передплата Українською | In English

№3, лютий 2016

Закон про місцеві вибори: що робити далі?

– Такого низькоякісного закону я не пам'ятаю за свою 12-річну роботу в Центральній виборчій комісії, – каже заступник голови ЦВК Андрій МАГЕРА. Він переконаний: щоб не допустити подібних проблем, слід негайно змінювати підхід до виборчого законодавства. Як саме – читайте в інтерв'ю «Вічу».

– Прихильники нового закону про місцеві вибори, ухваленого влітку, називали його великою перемогою, мовляв, пропорційна система унеможливить підкуп. А вже після виборів 25 жовтня 2015 року навіть найбільші захисники цього закону визнали: не передбачали такої кількості проблем, зокрема тієї, що велика кількість територіальних округів залишаться без свого депутата.

Тут є низка причин. Зокрема, політичні партії, які висували кандидатів у округах, не подолали 5­відсот­кового бар'єра. Були й ситуації, коли партія в переважній більшості округів місцевої ради здобувала перші місця, а кількість мандатів була значно меншою за кількість переможців.

Для прикладу розгляньмо вибори до міських рад великих міст. Скажімо, у місті Бердянськ 12 територіальних округів залишилися без депутата (це 33 відсот­ки від загальної кількості округів міста). У Дніпродзержинську 15 терокругів не представлено своїми депутатами в міській раді (36 відсотків від загальної кількості округів). Схожа ситуація в Херсоні, Кременчуці, Луцьку, Полтаві, Рівному й інших містах. Рекордсменом є Черкаси, де 17 із 42 територіальних виборчих округів не представлені в міській раді своїми депутатами.

Хтось може зауважити, що ці «технічні» округи не так важливі, адже міська рада – це єдина цілісна територіальна громада. Але що тоді казати про обласну раду, яка згідно з частиною четвертою статті 140 Конституції представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст відповідної області?

Скажімо, у Сумській і Тернопільській обласних радах із 64 територіальних округів 19 не мають обраного депутата. Ще гірша картина в Кіровоградській і Житомирській облрадах, де з 64 терокругів не обрано жодного депутата у 21 окрузі (33 відсотки від загальної кількості округів). Рекордсменом є Чернігівська обласна рада, в якій 22 із 64 округів не мають жодного депутата. В районних радах диспропорція може бути ще більшою.

Отже, якщо народні депутати не хочуть змінювати 140­ї статті Конституції, тоді їм слід приймати виборчі закони на виконання (а не всупереч) положень Основ­ного Закону. На мою думку, вносити зміни до чинного закону про місцеві вибори в частині виборчої системи немає сенсу, бо тоді треба «перекроювати» весь документ.

– Як уникнути згаданих проблем, наприклад, у майбутньому Виборчому кодексі, за розроблення якого ви виступаєте?

– Із сучасних виборчих систем є лише дві, за якими варто обирати обласні й районні ради. Це або мажоритарна система з багатомандатними виборчими округами (застосовувалася в 1998 і 2002 роках), коли в одному окрузі обирається не один, а кілька депутатів (як представників різних політичних сил, так і самовисуванців). Або другий варіант – напівпропорційна виборча система, яка є новою для України, але в багатьох моментах схожа на багатомандатну мажоритарну систему. Щоб бути обраним, кандидат у багатомандатному окрузі має набрати не менше певної кількості голосів виборців. Скажімо, у чотиримандатному окрузі – не менше 20 відсотків голосів.

Хочу наголосити: новий закон про вибори не можна приймати раніше, ніж за 6 місяців до початку виборчого процесу. А якщо він передбачає зміну виборчої системи, то й за 1–2 роки. Думаю, є сенс ухвалити Виборчий кодекс, який кодифікує положення про вибори Президента, парламенту й місцевих органів влади. Такий проект уже був напрацьований робочою групою народного депутата кількох скликань Юрія Ключковського (розробити цей документ дав доручення тодішній Голова Верхов­ної Ради Арсеній Яценюк), але згодом Партія регіонів, яка прийшла до влади, не захотіла його ухвалювати.

Нині у Верховній Раді зареєстровано два проекти Виборчого кодексу: поданий народним депутатом Валерієм Писаренком, а також авторства парламентаріїв Анд­рія Парубія, Олександра Черненка й Леоніда Ємця. З огляду на важливість цих документів є сенс, наприклад, утворити робочу групу при Голові парламенту або створити Тимчасову спеціальну комісію для якісної підготовки кодексу. Такий крок доцільно зробити ще й тому, що профільний Комітет з питань правової політики та правосуддя нині серйозно завантажений питаннями конституційної реформи судоустрою та децентралізації.

– Чи добре спрацювала двотурова виборча система міських голів?

– Це була одна з дуже небагатьох позитивних новел порівняно з попереднім законом. Я навіть запропонував би обирати за мажоритарною системою абсолютної більшості не лише міських голів у 35 містах України, де кількість виборців становила понад 90 тисяч осіб, а й усіх інших міських (маленьких міст), сільських і селищних голів. Нічого нового в цьому немає, адже в 1994, 1998 і 2002 роках вони вже обиралися за такою системою.

Коли кажуть про її мінуси, то все зводиться до фінансової складової. Це правда, але демократія дешевою не буває. З другого боку, це значно посилює легітимність міського, селищного чи сільського голови в очах громади.

– Останні виборчі кампанії запам'яталися непрямими формами підкупу – виборчими договорами, знижками на медикаменти чи продукти харчування від благодійних фондів, пов'язаних із кандидатами. Чи можна ці проблеми розв’язати на законодавчому рівні? І чи змінили вони ставлення громадян до виборів?

– Вважаю, що навіть за чинної нормативно­правової бази є всі підстави відкривати кримінальні провадження за фактами підкупу виборців кандидатами. Під час розслідування можна довести їхній зв'язок із благодійними чи громадськими фондами, допитати свідків, провести експертизи. Ніщо не заважає правоохоронним органам боротися з цими явищами, а судам – ухвалювати обвинувальні вироки.

Місцеві вибори стали для українців третіми за цікавістю після виборів Президента, у яких узяли участь 2/3 виборців, і парламентських, на які прийшли близько половини виборців, унесених до списків. Трагедії в менш високій явці на місцевих виборах немає, це – реакція громадян на дії політиків і привід останнім задуматися й надалі менше займатися популізмом, виконувати те, що обіцяли. А не можете виконати – не обіцяйте багато. Думаю, наступні вибори відбудуться якраз під знаком негативного ставлення виборців до популізму.

Автор: Олексій СИЩУК.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016