Вишити власну долю

Вбрання, у якому тепер вінчаються молодята, переконані фахівці, абсолютно не відповідає менталітету українців. Так само, як не відповідають йому й довгі та      нудні застілля в «курені» чи в ресторані. Чи не тому сватання, заручини та весілля за стародавніми народними звичаями стають сьогодні дедалі популярнішими серед молоді?

Колоритні костюми, сакральні весільні пісні, самобутнє, неповторне обрядове дійство, в якому кожний учасник має свою роль, – пречудова альтернатива ресторанній вакханалії. Та, на жаль, ми не пам’ятаємо переважної більшості стародавніх весільних звичаїв, прикмет, традицій. Отож відродження українського весілля з усіма його прекрасними традиціями й обрядами (вишиваними рушниками, короваєм, іконою, піснями й побажаннями) цілком на часі. Бо це – могутній код національної ментальності. А відродити його та повернути в сучасне суспільство, поза сумнівом, допоможе розгорнута у приміщенні Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» виставка «Українське весілля: обрядова атрибутика», яка працюватиме в Києві до 16 листопада.

Чи знаєте ви, скільки не днів, а років українці готувалися до цієї важливої події в житті? Скільки власноруч тканих і вишитих рушників наречена мала виготовити? І як дівчина, майбутня хранителька домашнього вогнища, «програмувала» на полотні спільну подружню долю? Кого допускали до випікання весільного короваю, а кого – в жодному разі ні? Чому хлопцеві не можна розповідати чужим, кого має сватати? Чому дружці не можна засиджуватися за весільним столом?

Українське весілля – це як захоплююча вистава, справжня народна опера. Тривало воно, починаючи від випічки короваю до «борщу для молодої», сім, а подекуди й більше днів. На виконання всіх обрядів часу не бракувало: одружувалися в Україні здебільшого восени й узимку, коли нагальних робіт у селян не було. Нині, ясна річ, лише фольклорному гурту під силу відтворити всі деталі цього свята. Однак навіть протягом суботи-неділі, коли тепер зазвичай справляють весілля, також можливо виконати найголовніші народні обряди шлюбу. Тож бажаємо вам, дорогі молодята, ніколи не забувати духовного коріння рідного народу. Нехай вам ніколи не буде гірко – хай буде весело!