Народна рада вже є. А повноважень ще немає

Якщо повернутися до хроніки січневих подій, то слідом за створенням Народної ради України на хмельницькому «Майдані» було оголошено про створення Народної ради області. До її складу увійшло 25 чоловік. Фактично одразу був обраний і виконавчий комітет цієї ради. Його очолив народний депутат від ВО «Свобода» хмельничанин Ігор Сабій.

Оскільки події на всіх «Майданах» України, як столичному, так і обласних та районних, відбувалися доволі швидко, виконком одразу зібрався на своє перше засідання, де мав розробити план дій. У цей момент мітингувальники вже зайняли приміщення ОДА та обласної ради. Тож цілком логічно постало питання: що далі?

Адже протестувальники пробули в адміністративному приміщенні буквально кілька годин під час роботи сесії облради. При цьому головною вимогою було прийняття обласною радою рішення щодо оцінки суспільно­політичної ситуації в країні. На розгляд було запропоновано два проекти – від опозиції та провладної більшості. Зрозуміло, що мітингувальники наполягали на ухвалені саме того, до розробки якого долучилась і Народна рада. Не можна не визнати, що рішення було прийняте під тиском майданівців.

Після цього вони мирно залишили приміщення. І це було своєрідним знаком: ніхто не збирався захоплювати владу чи принаймні такі її атрибути, як чиновницькі кабінети, силовими методами. Народна рада мала би розв’язувати гострі проблеми мирним шляхом. І з цим погодились на місцях.

Одними з перших на Хмельниччині довіру Народній Раді України висловили депутати Хмельницької міської ради. Своїм рішенням вони оголосили про вступ до складу Народної Ради України. Щоправда, зробили це представники опозиційних партій. А регіонали та представники депутатської групи «За добробут хмельничан» просто не взяли участь в сесії.

На позачерговій сесії Кам’янець­Подільської міської ради також створили міжфракційну групу «Народна рада» із 22 депутатів.

І в облраді була створена така сама депутатська група, до якої увійшло двадцять депутатів з фракцій «Батьківщина» та «Свобода». Одразу ж вона запропонувала відкликати повноваження облради, які делеговані облдержадміністрації. І це мало би стати першим кроком на шляху створення нової виконавчої структури. Однак рішення, прийняте одностайно цією групою, навіть не розглядалося на сесії облради, тобто шансів набути чинності в нього не було.

Це саме стосується рішень, які були прийняті депутатами рад усіх рівнів, під впливом Народної ради чи просто збігалися з рішеннями останньої. В них переважно йшлося про проведення дострокових виборів Президента і парламенту, скасування законів від «16 січня», покарання вин­них у побитті та загибелі людей, а також вжиття заходів для припинення протистояння у столиці.

Крім того, Хмельницька Народна рада ухвалила рішення про заборону Партії регіонів та КПУ на території області як організацій. Але миттєвою реакцією на такі рішення та дії НР стали позови прокуратури щодо скасування незаконних рішень рад. Так були опротестовані рішення Кам’янець­Подільської міської ради та Деражнянської районної ради. На думку прокурорів, депутати, надаючи оцінку діяльності центральних органів влади, вирішуючи питання про відповідність Конституції України законів та інших правових актів, вийшли за межі повноважень, визначених Конституцією України, законами «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про статус депутатів місцевих рад».

Крім того, звернення депутатів Хмельницької міської ради з приводу подій, що відбулися у ніч із 29 на 30 листопада в Києві, прийняте у формі рішення, судом визнано протиправним та скасовано.

Були також подані позови до Хмельницького окружного адміністративного суду про визнання протиправними рішень Старокостянтинівської, Дунаєвецької районних рад, рішень Полонської міської та районної рад та їх скасування. Як сказано в позовах, органи місцевого самоврядування, не маючи на те передбачених законом повноважень, прийняли рішення, які грубо суперечать вимогам чинного законодавства.

І суд почав задовольняти ці позови та скасовувати рішення рад, зокрема і рішення облради. Жодне не набуло чинності.

Автор: Ірина КОЗАК