№18, вересень 2008

Коли з’явиться в столиці Бельгії український прапор?Коли з’явиться в столиці Бельгії український прапор?

Здається, незабаром Брюссель буде для частини українців (чиновників і пересічних громадян) таким само близьким і, можливо, рідним, як раніше Москва та інші міста на пострадянському просторі.

З однієї причини. Тут, у передмісті столиці Бельгії Евері, розташована штаб-квартира НАТО, а в так званій єврозоні — ціле містечко з численними установами країн Євросоюзу.
Ніхто з європейців сьогодні не може точно пояснити, чому саме просте й нічим не примітне місто Західної Європи стало столицею об’єднаної Європи.

Нагадаємо, що навесні 2007 року ЄС широко відсвяткував, і саме у столиці Бельгії, 50-річчя підписання Римського договору про створення Економічної європейської співдружності та Євроатома.

Додамо, що в місті розмістилися 56 міжурядових організацій і майже 2 200 іноземних компаній. Чимало наших громадян уже відвідали Брюссель, а багато хто зробить це в найближчі п’ятдесят років. Бо на те є всі передумови та підстави.

Брюссель — «серце Європи»

Для українців потрапити до столиці Бельгії неважко. Завдяки МАУ встановлено міцний повітряний міст між Києвом і Брюсселем. Останнім часом авіапереліт популярний серед вітчизняних державних діячів, політиків, бізнесменів, банкірів і журналістів, адже бельгійська столиця — це осередок політичного й економічного життя ЄС. Згадаймо, що «центр Європи» — якраз у Брюсселі, а не в іншій точці Старого Світу. Про це свідчать десятки барвистих плакатів «The hеart of Europe» («Серце Європи») в його аеропорту.

Географічно столиця Бельгії — десь посередині між крайньою північчю (Швеція) та крайнім півднем (грецький острів Крит). Тут розташовані головні органи Євросоюзу — Рада міністрів, інституції Єврокомісії (ЄК), а також Європарламент. Скажімо так: вибір столиці об’єднаної Європи континентальним політикам загалом дався нелегко. Адже на одержання статусу «європейського центру» могли б розраховувати Париж, Рим або «сільський» Бонн. Але пальма першості дісталася саме неаристократичній, неяскравій з архітектурного погляду столиці Бельгії. Вочевидь, не останню роль тут відіграла відносна дешевизна вартості життя порівняно зі столицями інших європейських держав (за даними британського агентства «Economist Intellenge Unit», дешевша на 20—25%, ніж у Парижі та Лондоні; за основу взято ціни на 160 товарів і послуг). Уявіть, як спустошило б кишені європлатників розміщення органів ЄС, наприклад, у місті на Сені, не кажучи вже про місто на Темзі.

Під час вибору столиці Євросоюзу врахували й такий чинник, як наявність зручного залізничного сполучення між Брюсселем та іншими містами Європи. До речі, за одну-дві години на швидкісному потязі можна з Брюсселя дістатися Парижа (вартість квитків у обидва кінці цілком прийнятна — понад $50), Амстердама чи Лондона, а через п’ять годин опинитися в Мадриді.

Словом, Брюссель так і залишився на стику двох культур, двох мов: Париж — не Париж, Амстердам — не Амстердам, одною ногою — в середньовічному минулому, другою  — в сьогоденні. До того ж несучи  важкий тягар столиці Євросоюзу.

Нове життя Брюсселя

Висунення Брюсселя в коло елітних міст Європи вдихнуло в нього нове життя. Розгорнулося масове будівництво адміністративних споруд. «Мозковий центр» Євросоюзу розміщується нині на площі Шумана, в районі Беламонт. Її названо на честь відомого французького діяча — хрещеного батька ідеї створення об’єднаної Європи. До речі, неподалік від площі, перед входом до одного з міських парків, французові встановлено малопомітне погруддя. Хоча, щиро кажучи, концепцію заснування Сполучених Штатів Європи висунув вождь російського пролетаріату Володимир Ленін ще 1916 року, але в Західній Європі якось не прийнято згадувати про це.

На площі Шумана й навколо неї розташовані Рада міністрів ЄС (зауважмо, що ця гарна споруда, оздоблена рожевим гранітом, будувалася дуже довго й тепер затісна для ефективної роботи представників урядів 27 країн ЄС), а також штаб-квартира Єврокомісії. Останню, побудовану 1968 року, вже тривалий час реконструюють, бо на початку нинішнього століття в будівельних конструкціях виявили три тисячі тонн азбесту — будівельного матеріалу, небезпечного для життя єврочиновників. Для Європи така «забудькуватість» проектантів і будівельників непробачна, а в нас, як і в Росії, цього навіть не помітили б.

Рік тому Єврокомісія до безлічі об’єктів, які перебувають у її розпорядженні, додала будинок-вежу — 114-метрову «Маду плаза» (це перший офіс ЄК за межами престижної «єврозони»). Будинок викупили ще в березні 2005 року й зробили капітальний ремонт. А з 2007-го в «Маду плаза» на площі 40 тисяч кв. метрів працюють півтори тисячі «єврократів» — так охрестили в Брюсселі чиновників найвищого органу виконавчої влади Євросоюзу. В ЄК планують у новий офіс відселити співробітників департаментів інформації та зв’язків із громадськістю, а також дирекції культури й освіти. До слова, ЄК для своїх 25 тисяч чиновників знімає офісні приміщення в понад 60 будинках у так званому європейському кварталі бельгійської столиці.

За останні 30 років у різних районах Брюсселя зведено 80 основних і допоміжних споруд (кожна з 20 комісій працює у власній будівлі), зокрема й будинок Інвестиційного банку ЄС. Архітектура деяких із них оригінальна й втілює сучасні технологічні ідеї в будівництві громадських споруд. Тут багато світла, просторі холи прикрашено фонтанами й рослинами. Одне слово, європейським бюрократам гріх скаржитися, бо для них створено чудові умови. Залишається тільки по-людськи позаздрити єврочиновникам, які працюють у комфортабельних приміщеннях в екологічно чистих районах бельгійської столиці. Найближчим часом побудують ще декілька фешенебельних адмінспоруд, адже найвищій і середній ланці ЄК у наявних уже тісно.

Єврочиновників, які між собою спілкуються зазвичай доволі пристойною англійською, навряд чи цілком влаштовує надто спокійний Брюссель, проте середня місячна зарплата в $5000 і більше, вчасно виплачувана за рахунок платників податків із країн ЄС, змушує їх терпіти «чари» місцевої погоди, а столичну владу — створювати затишок європейським бюрократам. До речі, влітку величезна армія єврочиновників, а також представники й менеджери найбільших міжнародних структур і компаній із полегшенням залишають столицю Бельгії, аби відпочити не так від напруженої роботи, як від не завжди привітної й примхливої брюссельської погоди. Можливо, на деяких неабияк «тисне» провінціалізм Брюсселя в культурно-дозвільній сфері. Але це не головна біда для «єврократів». Психологи стверджують, що дефіцит адреналіну в крові багатьох із них, що приїхали з різних країн Старого Світу, заважає працювати активно, з цілковитою віддачею на благо процвітання Євросоюзу. Тихе, розмірне, дуже стабільне й упорядковане життя міста не витримує жодного порівняння з вируючим удень і вночі Парижем, Лондоном, а також каталонською Барселоною й іншими південними містами Європи.

Та відпустка швидко закінчується, і відпочилим бюрократам нічого не залишається, як знову повернутися до тимчасових брюссельських «гніздечок». І їхнє «похмуре» буття в Брюсселі, наповнене рутинною діяльністю, повертається на круги свої. Що вдієш, коли за таку роботу, як уже йшлося, пристойно платять.

До речі, Страсбургу й Франкфурту-на-Майні все-таки вдалося відірвати невеликий шматочок від загальноєвропейського пирога. Французи «приземлили» в себе другу, а можливо, й першу будівлю, де засідають європейські парламентарії. І законодавцям доводиться розриватися між Страсбургом і Брюсселем. А в Німеччині, у Франкфурті-на-Майні, в європейському ареалі хмарочосів розташовані структури, що займаються питаннями  економіки, насамперед інвестиційною політикою ЄС.

Перебування органів ЄС вигідне Брюсселю

Стосунки між міською владою Брюсселя та ЄС не завжди є гладкими. Бути столицею об’єднаної Європи фінансово вигідно та почесно, але водночас й відповідально. Як зауважив один із експертів ЄС, поступово влада Брюсселя й бюрократи ЄК «притерлися» й навчилися мирно співіснувати і йти назустріч одне одному. Усе-таки Бельгія та її столиця — це частина великого територіального європейського об’єднання. І брюсельці, як і жителі решти міст Євросоюзу, зацікавлені в прискоренні інтеграції в західній частині Старого Світу.

Не можна сказати, що Брюссель легко погоджується з усіма ідеями ЄК.  У припустимих межах він прагне нав’язати свою концепцію розвитку «євроцентру» й створення пішохідних зон довкола нього, щоб зберегти історичні квартали,  багато середньовічних будинків, а також споруди,  зведені під впливом такого модного архітектурного напряму кінця XІХ століття, як «art nouvo». У принципі, Брюссель міг би запропонувати європейцям побудувати окремий район подалі від площі Гранд-Плас. Але не зважився, бо фінансова користь від перебування майже в центрі міста органів ЄС значна. Бо це — робота для десятка тисяч городян, зайнятих обслуговуванням єврочиновників і менеджерів міжнародних структур, а також солідні податки, позапланові інвестиції. Недарма рівень доходів населення столиці Бельгії вищий, ніж середній по країні.

Багато питань «євромістобудування» в Брюсселі було знято після Единбурзького саміту-1992, на якому чиновники ЄС визначили довгострокову політику зведення споруд для різних інституцій. Так, ЄК і міська влада порозумілися щодо виділення додаткової території для поліпшення умов роботи євроструктур. За розрахунками експертів ЄК, понад 180 тисяч кв. метрів вільної площі знадобиться ще до 2009 року. Попит на офісні приміщення збільшиться. Добре, що в Брюсселі вартість оренди – більш як $210 на рік за один кв. метр. Це  вдвічі-втричі дешевше, ніж у Лондоні та Парижі, Франкфурті-на-Майні та Стокгольмі. До речі, ЄК на вигідних умовах домовилася з місцевою владою про укладання договору оренди території, виділеної під будинок парламенту. Він оформлений не на 3 або 6 років, як завжди, а на 27. Та й сума операції не настільки значна для європейських платників податків — менш як $1 млрд. Єдина сфера, де виникають непорозуміння між Єврокомісією та владою Брюсселя, це питання розміщення паркувань для машин ЄК. З екологічних причин мерія неохоче йде на поступки єврочиновникам у розширенні території для паркування.

До речі, позитивний досвід столиці Бельгії у створенні клімату довіри між місцевими й міжнародними структурами варто вивчити й Києву. Хтозна, може, в недалекому майбутньому й столиця України стане центром діяльності якогось важливого за кількістю учасників і економічною силою європейського об’єднання.

Брюссель — за єдність країни

Брюссель не просте місто, як це спершу здається. У 1830 році після буржуазної революції він став столицею Бельгії, а точніше кажучи, столицею об’єднаних в одну державу двох різних за національним складом мешканців територій, — Фландрії на півночі, розташованої ближче до Нідерландів, і Валлонії на півдні, неподалік від Франції та Німеччини. Протягом XVII—XVIII століть економічний і культурний розвиток цих двох територій мав свої особливості. Звідси й відмінності в культурі, традиціях двох народів, містобудуванні (наприклад, Антверпен і Брюгге з архітектурного погляду привабливіші за «європейський» Брюссель), а також у мові. Фламандці та валлонці пишаються своїми політичними й культурними діячами. До речі, у Фландрії жили й творили П. Рубенс, А. ван Дейк і Я. Йорданс  — видатна трійця художників середньовіччя.

Не стверджуватимемо, що відносини між Фландрією та Валлонією впродовж 170 років завжди були стабільні. Чимало західних експертів вважають, що Бельгія, як і Іспанія, може розпастися (до слова, у Фландрії націоналістичні настрої сильніші, ніж у Валлонії). Щоб зберегти єдність країни, Брюсселю доводиться лавірувати. Його мерія виступає проти розпаду федерації й можливого виділення міста в окрему територіальну й економічну одиницю, виходячи з того, що Брюссель — це все-таки серце ЄС.

Зауважмо, що столиця об’єднаної Європи поки що уникнула долі 15-мільйонних мегаполісів —  таких, як Мехіко, Сан-Паулу, Мумбай і Калькутта. Кількість населення Брюсселя за 100 років із 100 тисяч збільшилася до мільйона осіб. Щоправда, ці цифри не зовсім точні. Хоча тут мешкає «усього» мільйон людей, місто не закінчується за окружною автострадою й лише 10 хвилин їзди відділяють його від сусідніх населених пунктів. У Європі урбанізація відбувалася не за рахунок укрупнення віддалених один від одного населених пунктів, а за рахунок стирання межі між містом і селом. У результаті більші, середні, малі міста та селища злилися в агломерації. Від французького Лілля через бельгійські Гент, Шарлеруа, Брюссель і Антверпен і до голландського Амстердама тягнеться зона майже суцільної забудови.

Брюссель —  місто-хамелеон

Кажуть, столиця Євросоюзу, місто штаб-квартири НАТО, «пісяючого хлопчика» і гарячих бельгійських вафель — суворе, манірне й не схиляє людей до безумства. Та якщо вірити статтям, розповідям гідів і свідченням очевидців, усе якраз навпаки. Перефразовуючи приказку, скажемо: в тихому вирі євростолиці ще й які біси водилися та, напевно, водяться!

Наприклад, відомий такий факт: англійський поет Байрон якось напився та розбив у королівському парку якусь статую. А от російський цар Петро I, приїхавши на води, на прийомі, що відбувся на його честь, теж напився й у тому самому парку нібито привселюдно відправив малу нужду просто… у фонтан.

А тепер у цьому парку цвітуть каштани й гуляють засмаглі італійські туристи.

Та навіщо далеко ходити, взяти хоча б символ міста, а то й усієї країни, «Манекен Піс» — «пісяючого хлопчика», що неподалік від чудової площі Гранд-Плас. Європейці жартують, що бельгійці носяться з ним як з писаною торбою. Напевно, є за що. Глави різних країн нагороджують його орденами, а в свята одягають у різні строї: наприклад, у форму збірної з футболу або національний шотландський костюм (картатий кілт на «пісяючому хлопчикові» — це щось!). Одного разу в День незалежності України мерія Брюсселя надала їй право на півгодини одягти його в український національний костюм.

 А найперший костюм подарував йому сам Людовик XIV, «король-сонце». На Гранд-Плас є й музей «пісяючого хлопчика», де зібрано понад 600  костюмів, а також представлено історію європейської каналізації — від пісуарів і унітазів різних епох до облаштування каналізаційних систем. До речі, пам’ятник напрочуд малий за розміром, але не за значенням. Кожний бельгієць вдячний історичному рятівникові своєї столиці, котрий у природний спосіб урятував Брюссель від пожежі. Нещодавно на сусідній вулиці з’явився й жіночий варіант славнозвісного пам’ятника — «Яннекен-Піс». Подейкують, що встановлення фонтанчика домоглися європейські феміністки. Але «сестричка» поки що не досягла популярності «братика». На честь «пісяючого хлопчика» щорік улітку влаштовують свято пива. Цього дня фонтанчик «заряджають» відповідно не водою, а пивом. Городяни підставляють долоні й п’ють... Пива в Бельгії — кілька тисяч сортів, і з’явилося воно ще в середні віки, за часів Тіля Уленшпігеля.

А от слава Амстердама як секс-столиці не дає Брюсселю спокою. Суперництво триває відтоді, як ці міста входили до складу однієї держави — Фландрії. Напівголі дівчата серед білого дня красуються у відчинених вікнах, що виходять на залізницю, аби всім приїжджім було забезпечено «свободу вибору».

До речі, Брюссель називають іще Парижем у мініатюрі. Парижани, щоправда, трохи глузують з брюссельців, оскільки ті самотужки нічого вигадати не в змозі, а все запозичують у них. У Брюсселі є Королівський палац, схожий на Версаль, але все-таки не Версаль, головний Кафедральний собор св. Мішеля, схожий на Нотр-Дам де Парі. Є навіть вузенька вулиця, обабіч котрої дуже близько один від одного розташовані десятки ресторанів, як у Латинському кварталі Парижа. Там можна добре пообідати курчам на грилі або випити філіжанку гарячого шоколаду зі знаменитими бельгійськими вафлями — гофрами. Коли ж порівнювати Брюссель і Париж, то й справді можна знайти не одну подібність, однак різниця полягає в атмосфері. У Брюсселі вона інша, може, дещо аристократичніша й не така «гордовита», як у Парижі. Навіть не знаючи англійської (а в Бельгії дві державні мови — французька та фламандська), кожен бельгієць, аби допомогти туристові, не вагаючись, неодмінно скористається ще однією — мовою жестів.

Брюссель ще «приземлив» і НАТО

Як уже згадувалося, штаб-квартира НАТО розташована в передмісті Брюсселя, у перебудованій будівлі колишнього столичного шпиталю і є мережею одно- або двоповерхових модулів. Натовцям уже тісно в старих стінах, і вони хочуть змінити місцеперебування.

Влада Брюсселя пішла назустріч побажанню керівництва альянсу й затвердила рішення про будівництво нового комплексу споруд штаб-квартири НАТО на території першого цивільного аеропорту бельгійської столиці в містечку Арен. Відповідну постанову раніше ухвалили члени держкомісії, попри обурення громадськості та активістів товариства, що виступає на захист історичної спадщини. Основний аргумент противників будівництва зводився до того, що реалізація проекту спричинить знесення споруд аеропорту, які є історичною та культурною спадщиною, бо зведені ще в 20-ті роки минулого століття. На їхню думку, варто не зносити, а реконструювати, щоб відкрити Європейський меморіал аеронавтики.

 

Тему досліджував
Сергій Лебедько.

Київ—Брюссель—Київ.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня

Реєстр збитків від агресії РФ визначив дату початку роботи та пріоритетних постраждалих  Вчора, 27 березня

У Польщі заявили, що близькі до угоди з Україною щодо агропродукції Вчора, 27 березня

Глава МЗС Швеції: НАТО має створити більше стратегічних труднощів для Росії Вчора, 27 березня