Василь МастІй: Ми говоримо різними мовами – селяни й Київ

У березні цього року директор ТОВ «Святець» Теофіпольського району Хмельницької області, заслужений працівник сільського господарства України Василь МАСТІЙ отримав запрошення взяти участь у парламентських слуханнях «Сучасний стан і перспективи розвитку сільського господарства та харчової промисловості України». Відомому господарникові й раніше пропонували висловити свої думки з трибуни Верховної Ради на таких слуханнях, однак до виступу не доходило – обмежував регламент. Так було й цього разу…

 – Прикро, адже хотів озвучити те, що найбільше хвилює селян і чого, хоч як силкуйся, на місці не вирішиш. Бо надто вже багато на себе перебрав Київ. Це не лише моя особиста думка. Так вважають і чимало моїх колег-депутатів Хмельницької обласної ради, де я очолюю постійну комісію з питань АПК.

– І все-таки «Святець» залишається одним із найпотужніших господарств Хмельниччини. Отже, віднаходите можливості не просто утримувати його на плаву, а й розвивати, адже 20 відсотків виробленої в районі сільськогосподарської продукції – святецька.

– З одного боку, це так. Бо не кинулися стрімголов, на догоду різним «поганяйлам» реформувати-розвалювати успішну господарку, а зберегли виробництво, тож є робота для півтисячі людей. Обробляємо понад 5 тисяч гектарів своєї ріллі ще й допомагаємо сусідам через межу – селу Осники Лановецького району Тернопільської області. Торік, наприклад, зібрали 14 тисяч тонн хліба. До жнив передбачливо звели ще один просторий склад, щоб збіжжя могло дочекатися прийнятних цін. І як у воду дивилися: великий хліб 2008-го замість радості та прибутків приніс українським аграріям гірке розчарування, бо постали серйозні проблеми зі збутом. Трейдери диктували вкрай низькі закупівельні ціни, а приватизовані переважно ними ж таки хлібоприймальні підприємства «підспівували» в унісон: із селян, яким нікуди було подітися із зерном, здирали за його зважування, просушування, зберігання чималі гроші. Як наслідок хлібороби, що виростили  рекордний для України врожай, по суті, його втратили.

Тому вважаю: не якісь трейдери, а Мінагрополітики, Держрезерв, Аграрний фонд повинні проводити державну лінію в сільському господарстві. Якщо вже на те пішло, то хіба в районі, області самі не можемо сформувати партію зерна на експорт і доправити в порти Одеси чи Іллічівська? І тоді село не матиме клопіт зі збутом, а держава, обійшовшись без  посередників, заробить валюту, щоб стабілізувати курс гривні.

Тепер чуємо з високих трибун похвалу: вітчизняне сільське господарство найменше піддалося впливу світової фінансової кризи! Мовляв, хоч як важко, але поля засіяні… Та якою ціною? Якщо в 2008-му наше господарство на вироблену продукцію отримало майже 2 мільйони 250 тисяч гривень бюджетних дотацій, то від початку цього року – жодної копійки! А до нового хліба ще дожити треба. Виручає тваринництво: утримуємо понад 3 тисячі голів великої рогатої худоби, з них 645 дійних корів, 2,5 тисячі свиней, є коні, птиця. Також працює млин, випікаємо хліб, випалюємо цеглу.

Звісно, цей великий господарський механізм споживає немало електроенергії. Останнім часом вона відчутно подорожчала: за спожиту кіловат-годину вже платимо по 75 копійок. А за кордон енергетики продають її… майже вдвічі дешевше. У Верховній Раді підготовлено законопроект, який, зокрема, передбачає, що сільгосптоваровиробники платитимуть за електроенергію на 25% менше, однак його чомусь не розглядають.

Автор: Зенон Михлик