Право «ЧУПЧ» і пастки

На цьому шалено-кричущому тлі прочитання драми Карла-Хеннінга Війкмарка «Современная смерть. Человек у последней черты» (Иностранная литература, 5/2008) навертає на крамольну думку: а не розпочалося, часом, утілення страшного сценарію про, так би мовити, «шведську ідеологію», яка має й інше найменування — «мистецтво соціальної інженерії»? Саме сатирою на неї автор у післямові до російського перекладу називає свою драму, написану ще 1978 року. Що він має проти шведського соціалізму? Загалом нічого, за винятком хворобливого раціоналізаторства та реальної загрози спростування формули: економіці забороняється управляти мораллю.

Засів науковий симпозіум, присвячений темі «Человек у последней черты» — ЧУПЧ. Це така собі проектна група в рамках Міністерства охорони здоров’я і соціального забезпечення, яка займається станом людей, що перебувають на порозі смерті. І ось шведський науковий «бомонд» обговорює, як прищепити загалові усвідомлену потребу написати заяву про бажання віддати Богові душу у визначений вік, бо, мовляв, усі з’являються на світ в однаковому віці й в однаковому, заради соціальної справедливості — висока мета! — мають поступатися доступом до користування земними благами наступним поколінням. Це, мовляв, справедливо й вигідно для всіх, це — демократія смерті. Й евтаназія має стати на потік і бути вигідною.

Коли нині читаєш сатиру Війкмарка, викладені рецепти подолання кризи, ще тодішньої, 80-х, мимохіть викликають підозру в застосуванні їх кимось уже сьогодні, а як ні — завтра. Ось кілька його «сатиричних» думок. Порівняйте із сьогоднішньою риторикою. Аж мороз поза шкіру йде.

«Для проведения необходимых реформ важную роль стали играть и общественно-экономические ценности». «…Семьдесят пять процентов расходов идет на стационар длительного пребывания и лечение безнадежных больных. Среди двадцати пяти процентов населения, находящегося в репродуктивном возрасте и оплачивающего эти расходы из своего кармана, существует более-менее сильное недовольство, но это недовольство затыкается сразу двумя кляпами. И один из них называется всеобщим избирательным правом, и оно заставляет молчать политиков: старики сохраняют право голоса и в сто лет, и ни одна партия не может позволить себе роскошь потерять два миллиона избирателей. Второй кляп — древнее табу, которое называется благоговением перед человеческой жизнью и которое заставляет молчать всех». «А сейчас, когда состояние экономики стало критическим, налицо взрывной рост числа стариков. Грубо говоря, нам необходимо побыстрее увеличить смертность. Но каким образом?». «И к какому выводу мы приходим? К такому, что ничего не следует делать (как, впрочем, и происходит), дабы продлить жизнь этих существ». «Поэтому информирование общества должно носить характер коммюнике, а не диалога». «Подумайте о тех шестидесяти миллиардах налоговых средств, которые ежегодно тратятся на стационары длительного пребывания и пенсии. Они могли бы спасти экспорт и занятость».

Віє голодом і фашизмом. Ми це пережили, ми повинні не втрачати пам’яті. Щоб «ЧУПЧі» не вважали свою владу правом. Навіть коли насправді глибина кризи перевершує нашу уяву. Відомий металург Вадим Миколайович Гуров, коли я уточнювала в нього кількість зупинених доменних печей, сказав: «Мені це нагадує 41-й рік, коли фашисти вже бомбили Київ, а ми ніяк не могли усвідомити, що це війна, що не якийсь жарт, ми ще співали й танцювали. Ось Прем’єр-міністр провела дві великі наради з металургами. Так, нині уряд намагається зробити все, щоб металургійна промисловість мала збут своєї продукції на внутрішньому ринку, в будівництві. Щоб усе крутилося й не зупинялося. На це маємо працювати всі».

Так, справді. Тому, мабуть, варто відсунути передвиборну риторику. Сказати собі: виборів не буде. І немає чого піаритися, коли ситуація нагадує 41-й рік.

Автор: Світлана ПИСАРЕНКО