Міркування про освіту біля європейського порога

Повернувшись після тривалого вигнання в перебудовчий СРСР, Алєксандр Солженіцин виступив із циклом лекцій по телебаченню. І першу з них він присвятив освіті. Чому освіті? — поставив сам собі промовець запитання. — Чому не міжнародній безпеці чи подоланню важкої сталінської спадщини? (Адже міркувань саме на ці теми чекали телеглядачі.) Річ у тім, – провадив письменник-дисидент, – що вишколена освітою свідомість є коренем і добра, і зла в суспільних відносинах. Тож і перетворення суспільних відносин, принциповий перегляд історичної пам’яті, трансформацію політичної й економічної систем варто розпочинати з освіти.

Відтоді минуло чимало років. Зник СРСР. Змінилися переконання й самого пана Солженіцина. У своїх останніх працях він виголошує тези, котрі щонайменше дивують. Солженіцин не став пророком у своїй вітчизні. Але ті його слова про визначальне значення освіти годі й заперечувати.

За цими словами велика спадщина просвітницької культури. Непохитна впевненість: раціональність позбавляє людину примар свідомості. Згадаймо офорт Франсіско Гойї «Сон розуму породжує чудовиськ»: людина спить, а над її головою витають сови, схожі на облуплених псів, та чорні кажани-кровососи.

Однак цікаву річ відзначив уже Алєксандр Пушкін: просвіта здатна породжувати тиранію. Він записав ці слова, міркуючи над феноменом дивного, «донкіхотського», «романтичного» царювання Павла ІІ. Та хіба тільки російська історія пропонує ілюстрації такого химерного поєднання просвітництва й тиранії? Чого лише варта Велика французька революція та її символ — гільйотина — витворена раціональною епохою машина для відрубування голів. Чудернацька річ — освіта. Усі реформатори уповають на неї. Сподіваються повернення золотої доби. Створення раю на землі. А в підсумкові якось так виходить, що жахіття будь-якої історичної епохи, просвітленої та міфічно-релігійної, сповненої патетики перед освітнім раціоналізмом і скепсису до знання, цілком рівновеликі. Мабуть, якщо людство й здолає соціальне зло, то, напевно, аж ніяк не завдяки освіті.

У цьому вересневому номері наукової бібліотеки «Віче» продовжує публікувати матеріали «круглого столу» «Євроінтеграція України: реалії, необхідність, перспективи», що відбувся 14 травня в Інституті європейських досліджень НАН України. Автори аналізують модерні та постмодерні чинники євроінтеграції, енергетичний складник відносин Європа—Україна—Росія, російське «примушування» України до ЄЕП тощо. Учені та політики сумлінно шукають способів запровадження в Україні європейських правових і соціальних стандартів. У Європі, либонь, не залишилося жодної хартії, яку не підписали б наші дипломати. Зокрема, Україна приєдналася й до Болонського процесу: намагаємося освітнім важелем здолати відособленість од європейського освітнього простору. Справа поважна й варта подиву.

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ