Дякуємо, що був

Сверстюк два тижні не дожив до 86 років. Коли за небокрай ідуть такі особливі постаті, їм услід надривно волають щось про совість нації, духовний світоч, згаслу зірку... Часто за панегіричним красномовством – пустопорожній дзвін. У житті Євген Олександрович Сверстюк (1928–2014) поєднував у собі іпостасі земні, непафосні: доктора філософії, письменника (президента українського Пен-клубу), викладача, перекладача, поета, критика, а передусім –  борця за суверенність української культури, проти дискримінації всього українського, активного діяча самвидаву, політв’язня (за плечима – сім років таборів та п'ять років заслання),  апологета дерадянізації. У роки цькування Євгена Сверстюка з боку системи, уже по ув’язненні, він не нехтував працею фабричного столяра. А з 1991-го й до останнього свого дня виступав на передовій творення української державності. Отримав Орден свободи й Державну премію імені Тараса Шевченка. Та головна подяка Євгену Сверстюку – щирі слова шани тих, хто проводжав його в останню путь, тепле мовчання тих, хто на відстані подумки прощався з правдивим українцем того сумного морозного дня.