Інтенсифікація інноваційної діяльності підприємства як чинник економічного зростання

Серед передумов економічного зростання інноваційний складник посідає особливе місце. Однак донині не прийнято державної стратегії інноваційного розвитку. Водночас вітчизняна економіка потребує значної уваги до процесів підвищення ефективності виробничої структури, розвитку внутрішнього ринку та експортно орієнтованої діяльності.

Із зниженням імовірності використання традиційних виробничих ресурсів інноваційні процеси визначають як найважливішу умову економічного зростання. Однак донині єдиного погляду на визначення інтенсивності інноваційного розвитку немає, хоча в опублікованих наукових працях із цієї тематики значна увага приділяється питанням підвищення темпів  інноваційної діяльності, прискорення впровадження нововведень.

Інтенсивність упровадження науково-технічних досягнень можна кваліфікувати як швидкість появи окремих нововведень у сфері практичного використання. З огляду на це можна дійти висновку, що запровадження кожного нововведення має змінювати технічний рівень виробництва, постійно підвищуючи його. Однак,  як правило, цього не відбувається. Отже, показник швидкості появи окремих нововведень не може бути використаний для визначення інтенсивності інноваційної діяльності. Крім того, появу окремих нововведень навіть у великій кількості не можна повною мірою пов’язувати з більшою або меншою інтенсивністю інноваційної діяльності.

Часто інтенсивність інноваційної діяльності розуміють як швидку заміну матеріальних і нематеріальних активів у господарському процесі. Такий підхід до трактування інтенсивності інноваційної діяльності більше відповідає його правильному розумінню.

Загалом проблема активізації інноваційної діяльності промислових підприємств є предметом дослідження багатьох учених, зокрема, ці питання висвітлено в працях [2; 3; 5; 6].

Метою цієї статті є характеристика рівня розвитку інноваційної діяльності промислових підприємств в Україні і визначення впливу динаміки  інноваційних процесів на економічне зростання.

Використання науково-технічних нововведень характеризує темпи практичного впровадження науково-технічної продукції. Теоретично це визначення інтенсивності інноваційної діяльності найточніше відповідає змістові поняття інновація, тому що дає змогу встановити масштаби нововведень у досліджуваній системі. Однак спостерігати динаміку зміни масштабів використання новацій у системі досить складно через відсутність необхідної статистичної інформації. Крім того, з одного боку, розширення масштабу застосування нововведення можна визначити як горизонтальну диверсифікацію, тобто застосування на підприємствах одного галузевого напряму. З другого боку, це поняття можна застосовувати до вертикальної диверсифікації, тобто розповсюдження нововведення серед підприємств різних галузей. Розширення масштабів застосування нововведень в обох випадках може відбуватися за рахунок створення нових підприємств, що також дасть змогу змінювати загальний інноваційний рівень галузі як макросистеми.

Аналіз наявних уявлень про інноваційний розвиток показує певний однобічний підхід до проблем інноваційного розвитку, що виявляється так:

1) науково-технічний прогрес є єдиним і невичерпним джерелом економічного розвитку;

2) відсутні реальні аргументи, що доводять необхідність усебічного нарощування темпів інноваційного розвитку;

3) не розроблено підходів до визначення достатності масштабів інноваційної діяльності, необхідної для забезпечення економічного розвитку;

4) не розрізняються масштаби й цілі інноваційного розвитку макросистеми загалом та її окремих елементів, необхідних для забезпечення сталого економічного зростання.

Окрім того, намагання змішувати поняття технологічного й економічного розвитку призвело до того, що науково-технічний прогрес почали тлумачити як джерело економічного зростання, тоді як його потрібно розуміти як засіб, що за певних умов може забезпечити таке зростання, а за інших — уповільнити або взагалі припинити його.

Водночас, як слушно зауважує С. Ілляшенко, практика свідчить, інноваційна діяльність може бути успішною за умови узгодженості ринкового потенціалу як здатності сприймати інновації конкретного типу та інноваційного потенціалу як можливості втілення досягнень науки й техніки в конкретні товари, здатні задовольняти споживчий попит  [6, с. 216].

Отже, одним із найважливіших показників, що характеризують економічний розвиток підприємства, є достатній рівень його інноваційного потенціалу, що пояснюється такими основними причинами. По-перше, виробнича функція змінюється в результаті загальної зміни розмірів капіталу, що його використовують у виробництві продукції за рахунок збільшення розмірів основних засобів, що мають більшу наукоємність і пов’язану з нею велику капіталоємність. По-друге, виробнича функція змінюється в результаті впровадження нових технологій, матеріалів, видів продукції, що випускається, які дають можливість збільшити розміри випуску продукції без істотного збільшення витрат основних ресурсів. Отже, зростання продуктивності праці у вигляді одержання великих обсягів виробництва за відносної економії живої праці збільшує масу споживчої вартості.

Такий підхід викликає необхідність виявлення достатнього інноваційного відновлення, тому що розвиток,  для  якого потрібна більша кількість ресурсів, що дає віддачу, з викладених позицій не є економічним. Тому варто погодитися з думкою Е. Менсфілда, який зазначив необхідність виявлення доцільності інноваційного розвитку [4, с. 20—22]. На його погляд, інновація полягає в тому, що науково-технічний розвиток потребує більших ресурсів, аніж отриманий  у підсумку результат.

Фахівці нині визнають необхідність обліку чинників та масштабів економічного розвитку, що визначають пристосованість підприємств до впровадження прогресивної технології і її продукування: розвиток конкурентної ефективності і на рівні основних госпрозрахункових одиниць, і макроекономічної системи загалом; здатність ринку узгоджувати діяльність суб’єктів ринкових відносин, що оперують у різних частинах економічного простору [1, с. 54].

Звичайно, крім згаданих чинників, на темпи й масштаби економічного розвитку впливають і інші, однак більшість із них є тією чи тією інтерпретацією наведених вище показників. Тут варто зазначити, що обґрунтованих оцінок визначення впливу певного чинника на економічний розвиток наразі немає. Це пов’язано з тим, що наявні методології їхньої оцінки є, по суті, екстраполяціями сформованих тенденцій і до того ж відзначаються низьким ступенем вірогідності.

Ці положення надзвичайно важливі для визначення інноваційності економічної системи, під якою розуміють співвідношення прибутку підприємства, одержаного від виробництва продукції за допомогою інновацій та традиційними способами. Підприємство, нарощуючи масштаби  інноваційного розвитку, забезпечує швидшу горизонтальну й вертикальну диверсифікацію своєї матеріально-технічної бази і на цьому підгрунті зумовлює збільшення свого виробництва.

Для кожного наступного циклу інноваційного розвитку потрібно більше ресурсів, ніж для попереднього, бо відновленню підлягає більший за розмірами виробничий потенціал. А за умов браку економічних ресурсів обмежується і кількість напрямів інноваційного розвитку.

Водночас можна вважати, що на певному етапі розвитку підприємства є можливим варіант переважно інноваційного розвитку. У такому разі кількість нововведень, використовуваних у виробництві, постійно перевищує кількість застосовуваних традиційних видів технічних і технологічних засобів. Однак за  певних умов підприємству доведеться обирати варіанти інвестування коштів, тому що для одночасного підтримання однакового рівня інноваційності всіх ланок і підсистем підприємства  коштів бракуватиме.

Висновки. Для підтримання певного рівня інноваційності підприємства потрібне постійне зростання ресурсного потенціалу. Його розміри мають бути такими, щоб забезпечувати економічне зростання соціально-економічної системи. Одним із найзначущіших елементів ресурсного потенціалу є інноваційний потенціал, у зв’язку з чим постає проблема визначення його розміру, який повинне мати підприємство. У характеристиці економічного розвитку потенціал варто розглядати не лише як категорію, що описує статичну ситуацію, а й як систему конкретних чинників, що дають змогу одержати певний результат за визначених умов їхнього використання. Якщо чинники потенціалу використовуються як належить, система будь-якого рівня складності перебуватиме в стані зростання, за протилежної ситуації у її динаміці спостерігатиметься спад. Природно, набір чинників, визначених для оцінки потенціалу, має забезпечувати одержання репрезентативних результатів.

Отже, економічний розвиток промислового виробництва, з сучасної наукової точки зори, є інноваційним процесом, пов’язаним з упровадженням у сферу її функціонування різного роду нововведень. Цей процес можна виміряти, крім того, сьогодні маємо методичний інструментарій, що дає змогу визначити характер економічного розвитку. При цьому прогрес у розвитку виробничої системи пов’язаний зі зміцненням її сталості щодо зовнішніх впливів. З огляду на це можна дійти висновку: інноваційний розвиток має відбуватися у такий спосіб, щоб не порушилася її сталість, адже насамперед він порушує стабільність співвідношення окремих елементів системи.

Джерела

1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. — СПб: Питер, 1999. — 416 с.

2. Баляснікова Є. В. Передумови створення інноваційної моделі розвитку економіки України // Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 10 (40). — С. 127—134.

3. Геєць В. М. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку. — К.: Ін-т екон. прогноз.; Фенікс, 2003. — 1008 с.

4. Мэнсфилд Э. Экономика научно-технического прогресса. — М.: Прогресс, 1970. — 238 с.

5. Никифоров А. Є. Науково-технічний прогрес та економічне зростання // Державне регулювання економіки / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін. — Вид. 2-ге, доопрац. і допов. — К.: КНЕУ, 2004. — С. 103—205.

6. Проблеми управління інноваційним розвитком підприємств у транзитивній економіці: Монографія / За заг. ред. д-ра економ. наук, проф. С. М. Ілляшенка. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. —
582 с.

Автор: Олександр Єфремов