передплата Українською | In English

№11, червень 2008

Яка філософія потрібна сучасності?

Поділитися:

Тисячоліття триває дискусія: що первинне — дух чи матерія? Вона не дає результату, який задовольнив би не лише матеріалістів та ідеалістів, а й дуалістів, агностиків, віруючих, атеїстів, реалістів, ірраціоналістів і сюрреалістів.
Після майже століття панування в СРСР і Україні догматичного марксистсько-ленінсько-сталінського варіанта матеріалізму, за яким дух, ідея — щось вторинне, відкриваються можливості нового погляду на природну й соціальну реальність. Хоча Карл Маркс сам застерігав проти догматизації матеріалізму (перед тим, як побудувати будинок, ми маємо подумки скласти план), його занадто старанні фанатичні послідовники не звертали уваги на це застереження.

Нині в Україні нові часи, нові методологічні підходи до трактування співвідношення матеріального й духовного, теорії і практики, ідей і практичних дій. Плюралізм пізнавальних підходів підштовхує суспільствознавців не тільки до перегляду усталених стереотипів мислення, застарілих або хибних потрактувань буття і свідомості, а й до створення нових концепцій розуміння матеріального та духовного життя.

Є ще один найважливіший чинник розвитку науки, переосмислення ролі філософії й усього суспільствознавства постсоціалістичної епохи, який штовхає філософів на перегляд не лише старих підходів до реальності, матерії, духу. Це — зміна предмета філософії як науки в сучасній Україні й усіх постсоціалістичних державах.

Що є основним питанням філософії? Ще п’ятнадцять—двадцять років тому всі суспільствознавчі науки «соціалістичного табору», всі енциклопедичні видання погоджувалися, що основне питання філософії – це питання про відношення свідомості до буття, мислення до матерії, природи. Питання конкретизувалося  так: по-перше, що є первинним — дух чи природа, матерія чи свідомість, а по-друге, як відноситься знання про світ до самого світу, інакше кажучи, чи відповідає свідомість буттю, чи в змозі вона правдиво відображати світ?

На перший погляд, не так уже й нелогічно. Але... з цього визначення випадала людина. Що є людина, як вона була створена, чи стала «вінцем природи», чи існують межі її розвитку й саморозвитку? Одночасно ідея творення людини Богом не могла стати фактом, який визнала б наука, котра говорить про багато мільйонів років еволюції людини.

У цих умовах спроба повернути в суспільні науки догмат про створення світу й людини Богом, у раціональне знання включити ірраціональні догми означала одне: суспільна наука переставала бути наукою й поверталася на пізнавальні позиції середньовіччя та схоластики. Якраз досягненням епохи Відродження та просвітництва було відокремлення релігії від науки, церкви від держави. На цьому будувалася суспільна думка Нового часу. Тільки на основі раціонального знання суспільствознавство стало справжньою наукою. Отже, спроба на антикомунізмі здійснити атаку на раціоналізм, філософію та інші суспільні науки не може бути оцінена позитивно, як і дії напівосвічених кон’юнктурників, які хочуть чергову кризу в суспільствознавстві (або в його частині) використати у вузьких ідеологічних і політичних цілях.

Водночас існує реальна проблема перегляду, уточнення предмета сучасної філософії як науки, як навчальної дисципліни (що викладати студентам і аспірантам, якою має бути світоглядна позиція викладача, яку систему розуміння світу, людини ми закладаємо в розум майбутніх педагогів, інженерів, менеджерів, юристів, науковців).

Ці проблеми не простіші за питання, хто переможе на виборах або на чемпіонаті світу з футболу, а набагато складніші.

Спроби деяких філософів-науковців і педагогів знайти основне питання філософії в системах «філософії серця», неогегельянства або неокантіанства, екзистенціалізму або неопозитивізму марні. Проголошення частиною філософів самих себе постмодерністами, синергетиками, постнеокласицистами викликає посмішку в людей, які стоять на позиціях здорового глузду. Сама лише належність до будь-якого філософського табору не є науковим  досягненням. Словоблуддя, навіть у красивій формі, не «купить» ні держава, ні суспільна думка, ні економіка. І нічого не варте оплакування своєї долі схоластами, яких начебто нерозумне суспільство не сприймає. Хто ясно мислить, той ясно викладає думки, той потрібен державі й громадянському суспільству. Робота, яка не дає зрозумілого теоретичного та практичного результату, розумною державою, зрілим суспільством, розумною людиною не оплачується. Правда, є ще багато легковажних, дезорієнтованих, неосвічених чи занадто довірливих людей, які платять шахраям, зокрема й інтелектуальним. Але це вже їхня особиста справа (якщо, звісно, не порушено інтереси держави, суспільства, права людини або держава спокійно сприймає те, що дурять її громадян).

Не може бути предметом філософії коментаторство праць так званих класичних філософів або некласичних. По-перше, термін «класична німецька філософія», який запровадили Маркс і Енгельс, досить умовний. Хіба Арістотель, Кант, Геґель і деякі інші є «класичними» філософами, а Бекон, Декарт, Вольтер, Гусерль, Дюргайм, Сковорода, Кампанелла — «некласичними»? То де критерій класифікації? По-друге, будь-яке філософське дослідження може спиратися на історико-філософський аналіз. Але історія філософії — це швидше навчальна й джерельна база. Якщо історико-філософське дослідження не дає нового знання, воно непотрібне. По-третє, навіть порівняльний аналіз сучасних філософських ідей залишається коментаторством доти, доки не дає нового теоретичного й практичного результату, нової концепції, ідеї, гіпотези. (Дисертації та книжки переважно  теж є коментаторством, яке дає єдиний результат — науковий ступінь.)

Тим паче не може бути філософською творчістю політичне й ідеологічне коментаторство, ідеологічне обслуговування інтересів кланів, сепаратистів тощо.

То в чому полягає предмет філософії нині, коли стало зрозумілим, що її основне питання не зводиться до відношення свідомості до буття, мислення до матерії, до прояснення первинності духу або природи? Ці проблеми важливі, але мають лише методологічне значення для розуміння найзагальніших проблем взаємозв’язку людини й природи. Якщо ми зосередимося тільки на цих питаннях, то можемо створити багато абстрактних, схоластичних гіпотез і концепцій, що не матимуть кінцевого розв’язання і дуже далекі від практики, яка, на думку багатьох філософів, зокрема й Маркса, є критерієм істини.

Проте суспільствознавство має чітке визначення філософії як науки. Це система ідей, поглядів на світ і на місце людини в цьому світі. Ця наука досліджує різні форми відношення людини до світу: пізнавальну, ціннісну, етичну, естетичну. Марксисти радянської доби робили спроби виокремити предмет «марксистсько-ленінської філософії» як науки про загальні закони розвитку природи, суспільства й мислення, котра є загальною методологією наукового пізнання.

Якщо перша частина визначень передбачає не тільки конвенціалістський підхід, а й теоретичний фундамент, вироблений багатьма поколіннями філософів та інших представників суспільствознавства, то претензії «марксистсько-ленінської філософії» на розробку загальних законів розвитку природи, суспільства й мислення виявилися занадто завищеними. Спроби марксистів-філософів нав’язувати власні рецепти («закони») розвитку природи природничникам, а «закони» розвитку мислення — біологам, фізіологам, психіатрам, були недоладні.

Коли сучасний дослідник читає працю Фрідріха Енгельса «Діалектика природи», то іронічно посміхається. За винятком кількох банальностей, там нічого про загальні закони розвитку природи, які відкривають філософія та філософи, немає. Природа еволюціонує за власними законами. Є закони існування різних форм матерії, що їх пізнають і використовують науковці-природничники. А спроби створити в СРСР окрему наукову галузь — «філософські проблеми природознавства» з тріском провалилися. Природничники відверто сміялися над дилетантськими рецептами «нової галузі філософії». Єдине, що змогли зробити справжні філософи, — це надати деякі поради щодо обережного втручання людини в природу. Те саме було з втручанням філософів у закони розвитку мислення. Крім певних застережень щодо експериментів із мисленням людини, нічого істотного їм досягти не вдалося.

Отже, претензії філософії на статус науки наук, на загальну методологію вивчення законів природи, суспільства й мислення треба залишити історії. Ці претензії були більш-менш обґрунтовані в Давніх Греції та Римі. Коли ж суспільствознавство й природничі науки відокремилися, предмет філософії як науки почав звужуватися. Науково-філософська діяльність ставала дедалі специфічнішою і пов’язувалася з формуванням світогляду людини, з питаннями формування суспільств, держав, людських спільнот, із тлумаченням взаємовідносин особистості та природи, суспільства, з розглядом перспектив розвитку людства тощо.

Тому предметом сучасної філософії є світогляд людини, суспільство й особистість, а основним її питанням — людина, її мислення, дії, розвиток. У цьому основному питанні філософії людина як особистість і суспільство як форма організації особистостей — два складники єдиної проблеми. Філософи можуть займатися історією людини та суспільства й розробляти філософію історії або соціальну філософію, досліджувати соціальну природу людини (в межах філософської антропології), методології та методики філософського пізнання, дискутувати про різні світогляди тощо. Але нині вони втратили функцію провидців, оракулів, як філософія втратила статус «цариці наук» і є однією з наук суспільних.

Виходячи з уточнення предмета сучасної філософії, слід подумати над створенням нових підручників з філософії. Чи варто викладати історію філософії з Геракліта до Пітірима Сорокіна математикам? Бо не викладають історію математики філософам. Мабуть, треба оголосити конкурси на написання підручників для спеціалізованих ВНЗ, факультетів, щоб давати студентам лише необхідний обсяг філософських знань.

Методологічна криза зумовлює сумніви в істинності розуміння сучасності. Причиною кризи є втрата філософією її універсальності. У середині ХХ століття філософія на Заході (а нині це поширилося й на вітчизняну) відрікається від того, що становило основу її буття в епоху класики, — відмовляється бути теоретично вираженим світоглядом (осмисленням світу).

Основним і фундаментальним розділом філософії завжди була онтологія, тобто вчення про буття. Бо жодна наука не займалася осмисленням стосунків людини та світу. Усі науки мали конкретний зміст та розглядали окремі аспекти буття природи, суспільства, людини, але цілісне розуміння зв’язку світу й людини давала лише філософія. Крім неї, цим питанням займалося мистецтво, яке говорило про це образною мовою. А філософія — мовою теоретичного дискурсу.

Сутність проблеми — у трансформації філософського знання. Сучасна світова практика повинна дзеркально відображатися у відповідних світоглядних і методологічних парадигмах. Моністичним поглядам і доктринам, методологічному абсолютизму мають протиставлятися плюралістичні теорії. Вона повинні стати теоретичною моделлю нашого багатовимірного світу, виражаючись у логіці основних понять.

Центральним пунктом перетворень у логіці сучасної філософії є переосмислення класичних уявлень про сутність речей і знань. Постає уявлення про поліфундаментальний багатовимірний світ.

Нині філософія обслуговує тільки саму себе і займається тлумаченням себе самої, реалізуючи думку Геґеля про те, що єдине заняття світового духу — це реалізація прагнення до абсолютного пізнання у філософській формі, й лише заради цього філософського самопізнання дух творить природу, людину та історію. Тож ця наука перестає бути культурою, повністю вичерпала свій світоглядний потенціал, перетворилася на чисту теорію, важливість якої визначається згідно з правилами та умовами, що виникли всередині її самої. Тим часом цінність філософії — в силі її безпосереднього впливу на свідомість і життя більшості людей.

Оскільки світоглядний ефект сучасної філософії виявися замалим, вона не може подолати інерції минулого світогляду і, як наслідок, не знаходить актуального вираження у світі ідей.

Сфера та межі об’єктивного знання постійно розвивалися й розширювалися. Тож філософія звертається до проблем людської суб’єктивності. Нині лише в цій царині й можливий розвиток і приріст філософського знання. Отже, межі власне філософського знання в процесі розвитку науки значно звузилися. Нині філософське знання — це онтологія, частково феноменологія й почасти гносеологія (хоча це досить суперечливо). А щодо філософської антропології або філософії соціуму й соціального — це вже інтегроване («змішане») філософське знання (воно має свій, відмінний від філософії предмет). Той самий процес відбувається в інших видах «змішаного» філософського знання (естетика — мистецтво, логіка — логістика, етика — мораль тощо). Скрізь уточнюються сфери філософської методології щодо інтегрованого знання, яке постійно розширюється.

Важливо, що такій філософії не властивий інтенсивний розвиток. Хіба ми можемо стверджувати, що в самому процесі філософствування пішли далі Платона або Гегеля? Ми пішли вперед лише в тому, що стосується самого обсягу матеріалу наукового пізнання, яким вони свого часу користувалися. У самому ж філософствуванні ми тільки наближаємося до них. З огляду на це, якщо вже йдеться про кризу філософії, то слід казати про кризу певного типу філософствування.

Для людини, яка вірить у науку, найгірше, що сучасна філософія не має загальновизначених результатів (того, чим може володіти більшість людей). У сучасній науці постійно розширюється сфера визначених, загальноприйнятих знань, а те, що вже стає загальноприйнятним знанням, не є філософією й належить до конкретної сфери знань.

Водночас розширювався об’єкт і предмет прикладної філософії, тобто вона та інші науки постійно зближувалися. Однак об’єкт (предмет) філософії та інших наук не збігаються повністю. Філософія займається не об’єктами, а знаннями, отриманими внаслідок вивчення цих об’єктів спеціальними науками, використовує ці знання для розробки різноманітних форм людської самореалізації в конкретних соціокультурних системах. Спираючись на цей процес, і можна говорити про приріст та розширення філософських знань. Однак філософія взаємодіє не лише з наукою. Вона використовує матеріал для характеристики буденної свідомості та поведінки, суперечностей і суттєвостей у розвиткові економіки, техніки, в образах релігії та міфології. ХХ століття робить очевидною думку: «чиста» філософія, яка розв’язує проблеми людського буття, неможлива. Нині філософський аналіз людського буття пов’язаний із розглядом конкретних завдань екології, семіотики, культурології, з поясненням конкретних ситуацій повсякдення. У філософській системі кожного сучасного мислителя належна увага приділяється життю індивіда, умовам і передумовам його самореалізації, системі цінностей, що необхідна для його орієнтації в конкретному світі.

Лише у взаємозв’язку з конкретним сучасним науковим знанням розширюються такі сфери філософії, як філософія сучасної економіки та ринку, філософія сучасної науки і техніки, екофілософія, філософія культури, мови, мистецтва, філософія історії тощо. Лише у взаємодії з усією системою сучасного наукового знання філософія визначає смисложиттєві ціннісні орієнтації людини в сучасному світі.

Постіндустріальна парадигма сучасної філософії актуалізує примат людини, її свідомості в системі саморозвитку суспільства. І це головний висновок, який характеризує складність і невичерпність сучасного філософського знання.

Людина є суб’єктом історії, її співавтором і героєм. В об’єктивному світі немає ані смислу, ані безглуздя, як немає в ньому прогресу та реакції, добра й зла, істини й омани. Він етично й естетично нейтральний. Усе це — людські виміри. Смисл будь-яких процесів виникає не сам собою, а в їхніх надрах,  виробляється, викристалізовується в інтелектуальному полі нашої взаємодії зі світом. До того ж ініціативним і смислоутворювальним началом є саме людина, яка робить світ розумним або безумним, прогресивним або регресивним.

Філософія покликана утверджувати творчі начала в житті, не взаємовиключення, а поєднання, взаємодоповнення — через послідовне подолання всього, що заважає моральному процесові розвитку. Вона рухається до дедалі більшого впорядкування буття.

Автори: Микола МихальЧенко, Валерій Скотний

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

$30 000 за голосування: чи допоможе детектор брехні розібратися зі «слугами народу» Сьогодні, 23 жовтня

Нардеп не задекларував будинок на Трухановому острові — Bihus.info Сьогодні, 23 жовтня

"Від заяви Зеленського залежить все": Тейлор засвідчив у справі імпічменту Трампу Сьогодні, 23 жовтня

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня