Офіцер Його Величності Мистецтва

На один незабутній вечір резиденція посла Австрії в Києві перетворилася на справжню художню галерею. Чарівника, який допоміг зробити це, звати Олег Любківський. Він художник, графік, автор дуже цікавих творів, що концентрують образ Чернівців у контексті загальноєвропейської культури. У своїх роботах у неординарній формі подає унікальність чернівецького полікультурного міфу під об’єднавчою назвою «Місто, що колись називалося Czernowitz».
Він не тільки створює картини, котрі потрібно читати, як книги, а й пише книги, що їх малює, як картини… Саме тому в його австрійських друзів і народилася ідея не тільки влаштувати виставку робіт майстра, а й провести літературні читання цікавої поетичної прози Олега Любківського двома мовами. Українською оповідання читав сам автор, німецькою – співробітники посольства Австрії в Україні.

Надзвичайний та Повноважний Посол Австрії в Україні Герміне Поппеллер запросила на цей незвичний захід своїх друзів з інших дипломатичних місій, українських політиків та культурних діячів. Відкриваючи виставку і читання, вона пояснила: для неї Чернівці – це як маленька Австрія в Україні. І від душі подякувала спостерігачу місії ОБСЄ
Інгрід Гессінгер за чудову ідею запросити в гості самобутнього чернівецького митця.

Фрау Гессінгер розповіла присутнім, як у складі спеціальної місії рік прожила в Чернівцях, як усім серцем полюбила це українське місто та його мешканців, як сама Доля познайомила її з художником.

«Їдьте до Чернівців, купіть книгу, зустріньтеся там із Олегом Любківським, і ця подорож залишиться у вашій душі й пам’яті на все життя», – щиро запропонувала присутнім Інгрід Гессінгер. Вона особисто прочитала німецькою одне з оповідань пана Любківського — «Автопортрет з «Kaiser­Cafe».

Із Чернівців до столиці приїхали підтримати свого земляка та висловити йому подяку за те, що він робить для популяризації рідного міста й Буковини, шанувальники митця.

«Автопортрети з натури» Олега Любківського – це щось на межі прози та поезії. Як розповів автор, його книга роздрукована у вигляді великих планшетів. До кожної сторінки є автопортрети. Це наче дивовижна розгорнута книга, просто йдете залою й читаєте...

Кожна картина має свiй відбиток, свою реальність. Але жодна не повторюється сюжетом. Багато іронії. Наприклад, «Кайзер кафе». Парадний імперський лиск «Кайзер кафе» і дві розбиті альтанки, купа сміття перед ними… Помпезність, за якою ховається протилежне. Як там в оповіданні? «А чи не чекав він часом на мене, цей смітник? Напевно, чекав. Ще й як чекав – випадкового сміття в історії ніколи не буває!»…

Автор: Яна СТАДІЛЬНА.