№20, жовтень 2008

Слухання в комітетах Верховної Ради України в контексті культури парламентаризму

У процесі становлення й розвитку українського професійного парламенту стає дедалі очевиднішим, що забезпечувати якісне та ефективне виконання ним своїх конституційних повноважень – законодавчих, контрольних, установчих, можна лише істотно підвищивши роль парламентських комітетів, надавши депутатам більше часу для роботи саме в комітетах, забезпечивши системний підхід в організації цієї роботи. Борис Олійник нещодавно справедливо зазначив: «Ми, українці, дуже добре, навіть геніально, працюємо в іншій, чужій системі. Але займатися системо-творенням для себе, у власних інтересах ось тут у нас виходить значно гірше» [3].

На всіх напрямах суспільного життя ми маємо створити перспективні підходи у виробленні внутрішньої та зовнішньої політики, формуванні правового поля суверенної й незалежної, демократичної,  соціальної, правової держави, в налагодженні плідної співпраці всіх гілок влади. Не відволікатися на штучні рейтинги, набридлі вже піар-кампанії, а розробляти конкретні інституційно-правові механізми здійснення владних повноважень на всіх рівнях, зокрема й парламенту. Звісно, на це потрібен час, але важливо й рухатися у правильному напрямі. Наприклад, у США становлення сучасної системи комітетів парламенту тривало близько сотні років. Сьогодні вони є надзвичайно ефективними органами формування державної політики. Адже  комітети, які, по суті, є свого роду ареною зіткнення й боротьби різних політичних інтересів, мають більше можливостей обговорити без зайвих пристрастей, що притаманне сесійній залі, різні варіанти консенсусних рішень, сприяти розв'язанню суспільного конфлікту, запобігати його поширенню чи загостренню. Саме в комітеті виразно діє інституційна пам'ять, носієм якої є, зокрема, кваліфікований апарат, де співробітники  мають досвід, знайомі з методами вирішення питань у минулому. Саме комітет мав би дбати про ефективне використання досвіду депутатів попередніх скликань, які працювали активно й плідно, але сьогодні у парламенті фактично не затребувані.

Слухання у комітетах Верховної Ради поступово входять у практику роботи українського парламенту, але ще є необхідність усувати недооцінювання їх навіть у середовищі депутатського корпусу. Формування сучасної ефективної системи комітетів залежить від чинників, які за характером можна поділити на: 1) концептуальні та 2) організаційно-правові. Усвідомлюючи важливість створення відповідних умов для проведення слухань у комітетах, зокрема й забезпечення спеціально обладнаними приміщеннями, радіо- і телетрансляцією, відповідними фінансовими, кадровими ресурсами тощо, на перше місце слід усе-таки поставити концептуальні питання, наявність у народних обранців передусім широкого погляду на сам парламент у контексті культури парламентаризму.

Доречно згадати, що, «коли необхідність правильної політики буде усвідомлена інтелектуально і – що важливіше – емоційно, прийняття правильної політики видається легшим завданням» [2]. Це зауваження Л. Туроу є справедливим, на наш погляд, і стосовно організації внутрішнього життя парламенту.

Загальновідомо, що не може бути демократичної держави без розвиненого парламентаризму, без системи постійного діалогу влади й громадськості.

Парламентаризм у нашому визначенні – це співтворчість держави й суспільства в процесі демократичного врядування із провідною роллю парламенту. Наголошуємо – співтворчість усіх державних органів і громадськості, а не лише якоїсь гілки влади. Парламент, посилюючи здійснення всіх своїх функцій завдяки налагодженій систематичній взаємодії з громадськістю, може активно сприяти утвердженню такого підходу з боку інших гілок влади, бути прикладом використання загальнонаціонального інтелекту. Слухання у комітетах визначають як можливість доступу громадськості до процесу формування законодавчих рішень, контролю за владою, пошуку талановитих управлінців, котрі могли б поступово змінювати на краще обличчя влади. Практичний посібник із питань слухань у комітетах, підготовлений за Програмою сприяння парламенту України на базі вивчення світового парламентського досвіду і розповсюджений у всіх комітетах Верховної Ради, допомагає їм розгорнути власні творчі пошуки з метою забезпечення систематичного, а не епізодичного ефективного діалогу з громадськістю.

Визначаючи парламентаризм як співтворчість держави й суспільства із провідною роллю парламенту в процесі демократичного врядування, ми відкриваємо шлях до конструктивного пошуку та використання механізмів забезпечення високої культури парламентаризму. Адже вона полягає у постійному відчутті державою та суспільством одне одного, у взаємній довірі, досягненні позитивних результатів співтворчості на базі діалогу. Детермінантами такої довіри в управлінні, як відомо, є: 1) прозорість, відкритість; 2) зворотний зв'язок; 3) перспективність, довготривалість відносин; 4) раціональність, доцільність, вигідність відносин; 5) емоційний зв'язок.

У контексті зазначеного слід визнати ще наявне недооцінювання у Верховній Раді слухань саме в комітетах, надмірне захоплення гучними розмовами в сесійній залі на загальнопарламентських слуханнях, результативність яких не можна назвати достатньо високою. Народні депутати мають відчувати свою вину в тому, що у громадян переважає глядацький інтерес до політичного життя. Забезпечення взаємодії комітету з громадськістю потрібно розглядати як дієвий засіб подолання скепсису виборців щодо політичного процесу. Вміння спрямувати й використати інтерес фахівців до актуальних проблем соціально-економічного розвитку України   одне із завдань комітетів. Вони мають бути доступнішими для громадян, які прагнуть до співпраці з парламентом.

Недостатньою є інформація про можливі форми, технології громадянської участі не лише у законотворчій роботі, а й у здійсненні контрольної, установчої функцій парламенту. Варто зазначити, що у комітетах слухання стосовно кандидатур на державні посади практично не відбуваються, хоча відсутність ефективної кадрової політики в державі помітна неозброєним оком.

Небезпечним є й той факт, що населення не бачить легітимних оперативних засобів розв'язання своїх проблем ані через судові органи, ані через органи центральної, регіональної державної влади.

Слухання у комітетах могли б привернути увагу до комплексу питань, пов'язаних із посиленням контролю за діями влади, зокрема, запровадження відповідальності чиновників перед громадянами, тобто зміна стилю діяльності владних структур, їхньої орієнтації лише на вищі органи влади, на начальство.

Підвищення культури парламентаризму великою мірою залежить від активної позиції Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради. Як позитивну динаміку в його роботі варто відзначити приділення більшої уваги проблемам забезпечення відкритості роботи українського парламенту, підвищення ролі комітетів, слухань у комітетах, а також підтримку разом із керівництвом апарату ініціативи Інституту законодавства Верховної Ради України з проведення серії семінарів з указаної тематики для завідувачів секретаріатів комітетів ВР, які відбулися протягом 2007–2008 років за участю Програми сприяння парламенту України та Представництва в Україні Фонду Фрідріха Еберта, доповідача з німецького Бундестагу – парламенту, відомого прозорістю та відкритістю своєї роботи. Пропозиції учасників семінару було розглянуто керівництвом апарату Верховної Ради України. Вжито, зокрема, конкретних заходів із забезпечення функціонування веб-сайтів кожного комітету, розширення можливостей установлення зворотного зв'язку з громадянами, підготовки відповідних пропозицій можливих доповнень до Закону «Про комітети Верховної Ради України», Регламенту Верховної Ради України з метою посилення нормативної сили їх дії.

Положення чинної редакції Закону «Про комітети Верховної Ради України», безперечно, свідчать про послідовне просування українського парламенту на шляху співпраці з представниками громадськості. Але залишається актуальною проблема інституційного посилення найдієвіших форм залучення громадськості до вияву суспільної позиції, зокрема й під час слухань у комітетах. Створення моделей громадської участі передбачає, зокрема, певну формалізацію взаємозв'язків із найавторитетнішими неурядовими організаціями, здатними залучити широкі верстви громадян та зацікавлених груп до співпраці з державними структурами.

Доцільно було б, на наш погляд, розробити відповідні критерії добору провідних фахівців за профілем законодавчої діяльності для залучення їх до співпраці у громадських, науково-експертних радах при комітетах. До речі, на завершення роботи Верховної Ради четвертого скликання громадські наукові, науково-експертні ради було створено лише у семи з двадцяти чотирьох комітетів ВР, а сьогодні у парламенті ця робота лише розгортається. Постійна співпраця з громадськістю значно сприяла б підвищенню професіоналізму депутатів у законотворчій діяльності.

Як відомо, депутатський корпус українського парламенту значно оновлюється у кожному новому скликанні. Так, після парламентських виборів 1998 року склад законодавчого органу було оновлено на 70 відсотків, на виборах 2002-го – майже на 60, 2006 року – більш як наполовину (склад Конгресу США, наприклад, після виборів оновлюється на 20 відсотків) [1]. Дуже важливим є проведення спеціальної вступної навчальної сесії для депутатів, які вперше проходять до парламенту, а також ознайомлення з теоретичними проблемами розвитку парламентаризму й парламенту в Україні, практичними питаннями, пов'язаними з організацією його роботи, інформаційними можливостями, досвідом застосування парламентських технологій. Посилання на те, що некоректно пропонувати політикам такі форми роботи, видаються необгрунтованими. Саме під час вступної сесії доречними були б зустрічі вперше обраних народних депутатів із такими досвідченими парламентаріями, як, наприклад, В. Мусіяка, І. Коліушко, Б. Беспалий, В. Носов.

Реалізація згаданої ідеї була б можливою лише за відповідної позиції Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради, керівництва депутатських фракцій і свідчила б про успіхи українського парламенту у підвищенні культури парламентаризму та рівня професіоналізму. Цьому сприяв би й вищий рівень співпраці різних інституцій у країні, в тому числі самих комітетів Верховної Ради, зокрема в питаннях законотворення. Інструментів якісного поліпшення взаємодії з громадськістю може бути чимало. Головне – відчувати потребу в такій взаємодії, розуміти, що демократія якраз і виявляється тоді, коли громадяни мають можливість впливати на порядок денний законодавчого органу, вносити в його роботу і, зокрема, комітетів свіжий подих життя.

Тож, на наш погляд, є доцільним мати в кожному комітеті своєрідний каталог провідних громадських організацій; запрошувати експертів за напрямами роботи комітету, систематична співпраця з якими сприятиме поліпшенню якості роботи парламенту, виробленню чіткіших і стисліших сучасних формулювань у головних парламентських документах; поглиблювати співпрацю комітетів із парламентськими журналістами, щоб допомагати їм розкривати сутність роботи законодавців, уникати оприлюднення однобічної інформації про діяльність парламенту та поширення її на загальнонаціональному рівні; виявляти активнішу позицію комітетів у стосунках з неурядовими, в тому числі міжнародними, організаціями, одержувати від них допомогу у таких питаннях: підвищення якості законопроектів, зокрема, надання перекладів законів інших країн, організація зарубіжного стажування депутатів і працівників апарату; реалізація спеціальних програм співпраці з молодими громадянами, що є важливим для утвердження в суспільстві ідей парламентаризму, підвищення правової культури молоді, набуття молодими громадянами навичок співпраці з комітетами замість протистоянь.

Як відомо, в Україні існує потужна наукова спільнота. Організація взаємин із нею на довготривалій, систематичній основі, співпраця із  зовнішніми стосовно парламенту центрами науково-експертної роботи мала б доповнитися створенням власної парламентської аналітичної служби, якої конче потребують комітети.

Звісно, створення системи дієвої співпраці парламенту й громадськості – справа складна, довготривала. Не випадково в багатьох парламентах світу  уже діють давно або створюються спеціальні підрозділи, департаменти, що опікуються проблемами аналізу та розвитку взаємозв'язків з громадянським суспільством, пошуку раціональної структури апарату, системи ефективного кадрового добору, підтримують зв'язок із молодими виборцями.

Від організаційної культури парламенту значною мірою залежить ефективність його роботи в усіх вимірах.

Різноманітні пропозиції наповнюються життям за умови усвідомлення їхнього значення в контексті розвитку демократії, культури парламентаризму кожним депутатом, кожним працівником апарату парламенту, в разі їхньої взаємоповаги і взаєморозуміння в роботі, дотримання високого принципу співтворчості держави й суспільства, який може спрацювати лише за умови відкритості та відповідальності провідників державної політики.


Джерела

1.  Слухання у комітетах Верховної Ради України. Практичний посібник. – Київ, 2007. – С. 11.

2. Туроу Л. Будущее капитализма. – Новосибирск, 1999. – С. 371.

3. Я – передовсім Українець. Борис Олійник про потребу морального очищення. – День. – 2008. – 7 травня.

Автор: Алла ПОГОРЄЛОВА

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня