Що робити з депресивними регіонами?

Як відновити виробничий потенціал інвестиційно непривабливих підприємств і територій України? Відповідь на це запитання шукали учасники слухань «Нові підходи в розвитку депресивних регіонів України», організованих Комітетом Верховної Ради з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва.

Голова комітету Наталія Королевська зазначила: народними депутатами розроблено законодавчий пакет «антидепресивних» заходів, які допоможуть змінити ситуацію на краще. Зокрема, органи місцевого самоврядування зможуть швидко вирішувати питання з наданням землі в оренду, а також за спрощеною процедурою повертатимуть непрацюючі об'єкти (де власники підприємств не виконують інвестиційного договору) в державну чи комунальну власність.

Учасники слухань погодилися, що одним із механізмів розвитку депресивних територій, впровадження енергозбережних технологій, розбудови сучасної виробничої інфраструктури, зокрема, будівництва автошляхів і залізничних колій, потужностей з електро-, водо-, газо-, теплопостачання й водовідведення, є створення індустріальних (промислових) парків. Нині профільний законопроект (прийнятий у червні 2009 року за основу) доопрацьовується робочою групою в Комітеті з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва.

Документом, зокрема, передбачені: повна або часткова компенсація для керуючої компанії відсоткової ставки за залученими кредитами на п’ятирічний термін з початку реалізації бізнес-плану; застосування прискореної амортизації основних фондів, що сприятиме розширенню виробництва, впровадженню нового обладнання; відшкодування 50 відсотків суми витрат на створення 1 робочого місця; повна або часткова компенсація витрат на розробку та сертифікацію всіх видів робіт для учасника промислового парку.

Для розв’язання проблем депресивних територій народні депутати й запрошені експерти виокремили низку типових стратегій. Зокрема, аналіз соціальної структури населення для розробки відповідних державних програм (перенавчання людей чи мобілізація робочої сили в інший регіон). Дієвим механізмом є розвиток малого та середнього бізнесу й впровадження ринкових рішень і моделей, що дадуть змогу «вбудовувати» людей у систему існуючих економічних відносин. Наприклад, у Китаї щороку створюється 2 мільйони робочих місць за рахунок того, що текстильні компанії дають невеликі замовлення малим приватним господарствам на пошиття певного виду продукції.

Ефективним є використання кластерного аналізу для визначення потенційних конкурентоспроможних кластерів – сконцентрованих за географічною ознакою груп взаємозалежних компаній, які можуть скоротити витрати завдяки спільній технологічній кооперації в регіоні.

Так, нині на території Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської та Чернівецької областей здійснюється кластерний аналіз лісового сектора Карпатського регіону. У Миколаївській області реалізується проект запровадження кластерної моделі в розвитку туризму територіальними громадами міст Півдня України.

Швейно-текстильний кластер Поділля об’єднує швейні та трикотажні підприємства й навчальні заклади. Його мета – відродження промислового виробництва за рахунок підвищення якості продукції, освоєння нових моделей. Основним завданням програми «Створення регіонального кластера виробників екологічної продукції», що підтримується міжнародними організаціями, є допомога в сертифікації, просуванні та збуті такої продукції, налагодження співпраці між виробниками, переробними підприємствами та торговельними мережами. На території Хмельницької області функціонують будівельний, туристичний і харчовий кластери.

Аби забезпечити розвиток кластеризації в наукоємних і технологічних галузях, Кабінет Міністрів розробляє Концепцію кластеризації економіки України.

Під час обговорення запрошені експерти наголосили на умовності класифікації депресивних регіонів. Наприклад, Чернігівська область має найгірші в державі демографічні показники, проте рівень доходу на одну особу там становить 4 тисячі 143 гривні (за середньоукраїнського у 3 тисячі 998 гривень). Як бачимо, проблема полягає не в «депресивності» області, а в наявності периферійних зон, звідки відбувається відтік населення.

Тому пропоновано переглянути (частково) закон про стимулювання розвитку регіонів й ухвалити системний законодавчий акт про засади державної і регіональної політики. Це дасть змогу фінансувати конкретні цільові проекти, що довели свою результативність.

Доцільно також запровадити систему планувальних документів – починаючи від стратегії розвитку України й до конкретного проекту регіонального розвитку, який у визначені терміни має покращити економічну ситуацію в області.

Підготував Олексій СИЩУК.