Свято зі сльозами на очах

27 вересня — День туризму

Ні, йдеться не про 9 Травня, а про День туризму в Україні. Уявіть собі напрочуд гарну дівчину в жебрацькому лахмітті. Уявили? Оце і є нинішній стан вітчизняної індустрії подорожей. Бо інакше, як убогим, її сьогоднішнє «вбрання» й не назвеш. І перспектив, що «прикид» у недалекому майбутньому стане трішки гламурнішим, на жаль, практично немає. Навіть у зв’язку з горезвісним Євро-2012. Аж до болю знайома ситуація: до Євробачення також ніби готувалися в поті чола, а вийшло як завжди. Ось тільки з футбольним чемпіонатом ситуація жорсткіша буде — вказівку завертати голоблі можемо отримати найближчим часом. І, отже, ще на енну кількість років поховати надію на бодай часткове поліпшення ситуації.

А нинішня ситуація й справді незавидна. Утім, коли слухати чиновників, то українська індустрія подорожей чи не «попереду планети всієї». Однак усе відбувається ну якщо не з точністю до навпаки, то десь біля того. Основна причина — відсутність у нашій державі адекватної, сформованої з урахуванням глобальних викликів, державної політики в сфері туризму і курортів.

Підвищення цін, візова вакханалія деяких консульств так званих цивілізованих країн, відсутність кваліфікованих кадрів, недостатнє фінансування програм просування національного туристичного продукту, неефективність механізму забезпечення безпеки туристів... Попри те, що Рік туризму і курортів триває в Україні вже дев’ятий місяць поспіль, вітчизняні можновладці навіть не підійшли до розв’язання перелічених проблем.

Одна з найживотрепетніших — туристична інфраструктура. В Україні майже не споруджують нових готелів, темпи їхнього будівництва зовсім незначні через низьку інвестиційну привабливість багатьох потенційних і реальних туристичних проектів. Навіть порівняно з Росією ми істотно відстаємо. Якщо в Україні, приміром, зведено лише кілька великих готельних комплексів, котрі входять до міжнародних готельних мереж, то в Росії таких об’єктів сотні. Водночас не є таємницею, що наявність «мережевих» готелів для багатьох туристів — аж ніяк не останній чинник, який визначає, їхати чи не їхати до країни.

Не просунулася Україна й у розв’язанні ще однієї вічної проблеми — поганий сервіс. Перманентно знижується рівень кваліфікації вітчизняних екскурсоводів. Про відсутність нормальних доріг і місць громадського користування, що відповідають бодай елементарним гігієнічним правилам, годі й казати.

Вітчизняний туризм практично позбавлений ефективної управлінської вертикалі. У деяких областях його фактично «розкидали» по різних підрозділах. За стратегію розвитку галузі відповідає одне управління, за готелі — друге, за якість послуг і безпеку туристів — третє. Аби підготувати невелику довідку, потрібно докласти чимало зусиль і залучити до цієї роботи фахівців різних структурних підрозділів. Про яку злагодженість, мобільність і т.п. речі за такого розкладу може йтися?!

Торік у системі управління галуззю було розроблено фундаментальний документ — проект Стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні. Пройшовши процедуру громадських слухань, він успішно... «завис» на найвищому рівні. «Провисівши» там місяців вісім, проект стратегії таки дочекався ухвалення Кабміном. Сталося це нещодавно — в серпні. Ну хіба не дивовижна оперативність?! Коли такими «спринтерськими» темпами розв’язуватимемо й інші наші проблеми, то успішно поховаємо не лише туристичну галузь.