Чи допоможе інвалідам конференція?

Понад п’ятнадцять років тому під час відрядження до Брюсселя звернула увагу на незвичне обладнання телефонних автоматів. Гід пояснив, що вони спеціально пристосовані для інвалідів-візочників і людей, котрі погано чують. Інформація вразила та схвилювала. Подумалося: «Нехай і не відразу, але років за десять незалежна Україна також навчиться не гірше опікуватися людьми з особливими потребами». Однак минуло значно більше часу, але проблеми інвалідів як не були, так і не стали об’єктом постійної державної турботи. А відомо, що це одна з вельми важливих ознак рівня цивілізованості країни.
Саме такі невеселі думки з’явилися напередодні проведення в столиці України міжнародної конференції «Національні стратегії впровадження Конвенції ООН про права інвалідів: політика, досвід, практика», котра розпочала роботу сьогодні в Києві. Організаторами її виступили Всеукраїнське громадське соціально-політичне об’єднання громадських організацій «Національна Асамблея інвалідів України», Представництво ООН в Україні, Комітет Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. Нагадаю: рівно місяць минув відтоді, як наша держава приєдналася до згаданої вище Конвенції і Факультативного протоколу до неї. 24 вересня Президент Віктор Ющенко підписав у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку відповідні документи.
У міжнародному форумі в столиці України беруть участь вітчизняні парламентарії, секретаріату Президента, Кабміну, профільних міністерств і відомств, державних урядових інституцій зарубіжних країн (Росії, Литви, Латвії, Білорусі, Канади, Грузії, Вірменії, Польщі, США, Голландії, Германії та ін.). До Києва також прибули лідери українських і зарубіжних неурядових організацій інвалідів, представники правозахисних організацій. Коло питань, які мають намір обговорити учасники зібрання, вельми широке. Це, зокрема: міжнародний  досвід та співпраця з реалізації цілей і завдань Конвенції; розробка й упровадження національних стратегій і планів дій щодо людей з інвалідністю; участь людей з інвалідністю в житті суспільства; інформація та комунікація; зайнятість, професійна орієнтація і професійна підготовка; рівність і недискримінація; охорона здоров’я; правовий захист; захист від насильства і жорстокого поводження; освіта.
Нехай звинуватять мене в антипатріотизмі, але підозрюю, що нашим доповідачам навряд чи вдасться здивувати, скажімо, голландських чи німецьких. Хоча… Хай там що, а на декларативному рівні на рідних теренах усе завжди було о’кей. Викрутимось і цього разу?