«Я батькам сказав, що на передовій моя друга родина…»

Віктор – звичайний водій звичайної військової «таблетки». Та хіба можна назвати звичайним чоловіка, який на руках виносить поранених з-під обстрілів? І так само під щільним вогнем транспортує їх до польових госпіталів. Давно не таємниця, що прихильники «новороських ідей», порушуючи всі міжнародні правила і норми, влаштовують цілі артилерійські полювання на медичні машини, які забирають із поля бою поранених українських бійців. А іесь захист наших санітарок – це в найкращому разі бронежилет, кинутий на вікно.

Та незважаючи на небезпеку, Віктор перебуває в зоні проведення АТО вже майже півроку. Його мобілізовано ще в другу хвилю мобілізації. І навіть маючи кілька поранень, знову повернувся до свого батальйону.

 – Я батькам сказав, що тут, на передовій, моя друга родина, – розповідає Віктор. – І хлопці чекають на мене. Адже хто, як не я, рятуватиме їх у складну хвилину.