передплата Українською | In English

№6, березень 2015

Проблеми взаємодії міжнародних структур і неурядових організацій в Україні

Серед проблем взаємодії міжнародних організацій та організацій громадянського суспільства
в Україні вирізняється недостатність державного фінансування останніх. Тож іще на початку
1990-х років вирішальну роль у становленні та розвитку громадянського суспільства почали відігравати міжнародні організації, котрі надавали фінансову підтримку громадським організаціям. І нині зарубіжні гранти донорів залишаються необхідним джерелом фінансування українських неурядових організацій. Однак відмінність поглядів щодо ефективності використання коштів, зокрема обмеження допомоги, спрямованої на реформування інституційних основ НУО, спричиняє непорозуміння між донорами й реципієнтами.
У статті наголошується, що значна залежність українських ОГС від міжнародних донорських організацій перетворюється на багатоаспектний чинник ризику, бо останніми роками спостерігається значне зменшення кількості міжнародних донорів у сфері підтримки громадянського суспільства. За оцінками експертів, фундаментальною проблемою українських організацій громадянського суспільства є низький рівень фінансової самодостатності. Пропонуються варіанти оптимізації співпраці міжнародних організацій та ОГС в Україні.
Ключові слова: міжнародна організація, організації громадянського суспільства, ОГС, донорська допомога, громадянське суспільство.

 З набуттям незалежності Україна перебуває на шляху демократичних перетворень – удосконалення наявних та запровадження нових форм демократії. Європейський вектор розвитку України зумовлює потребу руху до європейської цивілізаційної моделі, закріплення європейських критеріїв. Прогрес у цих сферах життєдіяльності суспільства й держави можливий лише за умови ефективної співпраці з організаціями громадянського суспільства (ОГС).

За останні два десятиліття в Україні порівняно з іншими пострадянськими країнами сформувалося найрозвиненіше за міжнародними стандартами громадянське суспільство. З погляду кількості й різноманітності організацій громадянського суспільства, а також рівнів і спектра їхньої діяльності Україна є найбагатшою з усіх країн колишнього Радянського Союзу, незважаючи на складні інституційні умови і нерегулярне фінансування.

На початку 1990­х років вирішальну роль у становленні та розвитку громадянського суспільства відігравали міжнародні організації, котрі тільки­но розпочали свою діяльність в Україні та надавали фінансову підтримку громадським організаціям. Першими організаціями, заснованими завдяки підтримці міжнародних донорів, були мозкові центри, правозахисні організації, ресурсні центри та інші ОГС. Але виникає питання про ефективність західної допомоги: чи сприяє вона поліпшенню якості громадянського суспільства? Тому вкрай важливо вивчити проблеми отримання міжнародної допомоги українськими ОГС з метою підвищення їхньої спроможності абсорбувати міжнародну підтримку.

Останнім часом організації громадянського суспільства в Україні викликають значну зацікавленість українських науковців. Досліджували діяльність ОГС у контексті сучасного формування громадянського суспільства в Україні такі вчені, як В. Бебик, А. Кудряченко, А. Колодій, С. Круглик, Л. Чекаленко, С. Рябов, О. Полтораков, Н. Мороз. Актуальними є праці В. Кравчук, Ю. Томіліної, Т. Метельової, О. Віннікова, І. Піляєва, С. Кириченка, В. Коваленка, І. Ткачука та інших у сфері становлення й розвитку неурядових організацій як інституту громадянського суспільства. Проте, незважаючи на внесок вищезгаданих науковців у дослідження діяльності організацій громадянського суспільства в Україні, проблемам їхньої взаємодії з міжнародними організаціями приділялося недостатньо уваги.

Метою статті є аналіз ключових напрямів їхнього співробітництва міжнародних організацій та українських ОГС у контексті становлення громадянського суспільства, а також розроблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення такого співробітництва.

Міжнародні організації надають особливо значну підтримку розвитку громадянського суспільства в Україні протягом останніх 20 років. Вони намагаються пропагувати рівність та різноманітність, укріпити ефективне управління на національному та місцевому рівнях шляхом заохочення громадян до участі в процесі прийняття рішень та розвитку можливостей ОГС. Шляхом фінансування проектів ОГС американські та європейські державні чи приватні донори вносять зміни в динаміку громадського простору через навчальні подорожі, тренінги та конференції.

Протягом останніх двох десятиліть кількість громадських організацій в Україні постійно зростала. 1991 року в країні налічувалося близько 300 активних організацій, 1996­го – майже 12000, 2000­го – близько 27000, а на початок 2011 року в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України кількість громадських організацій становила 67696 і зросла до 71767 на початку 2012­го. Утім, за висновками експертів, із них провадять активну діяльність тільки 8–9% [2].

Водночас фундаментальною проблемою була і є низька фінансова самодостатність неурядових організацій. Структура фінансування українських ОГС істотно відрізняється від їхніх колег із країн ЄС. У більшості країн ЄС основним джерелом фінансування ОГС є продаж власних послуг та фінансова підтримка від держави (загалом до 85%), а пожертви становлять не більш як 20%. Натомість в Україні дохід від продажу послуг та фінансова підтримка від держави становить менш як 30% від загального доходу. Залежність від іноземного фінансування стала ще гострішою через те, що інші джерела останніми роками виснажуються. Благодійні пожертви громадським організаціям від українських підприємств у 2010 році становили 15,1% обсягу фондів ОГС, хоча ще 2009 року — 20,7%.

Особливо вражаючим є низький рівень державного (центрального та місцевого) фінансування, яке становить лише 8% загальних бюджетів ОГС на відміну від бюджетів європейських ОГС (24% — у Польщі, 27% – в Угорщині, 39% – у Чеській Республіці) [4, c. 18]. Тож пожертви від закордонних донорів становлять значну частину, а в деяких організаціях – й основне джерело фінансування. ОГС мають можливість існувати як неурядові, непартійні, некомерційні структури, що здійснюють свою діяльність, виходячи з суспільних інтересів, здебільшого завдяки зовнішній підтримці.

Окрім цього, співпраця з міжнародними донорами дає можливість українським ОГС засвоювати прийняті у світовій експертній спільноті певні стандарти діяльності. Це, зокрема, підготовка проектів та участі в конкурсах на здобуття фінансової підтримки, методологія здійснення досліджень і презентації їх результатів, звітності тощо. Міжнародні організації часто стимулюють ОГС до тіснішої співпраці між собою як на центральному, так і на регіональному рівнях, заохочують до формування мереж, консорціумів, інших форм спільної діяльності [3, с. 28]. Позитивом є й можливість розширити завдяки співпраці з донорськими організаціями міжнародні зв'язки ОГС.

Як вже зазначалося, донорське фінансування у сфері розвитку громадянського суспільства бере початок від часу набуття Україною незалежності. Його обсяги завжди були значними. Нині, попри зменшення кількості донорів у сфері підтримки громадянського суспільства, на ринку України все ще залишаються активні гравці. Проте загальний внесок міжнародних організацій у розбудову громадянського суспільства в Україні досить складно піддати диференційованому розрахунку, оскільки вплив донорської допомоги так чи інакше має на меті покращення стану справ у цій сфері. Можна лише констатувати, що програми, спрямовані на підтримку принципів верховенства права, прав людини та демократичного врядування в Україні, наприклад, 2010 року мали бюджет понад 60,4 млн. дол. США з таким розподілом серед основних міжнародних донорів [1]:

При цьому варто зазначити, що загальна сума міжнародної благодійної допомоги, отриманої державними установами України 2010 року, становила близько 30 млн. 832 тис. 900 дол. США, тобто 51% від річного обсягу допомоги. До того ж цей відсоток буде значно більшим з урахуванням проектів Ради Європи та програми USAID, які протягом 2010 року надали методичну та технічну допомогу більш як 2500 працівникам судових органів, а також підвищили фаховий потенціал 484 судів.

Отже, більшу частину міжнародної допомоги отримують не громадські організації, а урядовий сектор, оскільки останніми роками донори надають пріоритет саме йому, істотно зменшивши фінансування інституцій громадянського суспільства до однієї третини власних бюджетів.

Після того, як міжнародна підтримка зі сфери демократизації та громадянських прав була переважно скерована на безпосередню технічну допомогу для адміністрації, значна кількість ОГС опинилася в складній фінансовій ситуації. Громадські організації стикнулися з проблемою здобуття кваліфікованих кадрів. Це призвело до зміни стратегії управління персоналом у багатьох ОГС шляхом заміни постійного працевлаштування на волонтерство. Регулярно здійснювані дослідження українських організацій показали, що між 2006 та 2010 роком відсоток неурядових організацій, які мали постійний оплачуваний персонал, знизився з 61% до 41% [6, с. 36]. У цей період кожна п'ята неурядова організація задекларувала збільшення участі волонтерів.

Проте ситуація, коли ОГС в Україні є залежними від фінансування з одного, до того ж закордонного, джерела, містить загрозу для стабільності їхньої діяльності та відповідності дій. Звідси випливає також проблема диверсифікації джерел фінансування.

Оскільки фінансування від влади та бізнесу в сучасних українських умовах є недостатнім, головним джерелом надходжень для ОГС в Україні нині є міжнародні донорські організації. Творчий центр Каунтерпарт дослідив якість такої співпраці [6]. Протягом 2012 року було проведене щорічне опитування активних ОГС в Україні, під час якого їхні лідери мали можливість вказати всі види наявної співпраці з міжнародними організаціями.

Незважаючи на те, що найпоширенішим напрямом співробітництва ОГС та міжнародних донорів є надання останніми фінансової або технічної допомоги, деякі організації співпрацюють із донорами на вищому рівні – як партнери або виконавчі партнери. У 2011 році відсоток ОГС, котрі працюють із донорами як партнери, зріс порівняно з 2010 роком із 16% до 19%, проте залишився істотно нижчим за рівень 2007­го, коли їх було 29%. Кількість ОГС, котрі працюють з донорами як виконавчі партнери, так само дещо зросла – з 9% у 2010 році до 11% у 2011­му. Залишається незмінною кількість організацій, котрі працюють із донорами як субконтрактери, тобто громадські організації, що проводять певні заходи (і 2011­го, і 2010 року – 8%).

Майже не змінилася кількість ОГС, котрі працюють із донорськими організаціями як грантери, тобто громадські організації, які отримують гранти (61% ОГС у 2011 році порівняно з 60% у 2010­му, 88% у 2009­му, 84% у 2007­му, 51% у 2006­му, 46% у 2005­му, 45% у 2004­му, 48% у 2003 році) [6, с. 58].

Найбільший бюджет мають організації, котрі спів­працюють із донорами саме як грантери (52% організацій, які мають бюджет більш як 50 000 дол. США, проти 22% організацій, котрі працюють як партнери, 18% ОГС, котрі працюють як виконавчі партнери, та 16%, котрі працюють як субконтрактери).

Представникам ОГС у 2011 році запропонували також назвати міжнародні донорські організації, з якими вони співпрацюють найбільше. Відповіді на це запитання відображені в таблиці 2 [6, с. 59].

Як можна побачити з відповідей, найбільше ОГС (39%) співпрацює з Міжнародним фондом «Відродження». Близько чверті ОГС співпрацює з Агенцією США з міжнародного розвитку (USAID) – 27%, а безпосередньо з Посольством США – 23%. Ще 14% ОГС співпрацює з Представництвом ЄС в Україні. Менш як чверть ОГС співпрацює з посольствами інших країн: Нідерландів (програма MATRА) – 8%, Німеччини – 4% та Швеції (програма SIDA) – 3%. Разом із тим третина опитаних (34%) заявила, що їхні ОГС співпрацюють із донорами, не зазначеними серед варіантів відповідей.

Тож 2011 року, як і попередніми роками, більшість організацій співпрацювали з донорами як грантери. Також дещо збільшилася кількість організацій, котрі спів­працюють з донорами як партнери або виконавчі партнери. Половина опитаних заявила, що співпрацює з американськими донорами (Агенцією США з міжнародного розвитку та безпосередньо Посольством США), проте якщо говорити про конкретних донорів, то організацією, з якою співпрацює найбільша кількість ОГС, є Міжнародний фонд «Відродження».

Згідно з експертними опитуваннями, гранти від міжнародних донорських організацій залишаються важливим, якщо не головним, джерелом фінансування українських ОГС. Саме через це ініціативи неурядового сектору, підтримані міжнародними донорськими організаціями, продовжують відігравати ключову роль у захисті прав людини й слугувати каталізатором реформування внутрішньої державної політики. Цей факт наочно підтверджує, що в сучасному демократичному світі громадянське суспільство не тільки виконує функції захисту прав та інте­ресів громадян, а й здійснює контроль за державою таким чином, щоб вона не перевищувала своєї компетенції й суворо дотримувалася конституційного принципу пріоритету прав та свобод людини [1].

Але, окрім позитивних моментів, надто велика фінансова залежність ОГС від міжнародних донорів створює також низку проблем.

По­перше, зовнішнє фінансування накладає певні обмеження на формування порядку денного проектів ОГС. Оскільки кожна донорська організація має свій «мандат» і здійснює підтримку проектів відповідно до нього, певні проекти, попри їхню актуальність і суспільну значущість, не можуть бути реалізованими ОГС.

По­друге, міжнародні донорські організації надають гранти на проведення переважно короткострокових досліджень (до шести місяців), що не дає можливості втілювати в життя глибокі, комплексні проекти.
Значна частка донорів вважають за доцільне надання менших за розміром грантів більшій кількості організацій.

По­третє, обов'язковою умовою для надання грантів деякі донорські організації висувають власний внесок від ОГС. Його розмір може сягати 50% вартості проекту. Тож з огляду на правовий статус більшості ОГС як неприбуткових організацій виконання цієї вимоги є доволі проблематичним [3, с. 30].

Крім зазначених проблем, слід відзначити тенденцію до зниження обсягів підтримки з боку міжнародних донорів й технічної допомоги (особливо на місцевому рівні), оскільки іноземні донори зосереди­лися на конкретних проблемах і потребують спеціалізованої експертизи, яку більшість ОГС не можуть запропонувати [7, c. 226]. Отже, значна залежність українських ОГС від міжнародних донорських організацій може також вважатися і багатоаспектним фактором ризику.

На підставі викладеного можна зробити такі виснов­ки. За роки незалежності в Україні поступово склався інститут міжнародних донорів, які, підтримуючи процеси реформ і демократизації, сприяють становленню громадянського суспільства. Без допомоги міжнародних організацій діяльність ОГС просто не могла би бути можливою – їхній бюджет майже на 60% формується за рахунок зовнішньої підтримки. Співпраця більшості ОГС із міжнародними донорами обмежується виконанням проектів та заходами, спрямованими на підвищення організаційної спроможності. Проте деякі організації зуміли досягти якісно вищого рівня співпраці з донорськими організаціями та дістали можливість вести з ними відкритий партнерський діалог.

Але українські ОГС мають істотні проблеми з доступом до фінансування в трьох основних сферах: визначення міжнародних джерел коштів, які відповідали б їхнім потребам, утвердження себе як надійних довготривалих партнерів міжнародних організацій та реагування на негативне політичне середовище. Основними характеристиками тих ОГС, котрі успішно отримують міжнародне фінансування, є: добре знання процедур звернення до міжнародних донорів, проактивна позиція в пошуку фінансових можливостей та здатність визначати важливі проблеми місцевої громади [4, c. 11].

Основним бар'єром, що заважає ОГС переконати міжнародних донорів у необхідності надати підтримку, є нездатність визначити довготривалі пріоритети донорів, оцінити власні ресурси та визначити сфери, де потрібна донорська підтримка. Необхідно звернути увагу на наявність аналітичних здібностей у працівників ОГС, які займаються підготовкою проектних пропозицій та ведуть виконання проекту.

Досягнення змін потребує довготривалої віддачі міжнародних донорів, бо для укорінення нової поведінки потрібен час. Виходячи з цього, міжнародні донорські організаціі мають бути зацікавлені в професійному розвитку співробітників ОГС. Найкращими практиками такої роботи грантодавців є, наприклад, тренінги персоналу шляхом регулярних зустрічей з координатором проекту, залучення зовнішніх експертів, які мають навички визначення можливостей фінансування та подання заявок на гранти на довготривалий період.

ОГС в Україні також часто стикаються з перебоями у фінансуванні, коли від подачі проекту до прийняття експертною комісією рішення про його фінансування минає досить багато часу. Отже, українським ОГС необхідно налагоджувати співпрацю з місцевими органами влади, а також розглянути можливість надання платних послуг іншим організаціям для розв'язання проблеми відсутності фінансування в період між виконанням проектів донорських організацій.

У свою чергу, міжнародні донорські організації мають бути відкритішими до нових соціальних ініціатив та надавати фінансування на основі не тільки попереднього досвіду співпраці з іншими донорами, а й відповідно до того, чи пропозиція відповідає реальним потребам громадянського суспільства.

Міжнародним донорам необхідно також встановити ефективніші механізми координації в регіонах. Регіональне покриття все ще недостатнє, і деякі райони залишаються без фінансування. За допомогою міжнародного фінансування потрібно підтримувати й тренінги місцевих лідерів громад. Рішення про переміщення уваги донорів до обласних центрів було б корисно приймати на підставі регулярного оцінювання стану громадянського суспільства, яке наразі занадто зведене до технічних компонентів.

Організації громадянського суспільства в Україні мають стати прозорішими, збільшити медійні простори та створити більше внутрішніх та міжнародних груп, їм слід залучати приватних представників та збільшувати кількість учасників, використовувати переваги соціальних мереж та організаційні можливості Інтернету [5, c. 17].

Оскільки міжнародні донори неохоче фінансують інституційну базу діяльності ОГС, більшість із них потребують доступу до такого фінансування. Стале фінансування необхідне насамперед тим ОГС, які планують розширення своєї діяльності в інших регіонах країни або зацікавлені в професійному зростанні свого персоналу.

Водночас фінансування здебільшого обмежується короткостроковими (від кількох місяців до півтора року) та невеликими за обсягами (5–15 тис. дол. США) грантами. Приклади стабільного й масштабного фінансування діяльності ОГС міжнародними донорами є поодинокими. Тож залежність від ексклюзивних донорів практично унеможливлює довгострокове планування їхньої діяльності.

Для багатьох ОГС кроком уперед у забезпеченні стабільнішої фінансової бази може бути збільшення тривалості донорських проектів завдяки подовженому фінансуванню, яке дало б змогу розв'язати проблему короткої тривалості та незначного масштабу проектів. У результаті з'явиться можливість фінансувати послідовні етапи проектів відповідно до потрібного обсягу, а також із урахуванням продемонстрованого поліпшення діяльності організації.

Успіх утілення в життя цих рекомендацій залежить від належної організації українського громадянського суспільства. Необхідно вирішити цілу низку питань внутрішньої інституціалізації, професіоналізму персоналу, доступу до ресурсів. Фундаментальною проблемою є низька фінансова самодостатність ОГС.

Ці виклики підкреслюють важливість виявлення внутрішніх недоліків українських ОГС та визначення шляхів зміцнення їх внутрішньої організації завдяки спів­праці з міжнародними організаціями. Для розширення громадського простору міжнародні організації можуть асистувати в проведенні дебатів, допомагаючи посилити дієвість громадської думки, яка може вплинути на прийняття рішень в органах державної влади. Громадянське суспільство України дістане багато переваг від міжнародної допомоги за умови більшої участі громадян у діяльності організацій при збільшенні соціальної довіри, толерантності, відкритості та самовираження.

 

 Джерела

1. Мартиненко О. Міжнародна донорська допомога: хто є насправді «грантожерами» в Україні? / О. Мартиненко // Дзеркало тижня. – 2011. – № 30 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/LAW/mizhnarodna_donorska_dopomoga_hto_e_naspravdi_grantozherami_v_ukrayini.html

2. Показники Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) станом на 1 січня 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrstat.org/uk/express/expr2012/01_12/13_.zip

3. Якименко Ю. Неурядові аналітичні центри в Україні: можливості, виклики, перспективи / Ю. Якименко // Громад. сусп­во. – 2007. – № 2. – С. 26–34.

4. Bekeshkina I. Making Ukrainian Civil Society Matter: Enabling Ukrainian NGOs to absorb international assistance. A review of capacity gaps and needs for institutional support / I. Bekeshkina, P. Kaźmierkiewicz. – Warsaw: Institute of Public Affairs, 2012. – 58 p.

5. Lutsevych O. How to Finish a Revolution: Civil Society and Democracy in Georgia, Ukraine and Moldova / O. Lutsevych / Chatham House // Briefing Paper: Russia and Eurasia. – 2013. – № 1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chathamhouse.org/sites/files/chathamhouse/public/Research/Russia%20and%20Eurasia/0113bp_lutsevych.pdf

6. Palyvoda L. Civil Society Organizations in Ukraine. The State and Dynamics (2002­2011) / L. Palyvoda, S. Golota // Survey Report. – K.: CCC Creative Center, 2013. – 118 p.

7. The 2013 CSO Sustainability Index for Central and Eastern Europe and Eurasia / USAID від американського народу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.usaid.gov/sites/default/files/documents/1863/EE_2013_CSOSI_FullReport.pdf

Автор: Олексій ВРАДІЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна Вчора, 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016