№15, серпень 2008

Щоб Кремль спустив прапор у Севастополі

За словами Президента України Віктора Ющенка, перелік проблем у відносинах України й Росії є вичерпним і містить усього три пункти: Чорноморський флот РФ, питання кордонів і розвиток співробітництва в енергетичній сфері. Втім, відділити ці питання одне від одного повністю не можна: за найменшого загострення відносин між країнами так чи інакше чіткіше постають усі три проблеми.

Приміром, під час «газової війни» 2005 року знов ускладнилася проблема Чорноморського флоту, котра після врегулювання конфлікту навколо острова Тузла не порушувалася близько двох років. А от звинувачення ВМФ Росії від 13 січня 2006 року на адресу нашої держави в захопленні Ялтинського маяка майже збіглися в часі із заявою української сторони в грудні 2005 року про необхідність проведення інвентаризації всіх об’єктів, які використовуються російським ЧФ. І хоча обидві сторони заперечують наявність будь-якого зв’язку між цими подіями, громадськості вже давно зрозуміло, що Чорноморський флот Росії, котрий базується на території української військово-морської бази «Севастополь», є саме тією проблемою двосторонніх відносин Україна—РФ, яка впливає й на інші аспекти зовнішньополітичних прагнень нашої держави — її євроінтеграційний та євроатлантичний курси. Зокрема, про це заявив на початку 2005 року тодішній міністр закордонних справ Борис Тарасюк, назвавши перебування ЧФ РФ у Криму перепоною, що заважає європейській інтеграції України, адже в ЄС і НАТО це питання вважають «проблемою двосторонніх відносин України й Росії». Проблемою воно справді є, але останніми роками перетворилося ще й на чинник політичного тиску на нашу державу.

Російська сторона стверджує, що базування її флоту в Криму забезпечує охорону морських кордонів і Росії, і України. Однак ідеологічне кліше дедалі більше вступає в суперечність із проголошеним курсом України на євроатлантичну інтеграцію: для цього автономія є чи не найліпшим плацдармом, адже проросійськи налаштоване населення підтримує ідею базування ЧФ і через свою антипатію до НАТО, і через постійні натяки Кремля на можливість повернення Криму до складу Росії. Останнім часом це питання постало надто гостро через намагання України отримати в альянсу ПДЧ, а особливо через рішення саміту НАТО в Бухаресті щодо можливості його надання вже в грудні цього року. І наш північний сусід прагне скористатися «кримською картою» як одним із головних своїх козирів. На засіданні Ради НАТО—Росія 4 квітня 2008 року в Бухаресті тодішній Президент РФ Володимир Путін поставив під сумнів саму українську державність. А 18 червня, аналізуючи можливість виведення ЧФ РФ із Севастополя після 2017 року, постійний представник Росії в НАТО Дмитро Рогозін наголосив, що  Україна недооцінює наслідків вступу до НАТО, зазначивши: «Крим туди не збирається». Як і деякі інші російські політики, Рогозін поставив під сумнів приналежність Криму Україні. За його словами, Кримський півострів Микита Хрущов передав Україні «на знак вічної дружби й історичного возз’єднання України з Росією« й питання наразі полягає лише в тому, «чи скористається Росія цим юридичним нюансом».

Досить сміливо, зважаючи на наявну нормативно-правову базу, що визначає перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі лише на правах оренди й нічого більше. Так, 11 травня мер Москви Юрій Лужков, виступаючи в Севастополі на концерті з нагоди 225-ї річниці заснування ЧФ, сказав, що питання Севастополя «залишилося невирішеним» і місто слід повернути Росії. Як наслідок, СБУ заборонила йому в’їзд на територію України. Тоді Кремль вдався до менш радикальних методів: 23 червня заступник міністра закордонних справ Росії Григорій Карасін заявив, що РФ може погодитися на підвищення плати за базування свого Чорноморського флоту в Україні після 2017 року. Російська Федерація розуміє, що сума ренти, зафіксована в статті 2 Угоди між урядом України й урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, є на сьогодні надто малою. Сума щорічних виплат частини державного боргу України, на погашення якого росіяни повертають орендні кошти, становить 97,75 млн. доларів США. Порівняно небагато, якщо взяти хоча б щорічні російські виплати у 300 млн. доларів за оренду військово-морської бази Камрань на території В’єтнаму. Тож українська сторона не забарилася з відповіддю, і вже 24 червня речник МЗС Василь Кирилич, коментуючи заяву Г. Карасіна, констатував, що Конституція України не передбачає базування іноземних військових формувань на державній території. Відповідно до цього на найвищому рівні ухвалено рішення про підготовку базових документів, які передбачатимуть завершення дії угоди, що дає право базування ЧФ РФ до 2017 року. Як відомо, 28 травня 2017 року завершується термін його базування в Севастополі. «Отже, 29 травня 2017 року російський Чорноморський флот має залишити територію України. Це норма, яка не підлягає дискусії», — наголосив Василь Кирилич.

Віктор Ющенко вже доручив урядові розробити законопроект щодо припинення з 2017 року дії міжнародних договорів про тимчасове перебування на території України російського Чорноморського флоту. Про це йдеться в указі глави держави від 20 травня 2008 року, яким він ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони від 16 травня «Про заходи із забезпечення розвитку України як морської держави». 15 ж квітня, перебуваючи з офіційним візитом у Москві, міністр закордонних справ України Володимир Огризко передав російському колезі Сергію Лаврову Меморандум про виведення військових формувань Чорноморського флоту РФ з місць його тимчасової дислокації на території Української держави до 28 травня 2017 року. Документ передбачав з 1 червня 2008 року початок консультацій щодо порядку й етапів виведення військових формувань ЧФ РФ з території України. Та для російського керівництва Чорноморський флот давно став чинником політико-військової присутності, а порушення питання про можливість його виведення вже в недалекому майбутньому взагалі не підлягає московській логіці. Згадуваний Дмитро Рогозін навіть стверджував, що «виводити флот із Севастополя немає куди», тому єдиний на сьогодні вихід — продовжити договір оренди на вигідніших для України умовах. Пролунала й думка, що наша держава прагне не продешевити, виторгувавши прийнятну орендну платню за базування ЧФ РФ у майбутньому. Однак ніхто не зважає на те, що виведення будь-яких військових формувань, а тим паче флоту — справа не одного дня, а кількох років, тож розпочинати переговори потрібно вже сьогодні, що й робить наша держава. А щодо дотримання чинної угоди, то, за словами Голови Верховної Ради Арсенія Яценюка, «Україна як правова європейська держава однозначно її виконуватиме».

Справді, наша держава виявляє неабияку стійкість перед натиском північного сусіда. Здається, з цією метою в червні було призначено й нового посла України в РФ Костянтина Грищенка, котрий чи не найкраще обізнаний зі специфікою російської політики стосовно Чорноморського флоту, адже керував переговорами з росіянами з приводу безболісного поділу майна ЧФ СРСР у 1990-х роках. Йому також удалося значно підвищити роль нашого посла в Росії: відтепер, згідно з президентським указом, Надзвичайний і Повноважний Посол України в РФ є за посадою одним із заступників секретаря Ради національної безпеки й оборони, що забезпечує йому можливість впливати на прийняття рішень, які стосуються розвитку відносин між Україною та Росією. Ця подія дала підстави одразу ж говорити й про зміну посла РФ у нашій державі: Віктор Черномирдін, котрий обіймав цю посаду останні сім років, чомусь тепер зовсім не задовольняє Кремль. Експерти в обох столицях можливу його відставку пов’язують із 225-річчям Севастополя, яке 11—13 травня року відсвяткували за українським, а не російським сценарієм. Президент РФ Дмитро Медвєдєв, який мав особисто відвідати урочистості, відмінив свій візит до України. Поступово російське керівництво вдається до арсеналу методів, котрі дозволили б продовжити термін перебування ЧФ РФ на українській території. Зокрема, йдеться й про «відсутність нового місця базування флоту». Однак усім добре відомо: ще кілька років тому росіяни ухвалили політичне рішення зробити Новоросійськ фактично головною військово-морською базою Чорноморського флоту, а також створити необхідну інфраструктуру на російському узбережжі Чорного моря. Програма розбудови бази ВМФ у Новоросійську розрахована до 2020 року й передбачає фінансування в розмірі 40 мільярдів рублів. Утім, спускати прапор у Севастополі Кремль наміру не має, бо флот із його розгалуженою розвідувальною структурою й розвиненою пропагандистською базою залишається потужним важелем впливу на політичне життя в нашій державі. Отже, початок переговорів між Україною й РФ наразі просто необхідний.

Автор: Юлія Цирфа

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Вчора, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Вчора, 28 березня