Ша, Європа спить

Наполеон Бонапарт – єдиний політик, який зумів об'єднати континентальну Європу. Залишки цього єднання зітліли під Бородіном.

Єдина Європа прагне бути не лише заможною та респектабельною, а й сильною. Але втілити це прагнення не так уже й просто. Дуже вже різна ця єдина Європа. Дуже багато імперіалістичних замашок залишилося в Британії та Франції. Нереалізовані імперіалістичні марення не дають спокою Німеччині, Італії й Іспанії. Важко тримати стрій. Спробуй не грати нарощеними століттями сталевими м'язами. Нові європейці, передусім Польща, затаївши образу на минувшину, подивляються не в бік Брюсселя, а Вашингтона. Там вони бачать велику дубину, котрою можна буде розставити крапки в історичних реляціях. НАТО здається великим парканом, за яким можна сховатися від російських великодержавних апетитів. «НАТО» – команда суперліги, за яку поляки, румуни, болгари (а також і українці) можуть пограти на замінованих полях Сербії, Іраку, Ірану. «Команда молодости нашей». У ній можна продемонструвати майстерність і завзяття. Тож навіщо сильна Європа? Може, хай залишається й надалі великим спальним районом планети?

Сон – це здоров'я. Сон – врівноважена нервова система. На ситий шлунок це – солодкі видіння. Навіщо прокидатися? Є великий заокеанський пес, який, нудьгуючи за європейською будкою, не тільки гавкає, а й нещадно рве усіх, хто намагається потурбувати стареньку Європу. «Ходить сон коло вікон, // а дрімота коло плота». Ша, Європа спить. Люлі.

Європа втомилася. Дві світові війни – це не виграшки. І либонь, ніщо її не може розбудити. Не прокинулася вона в 1946 році від пострілу єврейського терориста, котрий убив керівника Британської адміністрації в Палестині. Терористів стратили. Але Близький Схід безповоротно переорієнтувався на США як гаранта безпеки. Не розрухав Європу розпад колоніальної системи. Не завдали клопоту вибухи снарядів на Кавказі й у Придністров'ї. Не долинув до слуху шум літаків і крилатих ракет над Сербією. Європа спить міцно. А навіщо метушитися, навіщо зайві рухи, коли світом крокує демократія, а гуманізм став альфою й омегою політичної риторики? Все якось саме владнається. Головне – ухвалити гладеньку декларацію, надіслати місію й теплі ковдри. І совість залишиться чистою, як у Понтія Пілата. А коли щось піде не зовсім до ладу, треба вчасно образитися, як 8 липня 2002 року, коли Російська Федерація оприлюднила «Заяву країн – учасниць СНД стосовно стану справ у ОБСЄ», в якій ішлося, що європейці неправильно розуміють особливості пострадянської демократії. Звісно, не треба доводити Росії та її сателітам, що оксамитовий авторитаризм не можна називати демократичними своєрідностями. Треба тільки образитися й наказати речникам ОБСЄ у ще обтічніших фразах висловлюватися про ті терени, що ближче до тундри, аніж до Брюсселя. Треба надсилати керівників місій, котрі, характеризуючи ситуацію в Україні, в одному абзаці стверджуватимуть, що Конституційний Суд не здатен розв'язати політичну кризу, а в другому – наполягатимуть, щоб саме цей орган вніс ясність у ситуацію. (Повний абзац!) Ухвалити ще декілька конвенцій на кшталт Венеціанської про регіональні мови. А потім кліпати блакитними скандинавськими очима: чому в Україні існують конфлікти на мовному ґрунті? Чому? Нам і самим цікаво дізнатися.

Ходить сон коло вікон. Ша, Європа спить.

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ.