Мідний гетьман баталіста-романтика

21 лютого виповнюється 180 років від дня народження Михайла Микешина – автора київського пам’ятника Богдану Хмельницькому

Скульптор Микешин – один із тих митців, талант яких проявляється не лише в творенні цікавих арт-об'єктів, а й в умінні опинятися в потрібний час у потрібному місці та хапати щасливий квиток. Що, власне, особливого в початку життєвого сценарію художника та скульптора Михайла Йосиповича Микешина?

Виходець із дрібнопоміщицької родини, уродженець смоленської глибинки, котрий вивчав основи іконопису в сільського майстра, закінчив Санкт­Петербурзьку академію мистецтв (клас батального живопису Богдана Віллевальде), отримав велику золоту медаль за одне з перших своїх масштабних полотен. Але те, що обдарований юнак поєднував у своїх роботах погляд романтика та жорсткого співця війни, як виявилося пізніше, є саме тим, чого потребувала публіка. До того ж публіка вельми різношерста.

Ця професійна особливість і була передумовою для витягування першого (і, мабуть, головного) щасливого квитка в житті Михайла Микешина. З усіма своїми мистецькими набутками та людськими чеснотами він потрапив у лоно царської сім’ї, яка побачила в молодому чоловікові вчителя малювання для великих княжен. А далі сталося те, про що мріє кожен художник. Микешина засипали замовленнями. І не якимись прохідними – для підтримання штанів. А глобальними проектами державного розмаху. Михайло Йосипович незмінно вигравав конкурси з утілення в скульптурі образів держдіячів, встановлював пам’ятні композиції з приводу всіляких визначних річниць, і врешті його доробок перетворився на пантеон фігур із самодержавницьким присмаком. Такий собі Церетелі XIX століття. З другого боку, цей бранець удачі за життя мав можливість повнокровно самовиражатися, робити свою справу із задоволенням та отримувати за це належне визнання. Що може бути ціннішим?

А нам Микешин цікавий тим, що саме з його віртуозної руки в Києві 1888 року постав пам’ятник Богдану Хмельницькому. Приводом для появи скульптури гетьмана на Софійській площі стало 900­річчя Хрещення Русі. Історія пам’ятника розпочалася ще 1860­го.

За найперший проект композиції митця­пропагандиста нині обов’язково звинуватили б, м’яко кажучи, у неполіткоректності. Навіть не хочеться згадувати ту ганебну добірку образів, яка навряд чи дожила б до наших днів. Скажімо одне: вона не догоджала геть нікому. Та, на щастя, через недостатню суму (її збирали за всеросійською підпискою) проект поз­бавили всього зайвого і, як виявилося, непристойного з огляду на елементарну етику. Тож на початку 1870­х у видозміненому варіанті Богдан залишився на самоті. На статую, яку відливали робітники заводу Берда в Петербурзі, пішло 25,6 тонн утлої корабельної міді. Та новонароджений приборкувач коня не одразу піднісся над Софійською площею. На постамент забракло грошей. Тому скульптура деякий час дрімала у дворі так званих «прісутствєнних» місць (нинішні пенати столичної міліції). За три роки до відкриття пам’ятника архітектор Володимир Ніколаєв безкоштовно створив дешевшу версію постаменту. А брила для нього знайшлася в управі Київської фортеці.

У перші роки радянської влади знаменитий вершник позбувся свого царсько­московського минулого. І замість проросійських написів на постаменті з'явилося лаконічне: «Богдан Хмельницький. 1888». Єдине, чого трохи шкода, то це килима з пишної зелені, що колись лагідно вкривав кам’яне підніжжя Богдана.

...Михайла Микешина не стало 1896­го. Він залишив по собі славу хоча й талановитого, проте усе ж таки придворного художника. Разом із тим крізь кілька цікавих і, певне, не поодиноких фактів біографії проглядає його богемна сутність. У другій половині 1870­х митець був редактором сатиричного часопису «Пчела». А ще малював ілюстрації до текстів Гоголя і Шевченка.

Автор: Ольга КРАСОВСЬКА