Закон «Про попередження насильства в сім’ї» – за 10 років мало що змінилося

15 листопада 2011 року минуло 10 років відтоді, коли  на суспільному та державному рівні була визнана проблема сімейного насильства й ухвалено Закон України «Про попередження насильства в сімї», покликаний її розв’язати. Наскільки ефективно діяв цей документ, як дотримувався усіма структурами, на які він покладає зобов’язання, і чи відповідає практиці боротьби із суспільною хворобою насильства – ці та інші питання обговорювалися під час комітетських слухань на тему: «Практика застосування та ефективність реалізації положень Закону «Про попередження насильства в сімї».

Під час брифінгу народний депутат України Олена Бондаренко та президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» Катерина Левченко представили моніторинг стану виконання дотримання законодавства України у сфері попередження насильства в сім’ї.    Моніторинг  проведено у 2011 році міждисциплінарною групою фахових експертів, до складу якої ввійшли представники органів державної влади, міжнародних та громадських організацій – експерти, які щодня працюють у цьому напрямі.

  «Україна стала однією з перших держав східноєвропейського регіону, яка розробила й прийняла спеціальний закон. Згодом було внесено зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення та ухвалено нормативні акти, які конкретизували положення закону, – зазначила доктор юридичних наук Катерина Левченко. – Проте насильство все ще залишається частиною українських реалій, тому важливо з’ясувати, де ж ті прогалини, що заважають подолати проблему?».

          За даними моніторингу, основними не вирішеними до кінця питаннями залишаються ефективне надання допомоги постраждалим від насильства в сім’ї та покарання кривдників. При цьому основна проблема полягає в невиконанні закону. 

Крім того, через неузгодженість, наприклад, Закону «Про попередження насильства в сім’ї» та Закону «Про соціальну роботу із молоддю» скористатися послугами центрів соціально-психологічної допомоги можуть лише постраждалі віком до 35 років. «Пенсіонери, особи з обмеженими можливостями, які є жертвами насильства у своїх родинах, узагалі не мають змоги отримувати таку допомогу, – зауважила Голова підкомітету з міжнародно-правових питань та гендерної політики Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Олена Бондаренко. – Така ж ситуація із Законом України «Про амністію», під яку дуже часто підпадають особи, котрі вчинили насильство в сім’ї, акти якого, у свою чергу, підпадають під ознаки так званих нетяжких злочинів (легкі тілесні ушкодження, побої, мордування, доведення до самогубства). Таким чином, кривдники уникають безпосереднього покарання, а штраф, як адміністративна відповідальність, лягає на всю родину».

Отже, виходячи з цього, йдеться про виняткову необхідність як удосконалення чинного національного законодавства, так і застосування міжнародних норм через ратифікацію міжнародних документів, котрі містять високі стандарти у сфері захисту постраждалих осіб та попередження насильства в сім’ї.