У новій речі - нова краса

Березень 1915-го знаменний тим, що є відліковим місяцем для мистецького стилю супрематизму і, зокрема, для його фундатора – видатного киянина
Казимира Малевича (1878 – 1935).

Саме тоді в Петрограді відбулася Перша футуристична виставка «Трамвай В». На ній митець представив 16 несподіваних для культурної громадськості робіт, що, у свою чергу, передувало незабарному створенню й презентації світові знаменитого «Чорного квадрата на білому тлі».

Майбутній авангардист Малевич був старшим із чотирнадцяти дітей Людвіки й Северина Малевичів. Батько, керівник цукрового підприємства, сам не відаючи того, дав синові перші уроки художнього споглядання. Часто подорожуючи у службових справах разом із малим Казимиром, пан Северин мимоволі розвивав уяву хлопця, занурював фантазію сина в дивовижні природні ландшафти України. Минули роки, і художник Малевич виробив абсолютно індивідуальну систему сприйняття та відображення дійсності. Він виступав категорично проти примітивного копіювання природи.

Вимога до сучасного мистецтва, згідно з поглядом Малевича, – бачити красу безпредметного. Культивуючи її, художник ставив за мету відбивати у творі не власне предмет, а емоцію, в яку ретранслювалося ставлення до предмета.

Першим маніфестом нового вчення можна вважати книжку Малевича «Від кубізму і футуризму до супрематизму», яка вийшла друком на початку 1916 року.

Подейкують, творячи свій «Чорний квадрат», митець тиждень не їв і не спав. Потім у його житті було багато різних міст, пристрастей, поневірянь. Однак шляхи незмінно приводили Казимира Малевича до Києва: із цим містом пов’язано кілька опорних подій його біографії. Коли мав 15 років, мама купила йому перший набір фарб саме в Києві. Дещо пізніше саме в Київській мистецькій школі, у класі Миколи Пимоненка, Малевич осягав науку малювання. У Києві
в 1927–1930 роках викладав у художньому інституті пліч­о­пліч із Бойчуком, Пальмовим, Кричевським. І з того­таки Києва, передчуваючи близькість репресій, виїхав до Ленінграда, де й помер від фатальної недуги 80 років тому – 1935­го. Похований, відповідно до заповіту, у полі під дубом десь під Москвою. А київська вулиця (нещодавня Боженка), на якій Малевич народився, вже третій рік має його ім’я.