Відвідувач кидає в скриньку в скриньку білу або чорну кульку, оцінюючи надану послугу

«Прозора Польща — прозора Україна». Під такою промовистою назвою нещодавно у Варшаві відбувся польсько-український семінар, зорганізований поборницею європейських засад у місцевому самоврядуванні польською Фундацією розвитку місцевої демократії (FRDL), відомою самоврядному активу нашої країни. Автору випала нагода побувати на цьому міжнародному заході. Тож поділюся з читачами «Віча» побаченим і почутим.

Про досвід наших сусідів, котрі, якщо можна так сказати, зціпивши зуби і зібравши в кулак різні політичні амбіції, ефективно скористалися подарованим історією шансом (хай живе «Солідарність»!) і реформували збанкрутілу «радянську матрьошку» на рівні місцевого управління, надавши йому реальних ознак європейського самоврядування, сказано й написано чимало. Не повторюватимемо відомих істин. Та приємно усвідомлювати, що певною мірою я була очевидицею цього історичного процесу. Так завдячуючи FRDL на власні очі побачила, як наприкінці 1990-х відбувалося становлення трирівневої системи «гміна—повіт—воєводство» у Познанському воєводстві.

Згодом у Варшаві впродовж чотирьох годин слухала разом з колегами оповідь про колючки й троянди впровадження революційної за суттю реформи місцевого самоврядування з уст одного з її «батьків» — пана М. Кулеші, котрий на моє запитання, що таке гміна, трохи сердито зауважив: «Це погане, навіть дуже погане запитання. Але я вам, пані, відповім…» Чому воно «погане», дізналася потім від польських колег: розповідають, що пан Кулеша належав до крайнього крила реформаторів і, приміром, стверджував, що гміни могли б бути більшими, вважав сумнівною необхідність повітів. Щоправда, перемогли «холодні голови» учених-інтелектуалів, що, ймовірно, не загальмувало, а, навпаки, прискорило реформаційні процеси. Та якщо в 2001-му в Познані ще дискутували доцільність деяких етапів реформи, а окремі місцеві чільники впівголоса критикували тодішній уряд за галопуючу реформу, то вже 2006 року, коли довелося побувати в Гданську, Гдині, маленьких, але фінансово не бідних кашубських гмінах, зміни на краще були просто разючими.

Ще один «батько» польської адмінреформи, професор Єжі Рогульський, якого в дореформеній Польщі називали «фантастом від місцевого самоврядування», вже цього року у Варшаві знову казав нам, що найлегше змінювати закони, набагато важче — людську ментальність. За його словами, громадянська свідомість не змінюється так швидко, як хотілося б. Індикатор таких змін — розвиток громадянського суспільства. За його словами, людей легше організувати на акцію спротиву (приміром, проти будівництва висотки в сквері) та значно складніше згуртувати громаду навколо ідеї розвитку своєї гміни, міста, села. А саме такого конструктивного розвитку, стратегічного планування очікує ЄС від нових членів. Ідеться про осмислений вибір, зокрема, залишити все, як є, або погодитися на будівництво нового виробництва, що дасть нові робочі місця, наповнить місцевий бюджет, сприятиме реалізації соціальних програм.

Це проблема і для Польщі, зауважує пан Рогульський.  Успіх залежить від того, чи спроможна місцева влада пояснити громаді важливість і нагальність того чи того рішення. Та загальновідомо, що переконати може лише той, кому вірять. І тут на порядку денному постає проблема прозорості взаємин між владою й громадою. До того ж така відкритість має бути не разового, а системного характеру. Сьогодні очільнику громади вдасться переконати громадян у необхідності ухвалення певного рішення місцевої влади, та завтра він ще мусить довести людям доцільність дотримання цього рішення, оскільки воно ґрунтується на надто вразливій взаємодовірі. Тобто невичерпний ресурс місцевого самоврядування — це підтримка громади. Водночас, кажуть поляки, він має захищати обраних громадою людей від державного диктату. Зрозумівши це, польське суспільство, його громадські інституції (а нині в наших сусідів, нам на заздрість, діють близько 60 тисяч громадських організацій) дійшли сумних висновків. Навіть на тлі позитивних змін у місцевому самоврядуванні загалом довіра людей до влади залишилася доволі невисокою. З’ясувалося, що вірус корупції також певною мірою паразитував на демократичній ейфорії і підживлювався нею. Мало місце й історичне підґрунтя, адже раніше зазвичай доводилося послуговуватися владою, призначеною згори, без урахування інтересів громади. Прислужилися і ЗМІ: інформуючи людей уже за демократичних часів про негідні діяння адміністраторів і управлінців, мас-медіа не шкодували чорної фарби.

FRDL першою з-поміж інших спромоглася висунути свіжу ідею: треба змінювати ситуацію взаємної недовіри, давати рішучий бій будь-яким корупційним діянням. Так спершу в мудрих головах, а згодом і на папері з’явився проект «Прозора Польща», який згодом став великомасштабною громадянською акцією, а потім системною програмою, що, без перебільшення, охопила всю державу. За словами голови правління FRDL пані Барбари Іміолчик, організатори акції одразу визначили три шляхи, які забезпечать чесне самоврядування. Це — жорстка ефективна правова база, прозорі структури та зрозумілі громадянам управлінські процедури.

Започатковуючи широку суспільну дискусію, в якій першість завше надавалась інтересам громадян, польські колеги водночас намагалися переконати людей: у складному процесі побудови етичного та ефективного самоврядування її посадові особи, обрані громадою, є партнерами, а не противниками жителів села чи міста.

Суспільству не нав’язували думку, що всі управлінці — зразкові чиновники. Визнавали, що є поміж них хабарники, є чесні люди (і їх більшість), не перевелись і такі, що не беруть хабарі лише тому, що їм ніхто не дає.

Однак за чіткого дотримання засад прозорого управління, зазначали «батьки» акції, можна не лише очиститися від «липких рук», а й утвердити в свідомості людей віру в ефективність чиновництва для суспільства, його важливу роль у подальшому поступі й розвитку. Таких засад виокремили шість. Передусім це — прозорість, тобто ясна і зрозуміла для людей діяльність місцевого самоврядування. Забезпечується вона не дуже складно: докладним описом послуги («картка послуг»), потужним інформаційним ресурсом, спілкуванням «чиновник—громадянин» через Інтернет.

Другим визначено принцип нетерпимості до корупції. Йдеться про створення й упровадження етичного кодексу (до речі, шість українських міст уже користуються цією новацією, хоча це радше виняток, аніж правило для нашого місцевого самоврядування), кодексу поведінки, проведення широкомасштабних акцій нетерпимості до будь-яких корупційних дій тощо.

Далі треба згадати про передбачуваність, тобто створення умов, за яких громадяни наперед знають про всі дії влади, узгоджують із нею власні кроки і, головне, беруть активну участь у заходах. Найважливішою умовою є відкриті конкурси відбору на кожну вакансію у виконавчих органах влади, а також упровадження системи оцінювання працівників.

Принагідно згадаю побачене в мерії Гдині: виходячи після прийому від конкретного чиновника, відвідувач кидає в скриньку білу або чорну кульку, оцінюючи у такий спосіб надану йому послугу. Більшість білих кульок — підстава для премії, просування службовою драбиною. А переважання чорних — сигнал до ймовірного завершення кар’єри. Ось так просто, але зі смаком!

І остання засада, чи не найголовніша за значенням — сувора звітність у використанні коштів платників податків  або, як зазначали організатори нашого семінару, «бюджет людською мовою», тобто постійне інформування громади про те, звідки надійшли і як використовує влада гроші місцевого бюджету

Гадаю, що тут і польському, і вітчизняному самоврядуванню став би в нагоді канадський досвід. Будь-який громадянин може завітати до мерії свого міста чи містечка і сам, без посередників, побачити, скільки залишилося коштів у казні і куди їх витратили — така інформація щодня з’являється на електронному табло чи паперовому носії. Чому б нашим радам не скористатися такою простою формою звітності? І не треба винаходити власний велосипед…

Найцінніше в польському досвіді боротьби за прозору країну — інформаційна процедура. Це лише спершу був масовий форум, інші великі акції. А тоді роль інформатора й агітатора мас узяла на себе газета — щоденна популярна недержавна «Газета виборова» стала рупором акції. Саме з її сторінок громадськість дізналася, що заявки на участь у першому етапі акції «Прозора гміна» подали 775 гмін (близько третини від загальної кількості), до фінішу дійшли лише 424. Хоча й це було відчутною перемогою: адже перед другими демократичними виборами на пропозицію авторів брошури «Як працювати прозоро, без корупції» відгукнулися лише дві гміни, а через 14 років, як бачимо, їхня кількість зросла майже на 400 відсотків. Так от, усі, хто згодився в 2004 році на початку тоді ще акції «Прозора Польща» стати під «рентген» громадськості, певною мірою ризикував. Та організатори зуміли змістити акценти з пошуку й розправи над «відьмами» (у цьому разі — злісними корупціонерами) на пошук і досягнення консенсусу між громадянами й владою. Перші краще зрозуміли, що чиновники — не вороги, а другі дійшли висновку, що їх поважатимуть саме за якість послуг, за прозорі наміри і конструктивні дії.

Та головний висновок: у країні стало модним бути чесним політиком місцевого штибу. Організатори акції «Прозора Польща» кілька років наголошували: переможці були, але переможених не виявилося. Суспільство перемогло найбільше — у європейському рейтингу корумпованості влади (найвища оцінка — 1) Польща піднялася до четвертої позначки. Ми ж в Україні «застигли» на показнику 1,7, котрий, зрозуміло, аж ніяк не робить честі країні, що декларує європейський вектор розвитку.

Та не варто завершувати на сумній ноті. Сусідня дружня країна простягає нам свою руку: у рамках програми польської закордонної допомоги Фундація розвитку місцевої демократії спільно з нашим Інститутом демократії імені Пилипа Орлика започаткувала проект «Прозора Україна». Тож начувайтеся, корупціонери, і втішайтеся, чесні службовці органів місцевого самоврядування: час істини неминуче наближається.

Українська сторона проекту, накопичивши корисну інформацію, особливо на варшавському семінарі, гуртує під свої знамена всіх небайдужих, зокрема й чесних журналістів, — тих, хто спить і бачить Україну прозорою, а її місцеву владу позбавленою кримінального шлейфа.

— Тож допоможемо спільно вітчизняному самоврядуванню запровадити в кожному місті, містечку й селі прозору систему управління, — каже на загал український координатор проекту Олена Газізова. — Ми вже переконали групу голів малих і середніх міст (вони стануть пілотними) у доцільності такої роботи. Нині готуємо 60 експертів для виконання практичних завдань проекту в усіх областях. ЗМІ запрошуємо розгорнути широку громадську дискусію на тему: «Етичні засади побудови демократичного суспільства та місцевого самоврядування». Одне слово, сусіди (маю на увазі наших польських колег) підказують нам ще один трамплін для прискорення в Україні євроінтеграційних процесів. Нерозумно не скористатися ним.

Автор: Ірина Нагребецька