Патріотизм законодавців – категорія не тільки моральна

Аналізуючи ситуацію, що склалась у сфері земельних відносин, сьогодні всі розуміють: конче потрібні докорінні змін. Адже часто-густо спостерігаємо хижацьке ставлення до землі: з неї висмоктують усі соки, практично не вкладаючи нічого у відновлення. Маємо безліч фактів, коли земля через певні схеми просто переходить з одних рук до інших або змінює своє призначення, особливо на прилеглих до міст територіях.

Проте дати однозначну відповідь на питання про започаткування ринку землі місцеві громади поки що не готові. Це показали, зокрема, результати опитування, проведені серед мешканців нашої селищної ради.

Скажімо, власники, які мають земельні ділянки, приватну техніку (трактори, комбайни) та робочу силу (великі родини та спадкоємці), категорично проти продажу землі.

Керівники сільгосппідприємств, у господарствах яких трудиться в середньому 60–70 працівників, на жаль, не мають належних коштів, щоб скупити земельні ділянки. Тож під час опитування зазначали, що реально можуть узяти землю тільки в оренду і платити людям орендну плату за використання земельних ділянок. Та якщо прийдуть заможні інвестори і викуплять земельні наділи, такі сільгосппідприємства розваляться. Люди залишаться безробітними, а громада втратить кошти з податків, які надходять до бюджету.

Зрозуміло, що люди передпенсійного та пенсійного віку, особливо ті, в кого немає прямих спадкоємців, зацікавлені не в примарних перспективах, а в отриманні можливості реалізувати свої земельні ділянки і вже сьогодні мати за них реальні кошти.

Є й така категорія громадян, котрі вважають, що вся земля має належати державі. І щоб саме держава надавала земельні ділянки в оренду, навіть у довгострокову, тим громадянам, які хочуть і можуть її обробляти.

Значна частина респондентів висловила думку про те, що в земельному законодавстві є багато неточностей, непорозумінь і що воно потребує докорінного доопрацювання. Декотрі громадяни застерігають, що під час приватизації земельних ділянок постає низка проблем через високу плату за виконання землевпорядних робіт, а також у зв’язку з тим, що й досі не встановлено граничні ціни з надання послуг. Не сприяє якісній та вчасній роботі й те, що в сільських, селищних радах немає посад землевпорядників. До того ж сільський чи селищний голова не може сам охопити такий обсяг роботи.

Тож навіть із результатів анкетування можна зробити висновок: вирішальну роль у цьому процесі має відіграти держава. Від того, наскільки патріотичною та продуманою буде позиція сучасних законодавців, тих, хто приймає доленосні рішення, залежить майбутнє багатьох поколінь і розвиток нашого суспільства загалом.

Громада в переважній більшості схильна до того, що проводити земельну реформу можна лише за умов чіткої й прозорої політики владних структур та виписаного під реформи законодавства. Від виваженості ухвалених рішень залежатиме не тільки продовольча безпека країни, а й майбутнє українського села як цивілізаційної категорії нашої держави.

Автор: Микола ЗАВАЛЬНИЙ