передплата Українською | In English

№11, червень 2008

Що робити? Хвилю інфляції можна збити!Що робити? Хвилю інфляції можна збити!

Поділитися:

Про інфляцію нині говорять усі, кому заманеться. Немало й таких, хто говорить із відвертою радістю, очікуючи, коли вже новий уряд цією хвилею захлинеться. Та й серед фахівців (так само, як і серед «фахівців») не бракує таких, яким, по суті, немає чого відповісти на актуальне запитання: що конкретно треба зробити, щоб загасити цю пожежу економічного безглуздя, яке охоплює все й у якому щодня згорають наші економічні інтереси, здобутки та надії на демократичний розвиток?

То що воно таке — інфляція?

Не нервуватимемо, а спокійно розберемося.

Інфляція — це соціальний феномен, який слід розглядати у двох тісно пов’язаних між собою аспектах: психологічному й господарчому.

У психологічному аспекті — це ціновий вираз суспільної паніки. А відомо, що кожна паніка завжди є процесом, що розвивається цілком закономірно, проходячи певні етапи.

На першому етапі відбувається ініціація процесу. Це зазвичай різка та несподівана (але буває й «лагідна» й не одразу помітна) зміна усталеного порядку речей, а отже, й переляк, що викликає відповідну реакцію маси народу, яка з нормальної сукупності індивідуально мислячих осіб може перетворитися на розлючену юрбу.

На другому — юрба починає нестримний рух, утікаючи від джерела нестабільності й змітаючи все на своєму шляху. Унаслідок цього настають масові втрати, як результат безоглядних (переважно деструктивних) дій юрби й доведення цих дій до абсурду.

Тоді все, що можна було зруйнувати, буде зруйновано, а енергія юрби закінчується лише в глухому куті, де здається, що все на світі втратило сенс, і де панують апатія, зневіра, почуття безвиході та подекуди усвідомлення втрачених можливостей… І тоді на руїни приходить диктатор.

Тому інфляцію можна також порівняти з пожежею. У розвитку кожної побутової пожежі є також два етапи, розділені певною межею можливостей: до цієї межі вогонь ще можна загасити, а за нею вже марно намагатися, бо все одно має вигоріти до кінця.

Щодо господарчого аспекту, то в системі вільного ринку постійно існує (повинна існувати) нестійка рівновага між платоспроможним попитом на товари (послуги) та пропозицією торговельників (продавців), які виносять ці товари на продаж.

Щоб забезпечити згадану рівновагу, держава (а точніше, керівний орган управління господарчим життям держави; в Україні — Кабінет Міністрів) має в розпорядженні два варіанти регуляторної політики.

Перший: держава встановлює певні раціональні правила (і обмеження) для активних учасників ринку й перманентно (вибірково) контролює дотримання цих правил, не втручаючись у пропозицію та поведінку тих продавців, які дотримуються встановлених умов діяльності.

Другий: держава не встановлює жодних обмежень, але будь-коли, в разі потреби, здатна й готова стати активним учасником ринку, пропонуючи товари та послуги на своїх умовах.

В усталених економічних системах превалює перший варіант. До того ж сфера його застосування залежить не так від типу суспільно-економічної формації, як од вільного, свідомого (або, навпаки, вимушеного, але все одно обов’язкового) дотримання громадянами країни встановлених правил ведення господарчої діяльності.

Наприклад, у США та розвинених країнах Європи суб’єкти господарювання солідарно дотримуються першого варіанта регуляторної політики з міркувань набутого багатолітнього досвіду й знань. Натомість у комуністичному Китаї — з остраху за можливе жорстоке покарання за недотримання встановлених правил.

Другий варіант регуляторної політики можемо спостерігати в країнах, що розвиваються, особливо в тих, де рівень корумпованості суспільства досить високий.

За цього варіанта держава завжди має бути готова до своєчасної адекватної реакції на підступи сил, котрі, знаючи про її слабкість, нерішучість або про корумпованість чиновників (з якими мафія може об’єднати зусилля для реалізації власних схем), намагатимуться організувати деструктивні спекуляції на ринку.

Це якраз варіант України. Сценарій інфляції та початковий ступінь першого етапу (ініціацію) було розроблено в жовтні—листопаді 2007 року, наприкінці каденції попереднього уряду. Тоді спочатку зволікали час, граючись у підбиття підсумків позачергових виборів до Верховної Ради, а потім ще «тягнули гуму» укладання-дебатування коаліційної угоди між НУ—НС та БЮТ.

Тягнули, знаючи, що все-таки доведеться на чолі уряду ставити БЮТ, який приходить із готовою дуже раціональною й реалістичною програмою «Український прорив».

Проте, згідно з антиукраїнським сценарієм, якраз цього прориву в жодному разі не можна допустити. Тому, водночас із проведенням у засобах інформації (і на парканах!) відомої наклепницької кампанії під гаслом «Український нарив», в Україні та за кордоном готували антиукраїнські фінансові акції, приурочені до старту діяльності нового уряду.

Тим паче що вже існував попередній досвід успішного проведення антиурядових м’ясної, борошняної та бензинової афер у травні—червні 2005 року, коли уряд, як і нині,  очолювала Ю. Тимошенко.

Елементарна змова в листопаді—грудні 2007 року впливових торговельників, які допасували підняття цін до моменту щорічного традиційного зростання сезонного попиту в період різдвяно-новорічних свят (мовляв, «все одно куплять, нікуди не дінуться!») спочатку була не дуже помітною.

Але вона активізувала реакцію деяких постачальників (виробників і посередників), котрі в цій афері штучного накручування цін побачили цілком реальну можливість «зірвати бабки на хвилі» (тобто нормальною мовою: заробити на суспільному переляку).

А щоб цей переляк був «аргументований», прикуплені ЗМІ «допомогли» відповідними публікаціями. Тут і Росія (раптом!?) виставила новому урядові борг попереднього уряду В. Януковича (на що відомий своєю категоричністю головний фінансист попереднього уряду М. Азаров дуже артистично зробив здивований вираз обличчя).

Водночас, неначе за командою, політики з комуно-регіоналівського табору на всіх інтерах, ерах і шустерах почали швиденько й дружно переконувати громадян, що виплата заощаджень ошуканим вкладникам совєцького Ощадбанку вже спричинила страшенну інфляцію, відсотки якої до кінця року будуть ще страшнішими.

Народ кинувся по гроші й одразу побіг на базар, де на нього вже чекали нові ціни, підняті без жодних економічних підстав. Натомість, для посилення механізму інфляційно-спекулятивного «заробітку», було значно розширено мережі посередників.

Тож ініціація інфляції відбулася цілком успішно, а далі хвиля вже пішла за законами інерції, набираючи потужності.

Ініціатори інфляції досягли головного: народ здебільшого повірив, що високі ціни — це нормально, що процес зростання зупинити не можна, а отже, ціни можуть бути ще вищими. Тобто ефективно використали суспільство як самодіяльну силу, котра вже власним переляком і невіглаством — «на автопілоті» — допомагає торговельникам і їхнім партнерам у сфері виробництва, посередництва та фінансів піднімати ціни надалі.

Суспільство почало підходити до другого етапу — етапу паніки, коли виникає зачароване коло «глупоти». І це вже важко зупинити, процес набуває руйнівного характеру.

Бо уявіть собі: будь-який продавець, котрий зараз виходить на ринок (чи то великий магнат, чи бабця з кошиком ранньої зелені), вступає в «течію» цін, що вже склалися на сьогодні й розвиваються в динаміці зростання. Отже, продавець уже сьогодні поставить іще вищу ціну, бо завтра вона буде «нормальною» для відповідно поінформованих покупців.

Тобто всі учасники ринку солідарно допомагають одне одному… піднімати ціни!

Коли біжить перелякана юрба, ніхто вже не слухає закликів навіть найрозумнішої людини, а тим паче не звертає уваги на попередження: ви всі біжите до прірви!

Як зупинити хвилю інфляції?

А так, як зупиняють хвилю на березі: пасивно — хвилерізами, активно — створенням зустрічної хвилі. Аналогічно гасять пожежу на пшеничному полі: пасивно — створенням перешкод на шляху вогню (наприклад, оранкою), активно — зустрічним вогнем створюючи випалену зону. Прикладом активного способу гасіння катастрофічних пожеж на газових і нафтових свердловинах є використання вибуху як способу створення ударної хвилі, щоб збити полум’я.

Усе це означає, що для «гасіння» інфляції треба піти на неординарні заходи.

По-перше, різко зменшити ставку для кредитів під проекти виробничих інвестицій і водночас збільшити ставку депозиту для довгострокових заощаджень громадян. При цьому Національний банк на вигідних умовах може ввійти в патріотичний альянс із надійними комерційними банками.

По-друге, силами державних органів терміново організувати й здійснити акцію із закупівлі та реалізації великих партій дешевих харчових товарів. Асортимент і їхнє походження тут не мають жодного значення, але має значення, через яку мережу (тобто наскільки залежну від наявних оптово-роздрібних мереж) ці товари реалізовуватимуться.

Незалежною мережею можуть бути: навчальні заклади, державні підприємства, гуртожитки, благодійні та громадські організації, державні установи. Тобто лише конкурентна хвиля може переконати торговельників-змовників.

По-третє, терміново укласти з виробниками (лише з виробниками!) сільгосппродукції та продукції агропереробки державні договори-гарантії на закупівлю врожаю-2008 до державного резерву.

По-четверте, організувати широку роз’яснювальну кампанію про суспільно-психологічну суть і негативні наслідки інфляції для держави та кожного громадянина.

По-п’яте, активізувати роботи, спрямовані на збільшення частки вітчизняних енергоносіїв у паливно-енергетичному балансі України, не забуваючи про торф, вугілля та власні нафтогазові геологічні можливості. Бо, як завжди, в жовтні в Росії знову збільшиться  апетит  і вона порушуватиме тему енергоносіїв.

На кожну деструктивну дію має бути протидія. Це елементарне правило існування кожної збалансованої системи. Тому постійна готовність держави до інтервенції на товарному, фінансовому, будівельному, фондовому та інших ринках — обов’язкова умова стабільного розвитку її економіки.

Інфляцію зупинити можна, якщо докласти певних зусиль у позитивному напрямі. Біда лише в тому, що певна частина дуже повноважних українських громадян, що обіймають високі державні посади, бажають «докластися» до просування України  в геть іншому напрямі.

А тому нам залишається хіба що молитися Богу, щоб не дозволив певним особам з Банкової заблокувати антиінфляційні заходи нинішнього уряду новими указами всенародно обраного Президента.

 

P. S. Одразу хочу попередити тих, хто пояснює нашу інфляцію зростанням світових цін на харчові продукти.

Так, у світі справді вже не вистачає посівних площ. Тому Бразилія вирубає ліси в басейні Амазонки, тоді як площа пустель на земній кулі збільшується внаслідок загального потепління клімату.

Проте світова ситуація не має жодного стосунку до Богом даної України, де впродовж десяти останніх років заростає не лише бур’янами, а й лісом п’ята частина родючих земель сільськогосподарського призначення (передусім — ріллі), й де для збільшення обсягів виробництва (та експорту!) сільгосппродукції є величезні невикористані резерви.

Автор: Віталій КОРЖ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня

Новини 21 жовтня: IPO Укрпошти, арешт рахунків "Укргазвидобування", місія МВФ Вчора, 22 жовтня

МЗС Німеччини проти визнання Голодомору геноцидом 21 жовтня

ЄС запустив процес ратифікації угоди про Brexit, стежить за подіями у Лондоні 21 жовтня