Начальник козацького штабу

Кальміуська паланка славить весь Донбас

Усе починалося із Запоріжжя. У тому краї, немов заговорені від забуття, живуть козацькі пісні, звичаї, незнищенна повага до нашої славетної старовини. Та й як воно могло бути інакше, якщо від твого рідного села до махновської столиці Гуляй-Поля лише 20 кілометрів, а до легендарної Хортиці — 70. І в родині завжди жив козацький дух. За це й убили діда Якова 1925 року ті, хто викорінював з української душі пам’ять про махновщину. Другий дід, пройшовши фронтами Вітчизняної війни, помер від ран.

Найбільший вплив на маленького Толю мала бабуся Уляна Степанівна, котра, дякувати Богові, прожила 101 рік. Це вона розповідала хлопчикові давні перекази про те, як солдати цариці Катерини ІІ руйнували у 1775-му Січ, як грабували золото та срібло, що лежало під іконою Богородиці, як запоріжці тікали за Дунай до турецького султана, а потім переселялися на Кубань. Бабуся була щирою кубанською козачкою і вважала, що кубанці заслуговують на більшу повагу, ніж ті козаки, котрі підкорилися цариці. Скільки ж то пісень, легенд, приказок знала старенька й передавала їх дітям та онукам. У селі була школа — семирічка, де плідно працювали здебільшого літні вчителі. Вони передавали молоді не лише знання, а й навчали мудрої обережності. Бо тоді, у роки сталінської тиранії, за кожне слово могли репресувати як не школяра, то його батьків.

1952-го юний Анатолій Ковальов з дерев’яною валізкою та в латаних штанях (батько загинув під Нікополем) товарняком приїхав до Сталіно (так тоді називалася шахтарська столиця) і вступив до гірничозбагачувального технікуму, де були гуртожиток, форма та ще й стипендія.

Починаючи з 1956 року молодий фахівець служить у лавах Радянської Армії, у військах протиповітряної оборони. Хоча начальство пропонувало юнакові продовжувати службу, обіцяло офіцерські погони й навчання в Ленінградському вищому військово-морському училищі, козацького нащадка владно кликала Україна та рідний Донбас.

А далі розпочалося виробниче життя — шахти № 9 «Капітальна» і № 6 «Червона Зірка», робота на копальнях норвезького острова Шпіцбергену, навчання в Донецькому інституті радянської торгівлі, непроста діяльність економіста аж до виходу на заслужений відпочинок, коли трудовий стаж перевищив 55 років.

До козацтва Анатолій Миколайович навернувся відразу, щойно воно почало відроджуватися. Щасливим уважає той день, коли прийшов до Кальміуської паланки і зустрівся з людьми, котрих назвав своїми побратимами. Особливо велике враження справив на нього головний військовий отаман Микола Пантелюк — колишній полковник десантних військ, щирий патріот України й талановитий організатор. Зазвичай старші торують шлях молодшим. А з Анатолієм Ковальовим вийшло навпаки. Не він привів сина Едуарда до козацької організації, а син — його. Уважно вивчивши послужний список Ковальова-старшого, отаман призначив його інспектором Кальміуської паланки, представивши до звання курінного.

Козацьке зростання «новобранця» відбулося швидко. Він жодного разу не схибив, коли окремі чинодрали та пристосуванці намагалися зруйнувати козацьку єдність, провокували  розкол, нехтували принципами патріотизму.

Уже 2005-го, прослуживши в паланці вісім років, став генерал-хорунжим. Оцінивши організаторський талант і особисті риси характеру, козацьке товариство схвалило вибір гетьмана українського козацтва Миколи Пантелюка, коли він своїм універсалом призначив А. Ковальова начальником штабу найбільшої в Україні регіональної козацької організації — Кальміуської паланки, котра об’єднує 37 підрозділів, розташованих у Донецькій і Луганській областях. Вони разом налічують близько 15 тисяч козаків.

Від начальника штабу залежить фактично все: навчання та підготовка кадрів, оперативне управління підрозділами, розробка планів, організація різноманітних заходів тощо.

— Мені здається, у Краматорську виростає справжній козацький провідник, — розповідав Анатолій Миколайович, повернувшись зі столиці українського машинобудування. — Осавул Євген Мальцев показує там зразки відповідальності й дисципліни. Його полк висувається в лідери.

Штаб розгорнув велику роботу з залучення молоді до козацьких лав у Пролетарському й Торезькому куренях, Тельманівському та Новоазовському полках, інших підрозділах. Козаки Кальміуської паланки брали участь у походах на Жовті Води, Корсунь та Білу Церкву, де відзначалися 360-ті роковини перемог у битвах визвольної війні под проводом Богдана Хмельницького. Штаб щороку 14 жовтня організовує святкування Дня українського козацтва, коли вшановується небесна заступниця козаків Матір Божа. Цього дня приймають присягу нові побратими. Кальміуська паланка завжди виставляє свою почесну варту, коли на Донбас приїздить Президент України.

До кабінету начальника штабу надходить інформація про життя й роботу всіх підрозділів. Трапляються й сумні звістки. Нещодавно пішов від нас справжній козак генерал-хорунжий Юліус Циммерман. Німець за національністю, відданий патріот України. Організацією похорону також займався штаб і генеральна канцелярія.

Сьогодні генерал-осавулу Анатолію Ковальову 70 літ. Його знає та шанує весь Донбас. Він мудро та професійно робить свою, доручену козацьким товариством справу. То ж хай щастить начальнику штабу й усій Кальміуській паланці!

Микола Лісовенко,
заслужений журналіст України.