передплата Українською | In English

№12, червень 2007

Ментальна провокація

Поділитися:

(нотатки за мотивами циклу публіцистичних статей Є. Гуцала «Ментальність орди»)

«Ментальність орди»– велика провокація. Читаєш: Боже мій, усе – правда! Але правда, подана емоційно й однобічно. Ґрунтовним і всебічним аналізом там і не пахне! Однак, розуміючи кон'юнктуру того часу (середини 90-х), визнаєш, що інакше було не можна. Бо не почули б. Бо черговий єлейно-політкоректний порівняльний аналіз ментальності росіян, українців і представників інших націй потонув би в тисячах подібних голосів, розчинився б у хаосі пустопорожньої балаканини.

 У передмові до видання 2007 року написано про велику кількість негативних рецензій. Прискіпливо не перевіряв, але аж ніяк не сумніваюся в цьому! Бо розумію, що автор прагнув саме таких рецензій. Роздражнити, розбурхати, вивести з рівноваги одноманітне й болотно-кисільне світосприйняття суспільства, яке сконцентроване виключно на проблемах фізичного виживання, – ось якою, на мою думку, була головна мета Євгена Гуцала, коли він писав «Ментальність орди». Окрім того, Гуцало прагнув налякати певні владні суспільні прошарки можливими наслідками формування в пересічного українця саме такого образу носія російської ментальності, який продемонстрований у більшості статей циклу – образу розбійника-кочівника та маніяка-п'яниці, що прагне лише задоволення власної жаги до завоювання й поневолення інших.

Особисто я не вірю, що сам Гуцало не розумів, що великою мірою грішить проти істини. З одного боку, не бачити також і позитивних рис ментальності росіян він не міг. Водночас не усвідомлювати того, що прагнення до експансії притаманне всім державам на планеті (інша річ, що це прагнення не всім вдається реалізовувати), може лише ідеаліст-романтик або малоосвічена людина. Ні до тих, ні до інших, як мені відомо, пана Євгена віднести не можна. Не міг автор також не розуміти, що «орда» є частиною будь-якої ментальної конструкції. Не вірите? Спробую переконати.

Спочатку тихенько промовчімо про окремі «милосердні» звичаї українського козацтва, їхню поголівну «тверезість», «кришталеву чесність» козацької старшини. Звернімо краще погляди до серця сучасної цивілізації – до країн Західної Європи. І пригадаймо «милі витівки» cвятої інквізиції, «оєвропеювання» країн Африки, Південної і Центральної Америки, «окультурювання» Індії Великою Британією й багато чого ще.

Зазначу: всі ці події відбувалися саме тоді, коли чинили свої неподобства московські царі, зокрема й у часи «освоювання» Сибіру та «приєднання» країн Каспійського регіону. Державне насильство, до речі, й стосовно власного народу, завжди визнавалося в «цивілізованому» світі як норма. Боронь, Боже, нас, звичайно, від такої «норми», але, хоч би як ми до цього ставилися, так було в ті часи, до того ж практично скрізь, а не лише в Росії чи Європі.

Цілий роман, а не те що цикл статей, можна створити й про сучасний «взірець» політкоректності й демократії, доведеної до абсурду, – Сполучені Штати Америки. Як утверджувалася ця країна кров'ю й терором, так і нині на крові стоїть. Принаймні формальних приводів до введення військ у ту ж таки Чечню в Росії було значно більше, ніж у США для розгортання воєнних дій у Перській затоці та бомбардувань Сербії.

У передмові до «Ментальності орди» сказано, що «толерантність у міжнаціональних стосунках була б доречною, якби постсовєтські взаємини між Росією та Україною досягли західних стандартів міжнародного співробітництва». Знову тихенько промовчімо про «західні стандарти» та їхню «якість», але що ж це виходить: потрібно провести таке собі «сортування» країн на «білі» й «чорні»? З першими слід підтримувати дружні стосунки й високий рівень толерантності та політкоректності, бо вони поводяться так, як слід. А щодо інших можна собі дозволяти брутальні висловлювання, неправомірні узагальнення, чорні PR-технології і взагалі будь-що. Я правильно зрозумів?

Як слушно зазначено в тій-таки передмові, «ніхто не побудує нам суверенну державу, в якій пануватиме демократія і верховенство права». Прикро лише те, що, здається, мало хто розуміє, що залежність від колишньої євразійської імперії не є головним джерелом усіх проблем сучасного українського суспільства. Ця «залежність», на жаль, перетворилася на своєрідний фетиш, на причину, яку так уперто шукає той, хто не бажає зробити щось насправді. Бо ті, хто прагнуть дії, шукають спосіб реалізації свого прагнення і, звісно, знаходять.

Подивімося тепер на наше сьогодення. Останню роботу Євгена Гуцала перевидано, до того ж досить великим накладом. Як наслідок, книжка, призначена автором (за початковим задумом) для обмеженого кола фахівців, стає доступною широкому загалові, зокрема й молодому поколінню. Добре це чи погано? Однозначно відповісти на це запитання непросто. Начебто кожна повноцінна особистість має право на отримання будь-якої інформації. Справді, інформація є надзвичайно корисним і потрібним інструментом, що дає змогу формувати адекватне світосприйняття й просто допомагає почуватися впевнено в цьому житті. Слово, а тим паче майстерне й пристрасне, може як окрилити людину, так і морально її знищити. Та все ж найнебезпечніше, коли інформаційні зерна падають на непідготовлений ґрунт, коли свідомість іще нездатна сприйняти справжню суть. Тоді виникають перекручення, непорозуміння, що можуть мати небажані, а іноді й навіть катастрофічні наслідки.

Уроки минулого, звісно, забувати не можна. Із них потрібно зробити правильні висновки. Мабуть, уже досить упиватися мазохістським кайфом від того, як пригнічували та гнобили українську мову, культуру, традиції за часів московської окупації. Гнобили! Але зараз ми вільні. Ми не на колінах і не рачки, а стоїмо рівно й твердо. Ми свідомі своєї української автентичності, але не робимо з неї ідола. Ми використовуємо переваги суто української ментальності й викорінюємо її недоліки (а вони справді є!). Ми поважаємо право інших націй мати власні ментальність та історію й бути патріотами своєї держави. Але бачимо, усвідомлюємо і маємо право коректно критикувати ментальні вади інших. Коротше кажучи, живемо по-людськи, а не по-свинськи. Зараз живемо, а не колись. Тому ми – творці й розвиватимемо все, що є благом для України.

Автор: ШКОЛЬНИЙ О. В.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Нардеп не задекларував будинок на Трухановому острові — Bihus.info Сьогодні, 23 жовтня

"Від заяви Зеленського залежить все": Тейлор засвідчив у справі імпічменту Трампу Сьогодні, 23 жовтня

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня

Новини 21 жовтня: IPO Укрпошти, арешт рахунків "Укргазвидобування", місія МВФ Вчора, 22 жовтня