Профспілки та політичні партії: способи взаємодії в сучасній політичній системі

Роль і місце профспілкових об’єднань у політичному житті суспільства розкриваються через співпрацю або конфронтацію з політичними партіями тому, що останні є агрегатами суб’єктивного сприйняття політичної дійсності та відображають розбіжності в політичних переконаннях населення.

Співпраця профспілок із політичними партіями має багато точок дотику. Профспілки можуть створювати власні політичні партії, бути їхніми колективними членами та фінансувати їх із власних політичних фондів, як це робиться у Великій Британії. Це не потребує від них цілковитої схожості у програмах і політичної залежності від партій. Вони мають свою програму, а партії під час виборів лише вносять до своєї передвиборної платформи окремі вимоги профспілкового руху. Профспілки підтримують депутатів, обраних за списками цих партій, проводять брифінги для всіх бажаючих членів парламенту, де висловлюють свою позицію щодо соціально-економічних питань, організують публікації, виступи тощо. Після приходу до влади власних партій профспілки можуть висунути в уряд своїх представників. Разом із політичними партіями, як зазначає В. Цвих, вони можуть утворювати спільні органи місцевої влади (профспілково-лейбористські ради на рівні штатів у Австралії) [4].

Співвідношення самостійності політичної суб’єктності профспілок та політичних сил є важливим питанням розвитку сучасних партійних систем. Ця залежність детермінується і рівнем розвитку партій та профспілок окремо,  і особливостями національних політичних систем. Партії переважно шукають найефективніший спосіб впливу на свідомість виборців та громадян як соціальної бази. Ініціатива тут може належати і профспілкам, і політичним силам. Чим розвиненішими та впливовішими є об’єднання працівників, тим самостійніші вони під час вибору політичного партнера. Зменшення самостійності у виборі профспілок пов’язане насамперед із зовнішніми стосовно партійних систем політичними чинниками: нормативним регулюванням державою політичної діяльності громадських організацій, режимними характеристиками політичної системи, а також специфікою політичної активності мас. Ситуація, за якої профспілки цілковито втрачають можливість діяти як політичні суб’єкти й змушені чітко виконувати накази партійного керівництва, є можливою в умовах тоталітаризму. На думку В. Цвиха, «взаємини профспілок і партій принципово відрізняються в суспільствах різного типу. У тоталітарному суспільстві профспілки, якщо й існують, то зводяться до ролі «прив’язних ременів», що передають рух від партії до «маси», пов’язують правлячу, авангардну пролетарську партію з широкими масами трудящих. Звідси відносини між партією та профспілкою є відносинами субординації, тобто підпорядкування і залежності» [4].

Істотним аспектом, що розкриває сутнісні риси профспілок під час їхньої взаємодії з політичними партіями, слід вважати особливості політичного розвитку окремих країн. На основі їхнього досвіду є можливість побудувати окремі моделі партійно-профспілкової взаємодії.

Політична активність профспілок у контексті взаємодії з партійною системою у країнах Заходу має усталені форми, ритміку та періодичність. Основою обстоювання базових інтересів трудящих слід вважати діяльність галузевих та національних профспілкових організацій з укладення формальних та неформальних угод про співробітництво з політичними силами. Успішність досягнення політичних цілей профспілок зумовлена рівнем та традиціями партнерської взаємодії (проблема рівноправ’я сторін), рівнем організаційної взаємодії та консолідації профспілок (що виявляється у спроможності профцентрів відігравати самостійну роль, обстоювати власні інтереси), перебігом розвитку політичної ситуації у кожній окремій державі, логікою управлінського впливу держави на профспілковий рух. Співвідношення вказаних параметрів є варіативним, проте дає підстави для формування особливих моделей зв’язку профспілок та партійних систем, які можна ідентифікувати за національною ознакою.

Зокрема, французька модель характеризується домінуванням лівих політичних сил у договірних відносинах із профспілками. Історично ліві політичні партії Франції утворювалися, за деяким винятком, без участі профоб’єднань. Тому профспілки є начебто молодшими партнерами політичних партій. Водночас специфічною рисою політичної взаємодії профспілок та політичних партій Франції слід вважати асинхронність політичної діяльності профоб’єднань та політичних партій. Це означає, що страйкова та протестна активність профспілок може не збігатися з виборчими циклами, залежить здебільшого від соціально-економічного стану та перспектив об’єднань працівників. Тому в окремих випадках профспілки оголошували загальнонаціональні страйки навіть в умовах урядування соціалістів, із якими їх традиційно пов’язували договірні відносини. Політична ситуація у Франції характеризується з початку ХХІ століття домінуванням правих політичних сил, що зумовлює спроби «витіснення» профспілок із політичної арени. У відносинах із державою важливим чинником є менеджеріальне регулювання економічних процесів, що означає тенденцію до скорочення соціальних програм та твердішу позицію держави стосовно поліпшення умов праці.

Особливістю договірних взаємодій лівих політичних партій Італії та італійських профспілкових об’єднань стала зміна орієнтацій політичних сил та позиції загальнонаціональних об’єднань трудящих. Причина таких трансформацій – невиконання лівими урядовими коаліціями передвиборних домовленостей. Організаційний склад профспілкових об’єднань та їхня налаштованість на співпрацю в італійській моделі виявилися на основі конкурентних відносин.

Логіка взаємин з державою на основі емпіричних фактів проявилася в тому, що праві уряди Італії, зокрема й С. Берлусконі, різко змінювали позицію держави в бік обмеження активності профспілок. Політична ситуація в Італії виявилася загалом сприятливою для плідної співпраці профспілок країни з політичними партіями. Парламентська демократія з її численними виборами сприяє  збереженню стійких стосунків між політичними силами та профспілками, оскільки перші зацікавлені у таких взаєминах в умовах нестабільної політичної ситуації.

Німецька модель взаємин профспілок і політичних партій характеризується функціонуванням у межах системи корпоратизму. Вона передбачає тісну співпрацю профспілок як представників соціальної групи найманих працівників із групами економічних інтересів, що представляють широкі кола підприємців Німеччини. Партії виступають свого роду «фіксаторами» загальносуспільних домовленостей, здійснюючи розподіл суспільних ресурсів відповідно до пріоритетів основних корпорацій: підприємців, найманих працівників, працівників бюджетної сфери. Зміна балансу у взаєминах корпорацій призводить до зміни правлячої коаліції внаслідок переформатування більшості в парламенті. А вона, у свою чергу, змінюється у результаті зміни параметрів соціально-економічного розвитку, що можуть, наприклад, загрожувати стабільності соціальних гарантій. Рівень консолідації та організаційної взаємодії профспілок у ФРН залишається стабільно високим.

Специфіка державної регуляції соціально-трудових відносин у німецьких умовах цілковито залежить від позиції земельних та місцевих урядів. Особливістю політичної позиції сучасних німецьких профспілок треба вважати також їхнє двозначне ставлення до питання імміграції. Подеколи позиція профспілок стосовно іммігрантів істотно відрізняється від позиції федеральних органів державної влади. Водночас профспілки не заперечують проти збільшення кількості своїх членів за рахунок іммігрантів.

Особливістю шведської моделі є тісна співпраця профспілок та Соціал-демократичної партії, що ґрунтується на ідеологічній основі. Шведські соціал-демократи та профспілки були об’єднані ідеєю побудови суспільства загального добробуту, яка почала втілюватися в життя починаючи з 30-х років ХХ століття. Безперешкодний розвиток цього проекту тривав до кінця 80-х. Рівень організаційної єдності та консолідованості профспілок у Швеції залишався стабільно високим і в період домінування соціал-демократів, і під час відходу їх від правлячої коаліції. Водночас шведські профспілки диференційовано підтримують міжнародний робітничий рух. Логіка взаємодії з владою для профоб’єднань Швеції не виходить за межі основних корпоративних угод, немає істотної специфіки на локальному рівні, а також особливостей у стосунках профоб’єднань, державного виконавчого апарату та центральних органів держави, що формуються політично. Привертає увагу патріотизм шведських профоб’єднань, які лояльно ставляться до королівської форми правління.

Оскільки політичній системі розвиненого демократичного суспільства властиві багатопартійність і політичний плюралізм, цілком природною є розмаїтість ідеологічних настанов у відносинах із профспілками, наявна в цих країнах.

Незважаючи на різноманіття форм співробітництва профспілок та робітничих партій, ці відносини сьогодні досить складні. Тертя й суперечності, що періодично загострюються, виникають насамперед у взаєминах із партіями соціал-демократичними (навіть у країнах, де колись були сильні комуністичні партії, сьогодні вони перебувають у стані глибокої кризи). Однак загалом їхні відносини можна назвати «родинними»: їх поєднує загальна у своїй основі ідеологічна позиція, класова база, що значною мірою збігається, іноді взаємне переплетення керництва, а також нерідко міцні зв’язки на особистісному рівні.

Результати теоретичного дослідження дають підстави для таких висновків.

Викладене свідчить про неоднозначність ролі та місця профспілок у партійних системах сучасності. З одного боку, профспілкові об’єднання у сучасному світі тісно пов’язані з національним контекстом, що є чинником збільшення різноманіття підходів у взаємодіях партій та профспілок. Кожна держава має власний досвід і конфігурації взаємодії партійних організацій та об’єднань працівників. Це проявляється у різних ідейних платформах, формах співпраці або антагонізму. Крім того, неоднакова періодичність та логіка виборчих циклів, особливості кожної партійної системи загалом утворюють масив інформації, надзвичайно складний для інтерпретації та узагальнення.

Однак є підстави для виокремлення певних спільних рис у політичному процесі різних країн попри політико-історичну та політико-культурну специфіку. Провідною світовою тенденцією взаємодії профспілок та політичних партій у сучасному світі слід вважати зменшення впливу об’єднань працівників на процеси прийняття політичних рішень, що приймаються коаліціями політичних та правлячих партій, які спиралися на їхню підтримку. Елітизація й технологізація політики навіть у розвинених демократичних країнах стають чинниками зменшення можливостей обґрунтування позиції професійних спілок. Ці процеси посилюються за рахунок позаполітичних чинників: скорочення економічного впливу профспілок, а також зміни традиційних соціально-професійних орієнтацій населення. Елітарність прийняття рішень (що на практиці означає відстороненість широких профспілкових мас від вироблення важливих дій та реакцій) ставить профспілкові організації у нерівне становище з політичними партіями, зумовлює їхній статус молодших партнерів. Непублічність та утаємниченість переговорів профспілкових лідерів та лідерів політичних сил зумовлюють перевагу в ініціативі останніх, оскільки вони є «профільними» політичними гравцями. Ситуація змінюється, коли профспілки самі виступають ініціаторами створення політичних партій, що можливо лише в умовах перехідних суспільств. Технологізація політичного процесу, особливо під час виборчих перегонів, передбачає жорстку концентрацію сил та засобів політичних сил у досягненні запланованих показників. За цих умов профспілки мають гарантувати певний відсоток електоральної підтримки, що не завжди вдається у демократичному суспільстві.

Істотним у систематизації інформації щодо взаємодії профспілок та політичних партій слід вважати територіальний принцип. Він є чи не єдиним засобом виокремлення тенденцій на ґрунті порівняння. Умовно політичні системи сучасного світу поділяються на демократичні, недемократичні й перехідні. Тому й профспілково-партійні взаємини або вкладаються у відносини партійної системи та електорату за умов жорстко визначених правил гри, замінюються відносинами держави (правлячої групи, часто непартійного характеру) та підконтрольного їй суспільства, або є свого роду гібридом двох названих моделей з невизначеним вектором еволюції.

Істотно важливим у визначені ролі та місця профспілок у системі партій кожного суспільства є принцип ідеологічної належності (спорідненості) партій та профспілок. На Європейському континенті він був одним із провідних чинників політичної мобілізації працівників, об’єднаних за професійною ознакою. Слід зауважити, що поряд з ідеологіями соціал-демократії та комунізму важливого значення набули релігійний фундаменталізм (конфесійні профспілки та партії) та націоналізм (постколоніальні держави й сепаратистські рухи) як чинники двосторонньої співпраці. Водночас об’єднавча сила ідеологічного підґрунтя майже в усіх розглянутих випадках мала обмежений часом характер. Із зміною політичного статусу партій (найчастіше з опозиційних на правлячі) спільність ідейних позицій утрачала потенціал для утримання союзників у договірних відносинах. Утрата значення чинників ідеологічної спільності також зумовлювалася логікою розвитку постіндустріального масового суспільства (зменшення монологічного впливу ідеологій на свідомість в умовах диверсифікації джерел інформації), а також розвитком процесів глобалізації. Останні спричинили опір процесам міграції, що спонукало трудящих віддавати голоси за консервативні партії. Така радикальна зміна політичних орієнтацій безповоротно визначила і стратегію партій у відносинах із профспілками, і механізми політичного ангажування професійних об’єднань, котрі здебільшого орієнтуються на кон’юнктурні позиції та ділові домовленості, а не на абстрактну ментальну спорідненість.

Важливим підсумком статті слід вважати обґрунтування тези про зменшення ролі внутріпрофспілкової демократії як чинника обстоювання політичних інтересів трудящих. Аналіз політичного розвитку різних країн виявив, що програмні вимоги політичних партій та життєві інтереси рядових членів профоб’єднань рідко збігаються. Це свідчить про безпосередній політичний вплив партійних систем та окремих партій на внутрішню будову й способи діяльності профспілок навіть у демократичних суспільствах.

Джерела

1. Грибанов В. В. Профсоюзы и политика. — СПб.: Изд-во РГПУ, 2001. — 253 с.

2. Песчанский В. В. Профсоюзы в гражданском обществе: опыт Запада // Мировая экономика и международные отношения. — 1994. — № 1.— С. 100—113.

3. Цесарський Ф. А. Захисна функція профспілок, форми її реалізації: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.05. — Х.: Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2004. — 21 с.

4. Цвих В. Ф. Профспілки у громадянському суспільстві: теорія, методологія, практика. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2002. — 376 с.

5. Цвих В. Ф. Шляхи модернізації профспілок за умов глобалізації та нових викликів. Світовий досвід. – К.: Видавництво КНУ ім. Тараса Шевченка, 2006. – 28 с.

6. Чемшит О. О. Оптимізація демократичного розвитку політичних систем у контексті співвідношення державної влади та політичної участі. – Дис. … д-ра політ. наук. 23.00.02. — Севастополь, 2004. — 458 с.

Автор: Олег Тупиця