№3, лютий 2016

Офіцер Його Величності Мистецтва

На один незабутній вечір резиденція посла Австрії в Києві перетворилася на справжню художню галерею. Чарівника, який допоміг зробити це, звати Олег Любківський. Він художник, графік, автор дуже цікавих творів, що концентрують образ Чернівців у контексті загальноєвропейської культури. У своїх роботах у неординарній формі подає унікальність чернівецького полікультурного міфу під об’єднавчою назвою «Місто, що колись називалося Czernowitz».
Він не тільки створює картини, котрі потрібно читати, як книги, а й пише книги, що їх малює, як картини… Саме тому в його австрійських друзів і народилася ідея не тільки влаштувати виставку робіт майстра, а й провести літературні читання цікавої поетичної прози Олега Любківського двома мовами. Українською оповідання читав сам автор, німецькою – співробітники посольства Австрії в Україні.

Надзвичайний та Повноважний Посол Австрії в Україні Герміне Поппеллер запросила на цей незвичний захід своїх друзів з інших дипломатичних місій, українських політиків та культурних діячів. Відкриваючи виставку і читання, вона пояснила: для неї Чернівці – це як маленька Австрія в Україні. І від душі подякувала спостерігачу місії ОБСЄ
Інгрід Гессінгер за чудову ідею запросити в гості самобутнього чернівецького митця.

Фрау Гессінгер розповіла присутнім, як у складі спеціальної місії рік прожила в Чернівцях, як усім серцем полюбила це українське місто та його мешканців, як сама Доля познайомила її з художником.

«Їдьте до Чернівців, купіть книгу, зустріньтеся там із Олегом Любківським, і ця подорож залишиться у вашій душі й пам’яті на все життя», – щиро запропонувала присутнім Інгрід Гессінгер. Вона особисто прочитала німецькою одне з оповідань пана Любківського — «Автопортрет з «Kaiser­Cafe».

Із Чернівців до столиці приїхали підтримати свого земляка та висловити йому подяку за те, що він робить для популяризації рідного міста й Буковини, шанувальники митця.

«Автопортрети з натури» Олега Любківського – це щось на межі прози та поезії. Як розповів автор, його книга роздрукована у вигляді великих планшетів. До кожної сторінки є автопортрети. Це наче дивовижна розгорнута книга, просто йдете залою й читаєте...

Кожна картина має свiй відбиток, свою реальність. Але жодна не повторюється сюжетом. Багато іронії. Наприклад, «Кайзер кафе». Парадний імперський лиск «Кайзер кафе» і дві розбиті альтанки, купа сміття перед ними… Помпезність, за якою ховається протилежне. Як там в оповіданні? «А чи не чекав він часом на мене, цей смітник? Напевно, чекав. Ще й як чекав – випадкового сміття в історії ніколи не буває!»…

Автор: Яна СТАДІЛЬНА.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Сікорський: Краще пустити заморожені кошти РФ на зброю для України, а не її відбудову Сьогодні, 19 березня

ЗМІ: Президент Румунії затвердив майбутнє навчання українських пілотів на F-16 в країні Вчора, 18 березня

Міністри країн ЄС погодили 5 млрд євро для допомоги Україні зброєю на 2024 рік Вчора, 18 березня

Шмигаль назвав п’ять ключових секторів України як майбутнього члена ЄС Вчора, 18 березня

Кабмін затвердив план реформ, за виконання яких Україна отримає 50 млрд від ЄС Вчора, 18 березня

Шмигаль підтвердив бажання України почати переговори з ЄС у першому півріччі Вчора, 18 березня

ЗМІ: Британія радить Україні тримати оборону на сході і зосередитися на ударах по Криму 17 березня

Макрон пояснив, як він прийшов до ідеї щодо іноземних військ в Україні 17 березня

Макрон: Приїду в Україну з конкретними пропозиціями і рішеннями 17 березня

"Радіо Свобода": Угорщина знову скаржиться державам ЄС на "утиски угорців" в Україні 16 березня