№21, листопад 2008

Мартове і ожива криниця роду

«Село Мартове розташоване в північно-західній частині Слобожанщини. На півдні — Печенізьке водоймище, а за ним — діброва, на північ — степ, зі сходу сосновий бір, на заході — луки… Так значиться в офіційних джерелах.
Якщо ж заглибитися в сиву давнину, простежити багату, насичену подіями біографію Мартового, то можна б написати не один захоплюючий роман про це чудове село з працьовитими людьми, чепурними цегляними будинками, сучасними телеантенами, рясними доглянутими садочками й охайними обійстями.
Просто не віриться, що колись ця місцина звалася Диким полем, яким, крім різноманітної звірини (зокрема косуль, сугаків, зайців, дрохв, а також лебедів і гагар), гасали кочові нападники, від котрих доводилося боронитися.
То були жорстокі й неспокійні часи. Половці (кіпчаки, кумани) спустошували все довкола, тож ратай, ідучи за плугом, обов’язково тримав за плечима зброю»...

Таким своєрідним історичним екскурсом від минулого до сьогодення розпочав розповідь про село мартівський сільський голова Гнат Нечіпорук.

Його тут дуже поважають. З восьми кандидатур, котрі балотувалися на посаду чільника сільської громади, обрали саме його, Гната Володимировича. Бо знають здавна як людину авторитетну, хорошого господаря. Свого часу, після закінчення Кременчуцького технологічного технікуму, Нечіпорук тривалий час працював технологом механізованих лісорозробок, техніком-нормувальником, інженером з техніки безпеки, головою профспілкового комітету.

Хоч би на якій посаді перебував Гнат Володимирович, він завжди знаходив час і можливість розв'язувати всілякі «гордієві вузли». Виробничі й побутові. Без зверхності, по-людськи, по-житейськи вислуховував скарги, пропозиції, не відкладав на безрік — оперативно реагував.

...У сільського голови клопотів також по самісіньку зав’язку. Бо тільки-но досвіток запасмиться над Печенізьким морем (саме так іменують водойму, яка з допомогою Сіверського Дінця утворилася на місці кількох відселених сіл), іще сонце лишень підіймається над дібровою, Гнат Володимирович уже в сільраді.

Задовго до початку робочого дня прибувають сюди й Ольга Левченко, секретар сільради, та Валентина Кучерявенко, головний бухгалтер. Узгоджуються і вирішуються найважливіші справи, заплановані вчора, визначається програма дій на день прийдешній. І так щоденно.

Нинішнє село — одне з найкращих на Слобожанщині. Саме сюди часто заїжджають зарубіжні гості, бо й справді є що тут показати, є про кого розповісти.

Шістнадцать депутатів сільської ради, котрих обрали мартівчани, активно та глибоко вникають у всі справи, кожен на своїй ділянці відповідально й компетентно працює задля спільного добра.

Гнат Володимирович з теплотою у голосі розповідає про своїх надійних помічників — Наталю Токар, Ірину Постникову, Ірину Мединець, Сергія Лимарєва, Євгена Сидоренка.

Ось і на останній сесії розглянули низку актуальних питань. Зокрема, про роботу сільського комунального підприємства «Аква», ремонт мартівської амбулаторії, обладнання для гінекологічного кабінету, придбання стоматологічної установки «Потік», лікувальних апаратів «УЗТ» і «Тонус». Ішлося і про ремонт покрівлі Будинку культури, впорядкування сільського парку, оновлення водогону. Звісно, найпекучіше, найактуальніше — газифікація села. Уже прокладено 21 кілометр газопроводу. Депутати впевнені, що незабаром село буде з блакитним паливом. Упевненість іще й від того, що газифікацію Мартового особисто контролює голова Печенізької райдержадміністрації Ірина Єфремова. А слова з ділом у неї не розходяться.

Значну увагу сільські депутати приділяють питанням безпеки дорожнього руху. У Мартовому чимало індивідуального транспорту. Тож профілактичні заходи серед власників автомобілів, мотоциклів, мопедів завжди актуальні. За цю ділянку роботи відповідає депутат Євген Сидоренко, (на знімку) який до того ж очолює Харківську обласну організацію Всеукраїнської спілки автомобілістів. Під час роботи сесії він ознайомив присутніх зі змінами до низки законів, прийнятих Верховною Радою України з метою поліпшення безпеки на вулицях і дорогах. Сільські депутати схвально сприйняли рішення народних обранців про підвищення штрафних санкцій до порушників правил дорожнього руху.

Гнат Нечіпорук, закриваючи сесію, підбив підсумки роботи депутатського корпусу, подякував народним обранцям за активність у розв'язанні злободенних проблем села. Насамкінець із приємністю повідомив, що в депутата Ірини Постникової, юриста, народився син. І добрі посмішки заясніли на обличчях присутніх, бурхливими оплесками вони зустріли цю радісну звістку.

У Мартовому лише за дев'ять місяців нинішнього року вже народилося п'ятнадцать хлопчиків і дівчаток. Отож буде кому продовжувати славні традиції дідів-прадідів, розбудовувати рідне село.

Гнат Володимирович принагідно знайомить з ошатною книжечкою. Це історико-краєзнавчий нарис «Мартове вітає вас». Написали її на підставі скрупульозно досліджених матеріалів місцевий поет Петро Василенко й колишній керівник радгоспу «Мартівський» Микола Рубцов.

Автори сягають у далеке минуле: «Одного погожого літнього дня 1666 року 157 козаків спинилися біля Мартівського «затону». Порадившись, прийняли рішення селитися на берегах Дінця». Так було засновано Мартове.

У хронологічній послідовності автори книжки розповідають про подальшу долю села, окремих його мешканців: як сприйняли жовтневу революцію, як витримували важкий тягар колективізації, розкуркулення.

Вражають рядки страшної правди про Голодомор 1932—1933 років в Україні, змушують замислитися, перейнятися болем і долями людей у ті лиховісні часи: «На весну 1930 року колективізація в Мартовому в основному закінчена. Що було, то було: людей виганяли з хат, позбавляли нажитого, розоряли добрих господарів… Кого не вислали до Сибіру, тих доконав Голодомор 1932—1933 років».

Свідчить Михайло Іванович Пуц (1921 року народження): «Робили в полі за 100 грамів м’яса… нас було шестеро… Померли батько, мати, три сестри, два брати. Я дивом залишився живим — мене, пухлого, під тином підібрав голова колгоспу і здав у дитбудинок».

Згадує з болем у серці Василь Тимофійович Походенко: «Ходили пухлі. Ті, кого разорили та з хат повиганяли, — всі перемерли… Багато, багато перемерло тоді на нашім кутку. У Івана Івановича Сокола троє померло. У Реброва — дід, його син і онук. У Микити Трохимовича Моргуна вмерло три дівчини, а дружина десь поділася…»

А потім була війна з гітлерівським фашизмом. Страшна, руйнівна. Чимало мартівчан, які боронили свій край, свою країну від знавіснілого ворога, не повернулися з фронтів.

Село після Перемоги відбудовувалося, заліковувало рани. Не лише в поруйнованих будівлях, а й у серцях. Рік у рік виростали в Мартовому нові, молоді люди, з сучасним мисленням, з далекосяжними задумами. Вони й оновлювали село, творили нове Мартове. Тож, за влучним висловом місцевого поета Петра Василенка, криниця роду мартівчан ожива.

Автор: Володимир ГАЛЮК

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня