Спільний день народження художників-киян

Одне з промовистих свідчень завершення карантину в культурному житті столиці – вчорашній вернісаж, присвячений 40-річчю Київської організації Національної Спілки художників України.

У центральних виставкових залах Будинку художника все нібито відбувалося за стандартним сценарієм аналогічних свят. Але натовп зібрався досі небачений. До картин підступитися не було як. Утім, хоч як це дивно, але складалося враження що шановному зібранню нині не до них. Численні іменинники диференціювалися за поколіннями. Час від часу вікові групи змішувалися. Урочистий хаос сягав позначки кипіння. Згадувалося десь прочитане: мовляв, у Києві мешкає третина всіх вітчизняних митців. Тож, певне, день народження організації потрібний був хоча б для того, щоб уся ця третина зібралася на одній території.

У свято не прийнято говорити про сумне. Але хай цей мінор сприймається виключно як прелюдія до побажань. Останні два десятиліття видалися для столичних художників незрівнянно важчими за два перші. Залишилися в далекому минулому часи, коли Київська організація НСХУ спиралася на потужну матеріальну базу (тоді неможливо було навіть уявити, що на фуршет з приводу 40-ї річниці митцям доведеться складатися по 10 гривень). Вдосталь наїлися майстри фінансової гіркоти. Натерпілися й від рейдерів, які останнім часом буквально викидали художників з їхніх майстерень (переважно у центрі та на Подолі, де будинки для хамів-завойовників є ласими шматками)…

Звідки тут братися натхненню? Але ж – береться! Он скільки навколо картин, графічних аркушів, скульптур, декоративно-прикладних чудес! Митці – особлива братія, що її не зруйнуєш, не вб’єш. Тож зичимо їм надокучливих муз, які не знають сну! Сили опору й терпіння без меж! Невгамовного бажання – нести красу!       

Фото Ольги ПРОКОПЧУК.