Прощавай, здоровий глузде!

Другого вересня почала роботу третя сесія Верховної Ради шостого скликання. Усе відбулося урочисто: державний гімн, долоні народних депутатів на палких серцях, звинувачення у зраді, коаліційна криза. Це те, що традиційно було в сесійній залі. Кого в ній традиційно не було, то це Президента.

Відкриваючи сесію, Голова парламенту Арсеній Яценюк удався до історичного екскурсу: всі тріумвірати закінчуються однаково. Що мав на увазі пан Арсеній, нагадуючи політичній еліті сторінки історії Давнього Риму? Мабуть, те, що за двовладдям, тривладдям і чотиривладдям (у минулому траплялися й такі випадки) завше були громадянські війни, а згодом — диктатура. Чи пам’ятає про це політична еліта? Звісно. Бо на телеканалі «Тоніс» іде фільм «Імперія» про молоді роки імператора Октавіана Августа. Фільм нудний, зліплений за банальними голлівудськими кліше, але декому з нашого політикуму, безперечно, подобається. Сюжет простий: Юлій Цезар загинув, і кліки ділять диктаторську владу. Переміг наймолодший і найкреативніший — Октавіан. Дивну аналогію провів пан Арсеній. Бо Віктор Ющенко і не диктатор, і, здається, чудово почувається. То навіщо порівняння? Річ у тім, що політичні чола потьмарює єдина дума: як би це заграбастати владу? Адже влада ця з рук Віктора Андрійовича сама випадає. І охочих її підібрати не бракує. І кожен, хто має бодай дещицю неупередженості, бачить: шансів утримати її чинний Президент практично не має. Віктор Ющенко стоїть перед нескладним вибором: або залишити все, як воно є (і дати опонентам себе зацькувати), або запровадити диктатуру (на що він не здатен), або знайти Октавіана (втішно спостерігаючи, як дорослішають дітки та внуки). Хто претендує на роль Октавіана, гадаю, неважко здогадатися. Складність, однак, у тім, що сам Віктор Ющенко цих альтернатив не бачить. Він упереджений. А самогубців, котрі спробували б повернути його до реальності, не знаходиться. Відтак політична піна й далі шумуватиме, приховуючи глибинну логіку.

Коли Голова Верховної Ради залишив трибуну, почалося те, що за кілька місяців до цього він пророчо назвав «спекотною осінню». Жару піддавали Юлія Тимошенко та Віктор Янукович. Трудилися, мов кочегари. А втім, згадаймо події…

Дискусія розгорілася вже з приводу порядку денного. Фракція «НУ—НС» запропонувала розглянути підготовлену В’ячеславом Кириленком резолюцію про грузино-російський конфлікт. Із доповіддю з цього питання мав виступити Президент. Однак Партія регіонів і БЮТ зажадали розгляду актуальніших проблем: низки законів про підтримку шахтарської галузі. Даруйте, дивувалися представники «НУ—НС», де ж коаліційна солідарність? Але відповіді так і не отримали.

Однак я хотів би поцікавитися іншим: як Президент готувався до розгляду в парламенті резолюції про кавказькі події? Поміркуймо, як то кажуть, із позиції здорового глузду. У химерній і трагічній міжнародній ситуації Україна мала висловити єдину державну, наголошую, державну (!) позицію. Те, що Віктор Ющенко засудив російську агресію, — справедливо. Але Віктор Ющенко не французький монарх. Він не Україна. Державною позицією можна назвати лише ту, котру поділяють Президент, Кабінет Міністрів і Верховна Рада. Але єдності такої немає. Як Віктор Ющенко сподівався її отримати? Чи узгоджувалися тези резолюції з парламентськими партіями? Політик, який прагне не лише висловити власне бачення певної події, а й дістати підтримку народних депутатів, мав би заздалегідь провести консультації й у підсумкові виступити з тезами, котрі неодмінно були б схвалені. Чи провадилися такі консультації? З перебігу подій у парламенті видно, що узгодження позицій не відбувалося. Віктор Ющенко повівся, як приватна особа, а не як державний діяч. Він повівся, як опозиційний політик. Бо під час кавказьких подій звертався не до політичної еліти, мобілізуючи її для втілення державної волі, а до електорату. Грав на публіку, посилаючи народу, як модно казати, месиджі: я — патріот, а вони всі — запроданці. Голосуй! (Невдовзі.) Відтак поміркуймо: чи є інтерес у БЮТ, Партії регіонів й інших провідних політичних сил підтримувати Президента у справі, котру він перетворив на власну забаганку. Бо підміна державних інтересів приватними — це, фактично, політична спекуляція. Тож провал грузинського питання в парламенті не можна назвати недбалістю. Це закономірний результат.

Однак повернімося до подій другого вересня. БЮТ, Партія регіонів і КПУ, втішивши шахтарів, і далі демонстрували одностайність. За «квіточками» вуглярам з’явилися «ягідки» для Президента.

Перша. Верховна Рада повторно ухвалила в цілому Закон «Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії». Закон прикметний. Спеціальна тимчасова слідча комісія Верховної Ради, що формується з народних депутатів, спеціального прокурора та спеціальних слідчих, має завданням розслідування обставин щодо вчинення Президентом державної зради або іншого злочину. Її діяльність передуватиме розгляду подання про усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

Друга. Ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законів (щодо повноважень Конституційного Суду, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання)». Він, зокрема, визначає строк для прийняття Конституційним Судом певних рішень, форму і зміст звернення Верховної Ради щодо додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту. Передбачено й комплекс заходів щодо запобігання випадкам зловживань правом на конституційне подання.

Третя. Закон «Про внесення змін до Закону «Про Службу безпеки» (щодо призначення та звільнення керівництва Служби безпеки та вдосконалення окремих положень)». Згідно з цими змінами, в разі відсутності призначеного відповідно до Конституції та законів Голови Служби безпеки його обов’язки покладаються на виконувача обов’язків Голови СБУ, який призначається та звільняється Верховною Радою за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів від конституційного складу парламенту.

Четверта. «Про внесення змін до Закону «Про Кабінет Міністрів» (щодо приведення положень цього Закону у відповідність до Конституції). Закон, зокрема, вилучає положення про обов’язок уряду погоджувати з Президентом ініціативу щодо звільнення окремих міністрів, про забезпечення виконання рішень Ради національної безпеки і оборони. Скасовується й положення щодо права Президента не вносити кандидатуру на посаду Прем’єр-міністра на розгляд Верховної Ради.

«Ягідна» дієта кого завгодно доведе до розпачу. Вже надвечір представники «Нашої України» зібралися на засідання й ухвалили вийти зі складу демократичної коаліції. Однак це рішення не підтримала «Народна самооборона», очолювана Юрієм Луценком. Фракція «НУ—НС» розкололася.

На що сподіваються протестанти? Вони домагаються, аби БЮТ глибоко розкаявся у співпраці з Партією регіонів і комуністами й антипрезидентські закони були скасовані та відновився статус-кво.

Про цей попередній статус варто сказати окремо. А втім, і казати нема чого. Усі все пам’ятають. Пам’ятають чудернацькі звинувачення на адресу Юлії Тимошенко в державній зраді. Пам’ятають перетягування держбюджетної «ковдри», коли кожна кабмінівська ініціатива натикалася на альтернативну ініціативу Секретаріату, й законодавство перетворилося на змагання в соціальній «щедрості». Пам’ятають, як головам обласних адміністрацій рекомендували не з’являтися в Кабінеті Міністрів. Можна згадати й безліч інших дріб’язкових чвар. Невже хтось може сподіватися, що Юлія Тимошенко погодиться повернутися на змайстроване їй прокрустове ложе? Ні. Попередня ситуація не відновиться.

Третього вересня Президент виступив із офіційним зверненням: якщо у Верховній Раді не буде створено чи відновлено коаліцію, він муситиме розпустити парламент і призначити дострокові вибори. Круто!

Того самого дня виступила із заявою й Прем’єр-міністр. Лейтмотив: коаліція діє, а представникам «Нашої України» варто отямитися. Ухвалені закони не відкликатимуть. І поготів, БЮТ ініціюватиме зміни до Конституції, що деталізуватимуть відносини між Президентом і Кабміном.

А тепер поміркуймо, хто з учасників протистояння спроможніший відстояти власну позицію. Президент, звісно, ухвалені закони не підпише. І не підписуватиме він їх дуже довго. Мета проста: розпустити парламент раніше, аніж народні депутати встигнуть зініціювати процедуру імпічменту. Стратегічною зброєю Президента в цій війні нервів стане Арсеній Яценюк. Дуже сумнівно, що Віктор Ющенко все ж наважиться оголосити дострокові парламентські вибори. Бо їхні результати будуть для нього невтішні.

Прем’єр-міністр зацікавлена в щонайшвидшому затвердженні згаданих актів. У цій ситуації явним стає загострення боротьби за посаду Голови Верховної Ради. Адже пам’ятаємо прецедент, коли Олександр Мороз завізував закон, який відмовлявся підписувати Президент. А щодо виборів?.. Навіщо БЮТу вибори? Юлія Тимошенко й так очолює уряд.

Здоровий глузд підказує, що учасникам протистояння варто домовитися. І на поступки має піти саме Президент. Та чи часто згадують під час конфлікту про здоровий глузд? Прощавай, здоровий глузде!

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ