Як боротися з корупцією

Саме слово «корупція» означає зловживання, що полягає у використанні законодавства чи публічної влади в приватних інтересах одних осіб на шкоду приватним інтересам інших. Законодавство й публічна влада — це інструменти, покликані забезпечити порядок у суспільному житті, заснованому на соціальних законах. Цей порядок є основою справедливості в розподілі соціальних благ між людьми. Зловживання законодавством і публічною владою є свавіллям, порушенням порядку, а отже, й соціальної справедливості. Тому корупція — це завжди використання особою законодавства чи публічної влади на шкоду своїм ближнім. Вона є не лише порушенням правопорядку, а й аморальним учинком і гріхом. Відповідно до принципу соціального натуралізму суть корупції в тому, що вона є проявом сваволі й ілюзій людей, тобто це такий прояв волі та свідомості, який порушує природні закони суспільного життя людей*.

Корупція в Україні має особливості, які відрізняють її від корупції в розвинених країнах. Без виявлення їх не можна розробити адекватних протикорупційних заходів. Корупція в нашій державі — це корупція кризового типу. Тобто така, що: а) породжується кризою сучасного українського суспільства (а не лише недосконалістю кримінальної юстиції), б) здатна поглиблювати цю кризу, маючи властивість зводити нанівець будь-які політичні, економічні, правові й моральні реформи. І в цьому її загроза національній безпеці.

Криза українського суспільства — наслідок кризи соціальної культури громадян, яка включає, зокрема, політичну, економічну, правову, моральну культуру громадян. Існує закономірність: яка соціальна культура громадян — таке й суспільне життя. Отже, корупція кризового типу, що вразила сучасну Україну, має фундаментом  значний прошарок громадян, позбавлених належної соціальної культури й тому уражених сваволею й ілюзіями, які проявляються у вигляді корупції. Саме відсутність у громадян належної політичної, економічної, правової, моральної культури, що її мають, наприклад, шведи чи німці, є нині живильним середовищем для корупції кризового типу в Україні. Така корупція становить основну загрозу українській нації, зокрема політичним, економічним, правовим, моральним і культурним засадам її розвитку. За найближчого розгляду можна побачити, що навіть проблеми, які виникають навколо української мови в Україні, мають «корупційний компонент».

Корупція кризового типу в Україні, що вражає не лише державу, а й громадянське суспільство та саму українську націю, зумовлює те, що для ефективної їй протидії має бути розроблена адекватна саме цьому типові корупції (а не корупції взагалі) технологія протидії. І тут варто звернутися до світового досвіду. Зокрема, до технології протидії корупції кризового типу, використаної Ф. Рузвельтом у рамках так званого «Нового курсу», який був застосований для виведення США зі стану Великої депресії 1929—1933 років.

На наше переконання, подібного підходу поки що немає в Україні. Нинішня антикорупційна діяльність не адекватна сучасній «українській» корупції. Вона зводиться до сліпого маніпулювання змінами в законодавстві (що має вигляд його вдосконалення) й хаотичних дій у «вдосконаленні» інституцій кримінальної юстиції (правоохоронних органів). Понад десятилітній досвід такої протидії свідчить про її безплідність. Отже, неврахування закономірностей існування корупції кризового типу в Україні призводить до волюнтаризму в протидії їй (зокрема, до  законодавчого, а також політичного, який проявляється в безсистемному реформуванні інституцій кримінальної юстиції).

Аналіз практики протидії корупції в Україні свідчить, що вона не заснована на адекватних уявленнях про корені корупції. Зокрема, не враховується чинник корупційної активності громадян, і тому все зводиться до корупційної активності посадових (службових) осіб. Це означає, що зі стратегії і тактики протидії корупції випадає такий потенціал, як «діяльність, спрямована на зменшення корупційної активності громадян», що має, на нашу думку, вирішальне значення для протидії корупції кризового типу. Очевидною є істина: чим менше хабарі даватимуть, тим менше їх братимуть. Інакше кажучи: якщо так багато хабарів беруть,  отже, їх багато й дають.

Включення потенціалу «діяльності, спрямованої на зменшення корупційної активності громадян» до системи протидії корупції передбачає розгортання діяльності з формування антикорупційної культури громадян (зокрема, наприклад, у вигляді розробки та здійснення спеціальної «Програми формування антикорупційної культури в Україні», з урахуванням зарубіжного досвіду, зокрема досвіду формування у громадян «антимафіозної культури» в італійському місті Палермо).

Потреба такого підходу до вдосконалення протидії корупції в Україні випливає з розроблюваної в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького  доктрини протидії злочинності, яка виражається формулою: «соціальна культура громадян плюс кримінальна юстиція». Ця так звана культурницька доктрина  полягає ось у чому: якщо в Україні не буде створено умов для розвитку соціальної (тобто політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян, то жодні конституційні, законодавчі, судові, управлінські чи інші реформи не матимуть антикримінального, зокрема й антикорупційного, ефекту, а отже, й будь-якого взагалі. Допомогти нашій державі можуть лише реформи на зразок «Нового курсу» Ф. Рузвельта, які мають саме антикорупційний потенціал, тобто створюють умови для розвитку політичної, економічної, правової, моральної культури громадян.

Виходячи з «культурницької» доктрини протидії злочинності (і корупції), слід вказати на таку закономірність: кримінальна юстиція є ефективною настільки, наскільки розвинутою є соціальна культура громадян, під якою розуміють їхню політичну, економічну, правову та моральну культуру. Згідно з цією доктриною, жодні «вдосконалення» кримінальної юстиції (тобто вдосконалення антикорупційного законодавства й антикорупційних інституцій) не даватимуть ефекту, якщо не буде належно розвинута антикорупційна культура громадян в Україні.

Для реалізації цієї доктрини має буде розроблено й упроваджено в життя єдину антикорупційну політику в Україні. Як свідчить аналіз світового досвіду, найпридатнішим для здійснення цієї функції органом в умовах нашої держави є Міністерство юстиції України (за відповідного вдосконалення його компетенції).

Щодо такого компоненту протидії корупції, як вдосконалення кримінальної (антикорупційної) юстиції в поєднанні з формуванням антикорупційної культури в Україні, то тут варто вжити, зокрема, таких заходів:

1. У рамках кримінальної юстиції створити спеціальну підсистему антикорупційної юстиції, яка передбачала б: 1) відповідні правові норми різноманітних галузей права, спрямовані на протидію корупції — і на запобігання їй, і на забезпечення відповідальності за неї; 2) спеціальну компетенцію для антикорупційних інституцій, необхідну для ефективної протидії корупції; 3) відповідне фінансове, технічне, науково-методичне, експертне та інше забезпечення антикорупційної юстиції.

2. Створити функцію (у Міністерстві юстиції Україні) постійного науково-експертного забезпечення протидії корупції, зокрема вивчення та впровадження в життя зарубіжного досвіду такої протидії, зокрема діяльності антикорупційної юстиції. Нині є достатньо підстав вважати, що антикорупційна політика, а також стратегія й тактика протидії корупції в Україні є антинауковою. Це одна з причин її неефективності. Без усунення цього недоліку годі й сподіватися на успіх, про що свідчить і зарубіжний досвід. Тож гострою є потреба проведення наукових досліджень у галузі політичної кримінології, що допомогло б виявляти, зокрема, політичні аспекти корупції.

3. У зв’язку з особливостями корупційної злочинності створити спеціальну систему органів антикорупційної юстиції, пристосованих для виконання функції розслідування саме корупційних злочинів (із урахуванням, наприклад, досвіду ФБР у США).

4. Міністерству юстиції України надати відповідну компетенцію для виконання функції антикорупційної експертизи нормативно-правових актів, а також рішень державних органів і органів місцевого самоврядування, громадських організацій, партій тощо.

5. Для підвищення можливостей законної протидії корупції по-новому сформулювати концепцію використання арсеналу засобів протидії корупції, розширюючи їхнє коло й переоцінюючи в сучасних умовах їхню допустимість. Зокрема, слід, на нашу думку, декриміналізувати провокацію хабара. Потрібно також розширити інші можливості для виявлення та розслідування корупційних злочинів. Адже корупціонери прикриваються нині просторікуваннями про політичні переслідування. Очевидно, актуальною є антикорупційна політика, спрямована на реалізацію принципу симетричності: а) можливостей особи захищатися від зловживань уповноважених на антикорупційну діяльність осіб, з одного боку і б) можливостей  уповноважених осіб долати протидію корупціонерів — з другого. (Враховуючи для реалізації цього принципу досвід США в подоланні корупції 30-х років минулого століття, а також інших країн.)

6. Унести відповідні зміни до паракримінального законодавства: конституційного, цивільного, адміністративного, фінансового, господарського, земельного, муніципального тощо, аби створити можливість ефективного застосування кримінального законодавства, зокрема кримінально-правових норм, що передбачають кримінальну відповідальність за корупційні злочини.

7. Упровадити принцип рівності громадянина й держави перед законом і судом — важливий засіб протидії корупції як різновиду зловживання службовими особами законодавством і владою. Законодавчо забезпечити громадянам право на конституційну скаргу, враховуючи, зокрема, досвід ФРН.

8. Передбачити в Кримінальному кодексі відповідальність за купівлю-продаж голосів у виборних (представницьких) органах, зокрема органах місцевого самоврядування.

9. Законодавчо закріпити механізм відповідальності за незаконні рішення, що приймаються колегіальними органами, зокрема завідомо незаконні рішення судів, прийняті колегіально.

10. Розробити й запровадити комплексні технології протидії корупції в основних сферах: державному управлінні, місцевому самоврядуванні, правосудді, будівництві, освіті, медицині тощо. Ці технології мають передбачати комплекс керованих із єдиного спеціального органу заходів: аналітику, експертизу, розвідку, розслідування, судівництво і т. п. (Наприклад, корумпованість у житловому будівництві спричиняє майже 30-відсоткове позаекономічне підвищення цін на квартири в Києві. Це так званий корупційний компонент ціни).

11. Для здійснення антикорупційного просвітництва та підвищення антикорупційної активності громадян забезпечити поширення в суспільстві інформації про причини й умови, що сприяють корупції, корупційні технології та соціальні (політичні, економічні, правові, моральні) наслідки корупції.

12. Протидію корупції шляхом розвитку соціальної, тобто політичної, економічної, правової, моральної, культури громадян визнати чинником, без якого неможливий розвиток української нації.

Це лише деякі пропозиції до створення нової технології протидії корупції — соціальному злу, що має здатність зводити нанівець будь-які реформи й будь-які добрі наміри політичних партій, урядів, парламентів, загрожуючи, крім іншого, й духовному здоров’ю нації.

Автор: Олександр Костенко