передплата Українською | In English

№18, вересень 2008

Мистецтво великого почуттяМистецтво великого почуття

Пейзажі одного з найстарших художників України Георгія Петрова є яскравим підтвердженням слів Олександра Дейнеки: «Мистецтво народжується з великого почуття». Та велике почуття визріває лише у витонченій душі, котра відчуває повнокровність світу з його блакитною далиною, божою росою й малиновими хмарами на заході сонця. Тому й кажуть, художником треба народитися.

Мабуть, не випадково Георгій Петров з’явився на світ 19 січня 1927 року на Водохреща, коли вода у ріках цілюща, а краса засніженого світу особливо пронизлива. Народився митець у Покровську Саратовської області. Це місце відоме соляними озерами й копальнями, на яких здавна працювали вихідці з України. Олександра Харитонівна, мати Георгія, мала українське коріння й походила зі старовинної дворянської родини Андреєвих, згадки про яку сягають ХVII століття. Вона була випускницею Інституту шляхетних панянок, мала гарний голос і чудово грала на гітарі. Талановита жінка трагічно загинула 1929 року. Неабияку роль у формуванні художнього хисту хлопчика відіграв батько, котрий, однак, вважав, що художник — це не професія. Та й сам Георгій Петров часто повторює: художник — це покликання. Коли він разом із батьком їздив рибалити, звертав увагу на тумани над лісовими озерами, й дитяча душа завмирала від краси. Відтоді Георгій робив замальовки. А коли за його малюнок (качка, що переводить каченят через дорогу) старша сестра отримала найвищу оцінку, це окрилило хлопчика.

На початку Великої Вітчизняної Георгій Петров навчався у сьомому класі. Восени 1941 року він улаштувався в залізничне депо учнем токаря. Працюючи в нічні зміни, малював робітників, верстати, паровози. Бажання стати художником було аж надто великим. Коли у 1942 році Георгій випадково побачив у місцевій газеті оголошення про набір до Саратовського художнього училища імені Боголюбова, потай від рідних подав документи на живописне відділення. На іспити їздив поромом — після зміни, прямо в робочому одязі. Гроші на проїзд йому давала мати друга, котра працювала лікаркою і підтримувала хлопчика у його виборі.

1943 року училище, що належало до найстаріших художньо-освітніх закладів Росії, святкувало своє 45-річчя. Заснував його професор Академії мистецтв Олексій Петрович Болотов, онук письменника Радіщева. У різні роки випускниками училища були відомі митці Кузнецов, Петров-Водкін, Уткін. Неподалік розміщувався Саратовський художній музей, котрий був відкритий на три роки раніше від Третьяковської галереї й за сім років до Російського музею в Петербурзі.

Георгій Петрович із теплотою згадує своїх перших викладачів. Микола Архангельський (у майбутньому заслужений діяч мистецтв РСФСР та лауреат Державної премії) був випускником Санкт-Петербурзької Академії мистецтв. Саме він навчив Петрова техніки акварелі. Іван Щеглов, який викладав живопис, був людиною високої культури. Та вчитися у нього довелося недовго. У 1944 році педагога репресували. Повернувшись на батьківщину після смерті Сталіна, Іван Щеглов невдовзі, у 1960-му, помер. Малював учитель у старій академічній манері. Збереглася лише невелика частка творів художника — ніби наперекір складному часу та непростій долі. Одна його робота зберігається у Третьяковці, п’ять — у Саратовському музеї.

Наставники навчили Петрова багато чого і передусім — самозреченості у ставленні до мистецтва. 

За голодних часів війни молодий художник заробляв на хліб, малюючи вітальні листівки. Матеріальні негаразди змусили його 1944 року перервати навчання. І лише через п’ять років Георгій поновився в училищі, котре й закінчив у 1953-му. Незрима десниця долі майже відразу по закінченні училища скерувала художника на землю пращурів. Георгій Петрович потрапив в Україну, у Херсон, де мешкала бабуся. Там, випадково побачивши оголошення на автобусній зупинці, він улаштувався на роботу до місцевого товариства художників. Згодом Херсон став рідним містом Петрова, в якому він знайшов дім, дружину й друзів.

1955 року художник брав участь в обласній виставці, присвяченій будівництву Каховської ГЕС. За два роки — уже на республіканській виставці — експонувалася його робота «У затоні», котра нині зберігається у картинній галереї Нової Каховки. На іншій республіканській виставці 1960 року експонувалася робота митця «На пірсі судоремонтного заводу імені Куйбишева».

Георгія Петровича завжди цікавила акварель. На початку 70-х він дізнався, що у Києві створюють спеціалізовані групи майстрів  акварельного живопису. А в Миколаєві, поруч із Херсоном, почала працювати всесоюзна група акварелістів, яку очолив художник Луньов. Саме він, до речі, побачивши акварелі Петрова, прийняв його  в групу. Там Георгій Петрович познайомився з Миколою Бережним, який відкрив йому нові секрети в техніці акварелі.

Автор: Олена Плаксіна

Плакат - брат барикад

Останні новини

Путін не блефує, ЄС має всерйоз поставитися до його ядерних погроз – Боррель Сьогодні, 25 вересня

Французькі депутати хочуть розслідувати ймовірне російське фінансування партій Вчора, 24 вересня

Зеленський доручив МЗС відреагувати на постачання Іраном безпілотників Росії Вчора, 24 вересня

Президент Євроради закликав призупинити членство Росії в Радбезі ООН Вчора, 24 вересня

Комісія ООН підтвердила скоєння Росією воєнних злочинів в Україні 23 вересня

23 держави і одна організація попросили ЄСПЛ долучитись до справи України проти РФ 23 вересня

Берлусконі напередодні виборів спричинив скандал заявами про вторгнення Путіна 23 вересня

Трибунал для Путіна, Захід коментує ядерні заяви РФ, Ізраїль продає "Залізний купол": новини дня 23 вересня

Пентагон: ядерні погрози Путіна не вплинуть на підтримку України 23 вересня

Зеленський утворив робочу групу для створення Спецтрибуналу щодо злочину агресії РФ 22 вересня