Звалища – виклик сталому розвитку

Усе має кудись подітися

В Україні близько 130 тисяч гектарів земельної площі зайнято сміттєзвалищами, на яких зберігається 35 мільярдів тонн твердих відходів. Щороку в країні створюється 12 тисяч несанкціонованих сміттєсховищ, оскільки полігонів для сміття просто не вистачає (нині у нас є понад 700 сховищ твердих побутових відходів, а ще 500 потрібно збудувати).

З усієї маси сміття утилізації або переробці підлягає лише 3%. Значна кількість існуючих полігонів уже вичерпали свій ресурс, а самі сміттєзвалища стали фактором антропогенного навантаження на довкілля. Відсутність систем фільтрації практично на всіх полігонах та звалищах збільшує їхню небезпеку.

За інформацією Міністерства житлово-комунального господарства України, найбільша кількість перевантажених полігонів у Чернігівській (43) та Полтавській (25) областях, а найгірші показники стосовно невідповідності нормам екологічної безпеки — у Херсонському та Чернігівському регіонах.

1999 року 50 мільйонів українців викинули близько 26 мільйонів кубічних метрів сміття, а 2007 року 46 мільйонів наших громадян утворили 53 мільйони кубічних метрів твердих побутових відходів.

У населених пунктах країни щороку накопичується близько 35 млн. куб. метрів твердих побутових відходів (далі — побутові відходи), які захоронюються на 770 полігонах загальною площею майже 3 тис. гектарів та частково утилізуються на сміттєспалювальних заводах.

Накопичення побутових відходів значною мірою залежить від погодних умов, сезону року, ступеня благоустрою житлових будинків, рівня життя населення тощо. У загальному обсязі побутових відходів міститься 10,3—26,4 відсотка паперу, 20—40 — харчових відходів, 0,75—3,7 — деревини, 0,2—8 — текстилю, 1—5,8 — металів, 1,1—9 — скла, 0,6—6 — полімерних відходів та інших речовин.

Збирання побутових відходів здійснюється більше ніж 7,5 тис. спеціальними автомобілями 56 спеціалізованих автопідприємств та 650 цехами. Проте рухомий склад спеціалізованих автопідприємств застарілий, майже 75 відсотків автомобілів відпрацювали свій ресурс і підлягають списанню. За нормативу 12 відсотків, відновлюється лише 1 відсоток парку. Високий рівень тарифів із надання послуг у сфері поводження з побутовими відходами призвів до зменшення кількості укладених договорів на ці послуги.

Для збирання та тимчасового зберігання побутових відходів використовуються контейнери, які через застосування недосконалого механізму розвантаження деформуються та псуються. Частина контейнерів виготовляється без кришок, що призводить до підвищення вологості побутових відходів, зумовлює прискорення процесів загнивання в теплий період року та примерзання їх до контейнерів у морозну погоду, у зв’язку з чим ускладнюється транспортування та стає практично неможливою подальша переробка побутових відходів. Через несвоєчасне вивезення побутових відходів контейнери стають місцем розповсюдження гризунів, шкідливих комах та небезпечним джерелом інфекції.

Майже всі побутові відходи захоронюються на полігонах. Переважна їх більшість працює в режимі перевантаження, тобто з порушенням проектних показників щодо обсягів накопичення відходів. Водночас полігони є джерелом інтенсивного забруднення атмосфери та підземних вод. На жодному з них не знешкоджується фільтрат. Майже усі полігони потребують невідкладної санації та рекультивації. Половина полігонів побутових відходів приймає промислові відходи.

Найбільші площі під полігони зайняті в Дніпропетровській — 140 гектарів, Донецькій — 330 га, Одеській — 195 га, Запорізькій — 153 га, Луганській областях — 129 га.

З чотирьох сміттєспалювальних заводів (у Києві, Харкові, Севастополі та Дніпропетровську) працюють лише Київський і Дніпропетровський, обладнання яких застаріле і не відповідає сучасним екологічним вимогам, унаслідок чого вони стають джерелом забруднення довкілля токсичними газами.

У сільських населених пунктах відсутні спеціалізовані підприємства у сфері поводження з побутовими відходами та санкціоновані звалища відходів. Побутові відходи складуються у природних рельєфних утвореннях — балках, ярах, долинах річок. Це становить екологічну небезпеку, оскільки стічні води, насичені забруднювальними речовинами, потрапляють у водні об’єкти.

(Із Програми поводження з твердими побутовими відходами, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 4 березня 2004 року).

Людство шукає можливості подолання сміттєвої кризи на планеті. Один із  способів цього — управління відходами.

Україна  вже кілька десятків років намагається вийти з глухого кута, випробовуючи власні варіанти та запроваджуючи досвід інших країн. Проте проблема відходів у ХХІ столітті є не так технологічною, як соціально-психологічною. Соціальні технології потребують наразі значно більшої уваги, бо збереження довкілля та здоров’я населення залежать від суспільної поведінки та налагодженого діалогу між владою й громадянами.

Відходи — потужний стресовий чинник, який негативно впливає  на довкілля й психіку людини, руйнуючи  добробут в урбанізованому середовищі. Наша найголовніша вада — недостатнє усвідомлення спільної відповідальності за стан довкілля, занепад культури поведінки населення, яка майже не формується і це відкладається на невизначений час через брак коштів.

Змінити ставлення до того, що і як ми споживаємо, — найголовніше завдання, виконати яке можна тільки пам’ятаючи: «Все має кудись подітися».

Санітарно-епідеміологічні умови міських поселень середніх віків сприяли поширенню хвороб. Скажімо, під час епідемії чуми з 1347 по 1350 роки вимерла приблизно третина Європейського континенту від Ісландії до Індії. Чорна смерть знищила половину населення Італії, у Лондоні виживала одна людина з десяти.

Поширення пандемічних хвороб епохи Відродження було врешті подолано. Та чи пов’язує хтось нинішні епідемії туберкульозу, гепатиту, ВІЛ зі станом санітарії у сучасному світі? Забруднювальних речовин стало набагато більше,  шляхи їхньої міграції непередбачувані, а способи утилізації відходів самі по собі є серйозними забруднювачами довкілля.

Бізнес і технології

Аналіз сучасних тенденцій управління відходами показує, що найчастіше у вісімдесятих роках ХХ століття застосовували термічні процеси — спалювання за температури 1000—1200 °С. Проте це надзвичайно неефективні й небезпечні технології. Європейські країни та США вже відмовилися від спалювання, визнаючи його небезпечнішим за звичайне поховання відходів.

Під час спалювання тонни твердих побутових відходів утворюється від 4 до 8 тисяч кубометрів газів, що містять оксиди азоту й сірки, хлороводень і поліхроматичні вуглеці, хлорбензоли й важкі метали, сполуки групи діоксинів. А в стічних водах, окрім важких металів, є сульфати, нітрати й нітрити, нафтопродукти тощо. Високотоксичними й мутагенними відходами є і шлаки, які не можна складувати без нейтралізації.

Боротьба з технологіями спалювання надзвичайно важлива для нашої країни. Адже такий спосіб  утилізації сміття позбавляє нас персональної відповідальності, нав’язливо пропонує «казкові» шляхи розв’язання проблеми.

Спалювання знищує матеріали, які можуть бути вторинною сировиною — потужним ресурсом у виробництві паперово-картонних виробів, черепиці, металів тощо. На полігонах поховання в Україні щороку накопичується величезна кількість вторинної сировини: близько 2,5 млн. тонн паперу, 400 тис. тонн чорних, 25 тис. тонн кольорових металів, 400 тис. тонн пластмаси. Вартість цієї потенційної сировини становить близько мільярда гривень.

Запобігання й мінімізацію нині визнано найбільш екологічно бажаними рішеннями для управління переробкою твердими побутовими відходами (ТПВ). Міжнародна система переробки орієнтована на  мінімізацію відходів за рахунок сортування та вторинного використання сировини. Решта потрапляє на переробку й компостування, і як крайній захід — спалювання та захоронення залишків. Запровадження кращих практик поводження з відходами та благоустрою міст — один із стратегічних напрямів секції сталого розвитку Асоціації міст України (АМУ). Зокрема, позитивний досвід поводження з ТПВ мають у Миколаєві, Запоріжжі, Чернігові, Полтаві, де міські ради відмовилися від концепції спалювання на користь сміттєрозподільних заводів. Прорив у сфері поводження із ТПВ зробили малі й середні міста Київської області та Вознесенськ.

Незважаючи на світовий досвід, Київська міська адміністрація прийняла на початку минулого року рішення про необхідність будівництва ще одного сміттєспалювального заводу, яке здійснить австрійська компанія власним коштом. Ці гроші міська влада повертатиме з бюджету міста протягом 13 років. На аргументи екологічних організацій та громадськості не зважають, ідеться про півтора мільярда гривень, або шосту частину бюджету міста, які можна освоїти цілком легальним способом. Але це піде не на користь суспільству, здоров’ю громадян та майбутнім поколінням…

Об’єкт, який київська влада гордо називає «полігон № 5», на околиці  Києва аж ніяк не схожий на місця для захоронення відходів. Це колишня балка, а точніше природний розлом, куди просто скидали відходи. У минулому його не раз закривали з метою локалізації нагромадженого фільтрату, але це завдання так і не виконали. Вже сьогодні об’єкт реально загрожує існуванню сіл Креничі, Підгірці та Лісники. У селах, розташованих поблизу, протягом п’яти років реєструють збільшення кількості специфічних інфекційних захворювань, у тому числі спалахи вірусного гепатиту.

Європейські граблі

Якщо вивчити документи з екологічної політики та державного регулювання — усе ніби гаразд. В Україні сформовано основні принципи екологічної політики, ухвалено багато законів, що регулюють і відповідальність, і належний контроль. Ще 1998 року ухвалено Закон України «Про відходи», де передбачено все, за винятком механізму, який позбавляв би від загроз, що несуть відходи. Уряд не відразу, але все-таки усвідомив: українські реалії переробки, утилізації й поховання відходів аж ніяк не райдужні.

Ми визнаємо основний принцип екологічної політики та екоменеджменту: «забруднювач платить». Як він спрацьовує — тема окремого дослідження. Коротко можна сказати, що ґрунтовний аналіз стану забруднення довкілля в Україні нині ніхто не готовий здійснити. Навряд чи зацікавлені у ньому бізнес та влада, адже через результати цього аналізу можуть різко зменшитися прибутки та зіпсуватися чийсь імідж.

Поводження з відходами — предмет багатьох міжнародних конвенцій та договорів. Облаштуванням полігонів та сміттєспалювальних заводів має перейматися не лише місцева влада, а й центральна. Нам не потрібні технології учорашнього дня й  управлінці, які не оперують сучасними методами поводження з відходами, кидаючи під ноги неосвіченій громаді граблі, на які вже наступали в Америці та Європі.

Недофінансування = засмічення

1994 року Європейська конференція сталих міст (місто Ольборг, Данія) схвалила «Ольборзьку хартію», згідно з якою європейські міста зобов’язалися запровадити принципи сталого розвитку в усі сфери життя. Закон України «Про відходи» вимагає від органів місцевого самоврядування розробляти й затверджувати схеми санітарного очищення населених пунктів, ліквідовувати стихійні звалища, контролювати роботу з відходами на всій території. В умовах хронічного недофінансування місцева влада не в змозі виконати делеговані повноваження. За оцінками експертів Асоціації міст України, ситуація з фінансовим забезпеченням самоврядних та делегованих повноважень органів місцевого самоврядування 2008 року не лише не поліпшилася, а й значно погіршилася порівняно з 2007 роком. Для вирівнювання дефіциту 2008 року необхідно додатково 8,4 млрд. грн., дефіцит бюджету 2007 року становив 3 млрд. грн.

Питання компетентності державних службовців, їхнього належного фахового рівня, ступеня прозорості та участі громадськості у прийнятті управлінських рішень  залишаються відкритими. Навряд чи можна вимагати від пересічних громадян  знання основ міжнародного права та конвенцій, які регулюють обіг відходів, володіння достовірною екологічною інформацією. Але чиновники  — інша річ: хто й коли висував їм вимоги щодо підвищення кваліфікації?

Вивезення сміття потребує витрат пального, яке дедалі дорожчає. Підприємства не завжди встигають вивезти відходи за територію міста. Затримка з вивезенням та захороненням відходів негативно впливає на санітарно-епідеміологічний стан і може бути причиною поширення низки захворювань. Варто лише на декілька кілометрів від’їхати від Києва й побачите «дикі» звалища. Це загальновідома картина рідного ландшафту, характерна для усієї країни — від столиці до найвіддаленішої глибинки. За останніми підрахунками, під Києвом створено нині близько 80 несанкціонованих звалищ.

У першому півріччі 2005 року, за даними Мінприроди України, поблизу Києва виявлено усього два несанкціоновані звалища, одне з яких ліквідовано. Накладено штрафів на суму 340 грн., стягнуто штрафів — 170 грн.

Що далі?

Найперше й найголовніше — це воля й бажання зрушити з мертвої точки процес облаштування нашої країни на державному рівні. Вивчити соціально-економічний стан населення, завершити збалансування гілок влади, розподіл фінансових та ресурсних потоків. Забезпечити виконання міжнародних зобов’язань, зокрема, впровадження Базельської, Стокгольмської та Оргуської конвенцій.

У світовій практиці розв’язання проблеми побутових відходів були намагання модернізації захоронень-могильників, прийняття жорстких норм їх облаштування з метою запобігання можливим шкідливим наслідкам. Проте вдосконалення могильників є лише спробою закріпити помилкову практику.

Кардинальне розв’язання проблеми сміття — рециклізація — вторинна переробка відходів. Наприклад, макулатуру подрібнюють на паперову масу (пульпу), із якої знову виробляють паперові вироби. До речі, переважна більшість модних і дорогих магазинів на Заході використовують пакувальний папір вторинної переробки, на чому особливо наголошують. У такий спосіб людина, що придбала товари, відчуває, що долучилася до «зеленого руху». Можливі також компостування, виробництво ізоляційних матеріалів.

Скло подрібнюють, плавлять і виготовляють нову тару чи після подрібнення використовують замість піску або гравію у виробництві бетону й асфальту. Пластмаси переплавляють на «синтетичну деревину», стійку до біодеградації, вона має практично невичерпні можливості як матеріал для огорож та інших споруд просто неба.

З металів виробляють різноманітні деталі. До речі, виготовлення алюмінію з лому дає змогу заощадити до 90% електроенергії, необхідної для його виплавлення з руди.

Харчові відходи і садове сміття компостують з отриманням органічного добрива. Вторинний текстиль  надає міцності макулатурній паперовій продукції.

Старі автопокришки додають під час виробництва нових гумових виробів або асфальтового покриття.

Отже, рециклізація стає дедалі вигіднішою, а потенційний прибуток цієї галузі приваблює у розвинених країнах дедалі більше підприємців і фірм.

Державні органи й місцеві адміністрації можуть сприяти згаданому процесові в Україні, приймаючи відповідні юридичні акти: закони про обов’язкову рециклізацію, заборони на захоронення певних відходів та їхніх складових, вимоги купувати продукцію вторинної переробки, здійснюючи передоплату ліквідації відходів.

Реформування у системі житлово-комунального господарства має стати першим кроком на цьому шляху. Для цього конче необхідно ліквідувати монополії у комунальному секторі та впорядкувати тарифну політику.

Автор: Валерій Михайленко