Свято дівчат і козаків

Є свята, які відзначають із особливою радістю й непоказною урочистістю, від щирої душі, з чистими помислами та мріями. Покрова, або Покрова Пресвятої Богородиці – одне з них. Саме цього дня, за новим стилем 14 жовтня, віддавали шану всечасній опіці святої Матері, перед якою схиляли голови дорослі й діти, чоловіки й жінки. Свято завжди сприймалося (й сприймається нині!) не лише як релігійне, а як народне, загальнонаціональне.

Цього світлого дня – до речі, Дня українського козацтва – природно згадується, що на Запорожжі була церква Святої Покрови, яку оборонці рідної землі вважали своєю покровителькою. Маленькі церковки Святої Покрови козаки брали з собою в походи, а після зруйнування 1775 року Січі її образ назавжди понесли аж за Дунай.

 Навіть там, далеко від України, свято Покрови з великою шаною відзначали не лише козаки, а й дівчата, бо вони теж мали Богородицю за свою покровительку й просили її наблизити день сватання та весілля. Ті, хто ніяк не міг дочекатися судженого, благали: «Свята Мати Покрівонько, покрий мені голівоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою». А батьки нетерплячих красунь, довершуючи всі городньо-польові справи, казали: «Що не встиг возом привезти, доведеться на спині нести», адже в розпал весільного сезону небо не шкодувало дощів. Воістину хто про що: кохання може потерпіти, а ось збіжжя – ні. І видаючи доньок заміж, батьки вдивлялися в небо: якщо на Покрову вітер віяв із півночі, то це знак, що зима буде холодна й з великими снігами, а як із півдня – то тепла.

Автор: Микола СЛАВИНСЬКИЙ