Першокласний заклад з міжнародним досвідом

У великій та славній родині вищих навчальних закладів нашої країни Донецькому національному університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського належить особливе місце. Його доля справді непересічна. Ідею створення національного храму економічної науки ще на світанку української державності подав геніальний учений Михайло Іванович Туган-Барановський, який народився на Харківщині, навчався в Петербурзі та Москві, жив на Полтавщині і завжди був патріотом рідного краю, що засвідчує, зокрема, і його діяльність на посаді міністра фінансів в уряді Української Народної Республіки.

Теоретичні розробки Михайла  Туган-Барановського використовував Володимир Ленін, запроваджуючи так звану нову економічну політику замість репресивної політики воєнного комунізму. До речі, вся інтелектуальна еліта світу захоплювалася творами Туган-Барановського з соціально-економічної проблематики.

Учений-гуманіст, передбачаючи величне майбутнє молодої української держави, серед її першочергових завдань визначив підготовку фахових економістів у спеціалізованому інституті, який було створено як кооперативний навчальний заклад.

На жаль, натхненник прекрасного задуму не дожив до того дня, коли інститут став реальністю…

А омріяний навчальний заклад таки постав 1920 року в Києві. Через чотирнадцять літ його з Києва переводять до Харкова і, приєднавши до нього кілька інших вищих навчальних закладів, називають Харківським інститутом радянської торгівлі.

Громадяни колишнього СРСР добре пам’ятають, якою, м’яко кажучи, своєрідною була в ті часи організація торгівлі в країні, де відбувався плановий розподіл матеріальних цінностей. Ринкові засади діяли дуже й дуже обмежено. Давалося взнаки й те, що колектив надто потерпав через матеріальну скруту (бракувало   квартир для викладачів, було обмаль місць у гуртожитках, кепсько йшли справи з забезпеченням навчальними й лабораторними приміщеннями, устаткуванням).

І так тривало доти, доки цей інститут не перейшов під опіку Донбасу. У 1959 році перший секретар обкому партії В. Дегтярьов, знаючи злигодні харків’ян, зініціював рішення ЦК Компартії України про переведення інституту в столицю шахтарського краю. Донеччина зробила все, щоб створити гідні умови для переселенців: їм одразу було виділено 50 квартир, 2 навчальні корпуси, студентські гуртожитки на 600 місць та інші матеріальні цінності.

Власне саме відтоді й починається розвиток навчально-наукового комплексу, покликаного готувати найперше для регіону кадри дипломованих фахівців для таких потужних підгалузей, як система робітничого постачання, споживча кооперація і, звичайно, державна торговельна мережа.

– Ми покладали на Донецький інститут радянської торгівлі величезні сподівання, – згадував тодішній начальник Головного управління робітничого постачання Мінвуглепрому України Єгор Моногаров. – Адже вугільники тоді споруджували великі овочесховища, де застосовували холодильні технології, будували універмаги, промтоварні і продтоварні бази, розвивали мережу громадського харчування, а тому потрібні були економісти, менеджери, інженери технологи.

Після розпаду СРСР у Донбасі ринкові стосунки дедалі більше зміцнюють свої позиції. Саме тоді з урахуванням нових суспільних вимог відбулося перейменування Донецького інституту радянської торгівлі на Донецький державний комерційний інститут, а згодом – університет і, нарешті, 2007 року – на Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського.

Автор: Микола ЛІСОВЕНКО