Патріотизм як перепустка в майбутнє

Із чого починається Батьківщина? Не помилюся, якщо скажу: з почуття патріотизму. З любові до України, з гордості за те, що ти її син чи донька. А ще – з постійної внутрішньої потреби виховувати й культивувати в собі найкращі духовні якості й державотворче мислення.
Відомо, що за останні тисячоліття у світі існувало понад 1000 націй і народностей. Але зуміли пронести свою автентичність, а відтак відстояти державність лише близько 200. Що допомогло їм у вирі боротьби за виживання? Насамперед воля до життя та дух патріотизму. І саме це, на мій погляд, може стати об’єднавчою ідеєю.

Усе починається зі школи

На щастя, після розпаду Радянського Союзу система військово-патріотичного виховання в Україні, на відміну від інших республік СРСР, не зникла. Проте так і не набула нової якості. Чому?

Відповідь проста. Сьогодні найголовнішим центром військово-патріотичної підготовки та виховання юнаків залишається школа. Отже, не можна вважати нормальним становище, коли в більшості середніх навчальних закладів немає штатних викладачів предмета «Захист Вітчизни». Мабуть, забулося висловлювання «залізного Бісмарка», який вважав саме шкільного вчителя «творцем перемоги Пруссії».

Наприклад, у багатьох школах Одеської області та й безпосередньо в місті-герої штатно за цим фахом працюють  лише 27 відсотків педагогів, решта – за сумісництвом. Звісно, така проблема є і на загальнодержавному рівні.

За майже 19 років незалежності не вирішено в повному обсязі питань, пов’язаних із забезпеченням шкіл навчальною зброєю, інженерним і хімічним майном тощо. Це аж ніяк не сприяє належному рівню допризовної підготовки, зменшує зацікавленість і в учнів, і в педагогів.

Згоден із цією думкою і підполковник у відставці Станіслав Рогозин, який багато років був членом методичної ради вчителів з предмета «Захист Вітчизни» Суворовського району міста Одеси.

– Складається враження, – каже мій співрозмовник, – що в міністерствах освіти і науки, а також оборони України хтось свідомо ігнорує вимоги указу Президента «Про концепцію допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді». Адже, хоч як це парадоксально, саме з цих міністерств надходять документи, які часто-густо дублюють один одного, або неоднозначно трактують одні й ті само питання. Зокрема, щодо навчальної бази, методики викладання предмета тощо. Зрештою, чому ще й досі не виконана постанова Кабміну від 30 листопада 2000 року, якою передбачено запровадження посади заступника директора школи з військово-патріотичного виховання?

Загалом же тенденція до вдосконалення системи допризовної підготовки характерна не лише для України. Так, у зв’язку з терористичною загрозою початкову військову підготовку в США нині проходять 270 000 школярів. Вирішено організувати при середніх школах 280 курсів початкової військової підготовки. А торік планували охопити цією підготовкою 1820 шкіл.

У Росії також після відомих подій у Чечні прийнято рішення про відновлення цілісної системи підготовки громадян до військової служби та організації військово-патріотичного виховання. Коментарі, як то кажуть, зайві. Сумний досвід нам, звичайно, не потрібний, але замислитися маємо.

Післямова

Свого часу відомий письменник і філософ Олександр Герцен писав: «Є тільки два різновиди людей – або патріот своєї Вітчизни, або ж мерзотник свого життя». Вірю, що в нашій державі значно більше патріотів, для яких найголовнішими в житті є поняття честі, совісті, відваги, любові до Батьківщини.

Хочемо ми того чи ні, але з переходом до формування Збройних Сил України на контрактній основі, дедалі більше навантаження з підготовки молоді до захисту Вітчизни лягатиме саме на школи, ліцеї, коледжі. Проте навчально-виховні заклади здебільшого не мають відповідних фахівців, спеціального педагогічного й матеріально-технічного забезпечення, а отже, неспроможні в належному обсязі охопити військово-патріотичною роботою молодь. І це серйозна проблема, яку, на мій погляд, можна розв’язати шляхом утілення в життя узагальнених пропозицій Всеукраїнського науково-практичного семінару. Насамперед слід підвищити рівень військово-патріотичного виховання молоді, розпочинаючи з молодших класів загальноосвітніх шкіл; дотримуватися чіткого виконання відповідної постанови Кабінету Міністрів щодо запровадження посади заступника директора школи з військово-патріотичного виховання в загальноосвітніх виховних закладах.

Окрім того, вважаю: військовим командирам, керівникам вищих і середніх навчальних закладів потрібно ефективніше використовувати можливості Університету українознавства, козацьких організацій України, організацій ТСОУ, музеїв і засобів масової інформації.

Переконаний, усе це не тільки словом, а ділом сприяло б вихованню справжніх патріотів України, майбутнього нашої держави.

Автор: Євген Тищук