До того ж у величезному документі за номером 10676 перераховано всі "гріхи" України перед Радою Європи.

Цікаво, що під час цьогорічної зимової сесії ПАРЄ доповідачі готували рапорт по Грузії. Мене вразило, що в документі дослівно зазначалося: "Постреволюційна ситуація не повинна бути алібі для непродуманих рішень і зневажання стандартів демократії та прав людини". Виходить, для характеристики ситуації в обох країнах вживають навіть ті самі слова.

Напередодні ухвалення резолюції щодо Грузії Генеральний секретар Ради Європи Террі Девіс в інтерв'ю заявив:

– Я не знаю, чи Україна повторить грузинські помилки. Сподіваюся, нове керівництво вчитиметься на досвіді інших країн. Кожен уряд повинен спиратися передусім на власні ноги. Я не можу прогнозувати, що відбуватиметься, тому й не поспішатиму з висновками. Хоча, з другого боку, було б помилкою сказати, що жодного прогресу за останні десять років членства України в РЄ не досягнуто. Гадаю, це визнають і народ України, і влада. Бо найважливіше в Україні – це її громадяни. Ми не можемо забувати: усе, що має бути зроблено, має бути зроблено в інтересах українського народу. Тому обіцянки, які дала Україна десять років тому, вступивши до РЄ, було дано не для того, щоб слугувати інтересам європейської спільноти, а для того, щоб забезпечити інтереси українських людей.

– Україна перебуває під процедурою моніторингу з боку Парламентської асамблеї. За часів президентства Леоніда Кучми влада всіляко намагалася його припинити. Як довго триватиме моніторинг?

– Ця процедура триватиме аж до повного виконання зобов`язань. Однак вважаю, що моніторинг завершиться швидше, бо нова влада швидше впорається із забезпеченням демократичних норм. Розуміючи позицію тих країн, які намагаються припинити процедуру моніторингу, я завжди зазначаю: найкращий спосіб досягти його зняття – це виконати всі обіцянки перед РЄ.

– Раді Європи, незважаючи на численні резолюції та дискусії, не завжди вдається ефективно впливати на процеси демократизації у різних країнах. Чи не означає це, що організація шукатиме дієвіших механізмів впливу?

– Це дуже слушне запитання. Але погляньмо на ситуацію в РЄ під іншим кутом зору. Якщо говорити про ситуацію в Білорусі, то треба нагадати, що ця країна не є членом РЄ. Хоча Мінськ і подавав заяву про вступ, ми не плануємо її навіть розглядати, бо там надто багато ще слід зробити. Ситуація в Нагірному Карабаху стосується Вірменії та Азербайджану. Організація, яка займається врегулюванням цього конфлікту, – це ОБСЄ. Перед РЄ Баку та Єреван зобов'язалися не застосовувати сили, а намагатися розв'язати конфлікт мирно. І цього зобов'язання вони дотримуються.

Якщо ж зайшла мова про ефективність Ради Європи, то тут треба згадати одну дуже важливу річ: Європейський суд з прав людини – невід`ємна частина РЄ. Його, мабуть, слід було б назвати Суд Ради Європи з прав людини. Тож можна сказати, що Рада Європи займалася розглядом багатьох скарг на порушення прав людини, зокрема й від громадян України. До речі, саме з України було надзвичайно багато скарг.

Інтерв'ю взяла Іванна СОВСЬКА.